За обрій відійшов та й дотепер в «Степу»

арсен204.jpg

Карантин досі не дозволяє членам обласного літературного об’єднання «Степ» зустрічатися в повному форматі. Проте вони знайшли можливість зібратися в Кіровоградській обласній бібліотеці імені Чижевського з дотриманням кількості учасників та карантинної дистанції. Привід був поважний – 85-річчя з дня народження Віктора Погрібного.  Журналіст, редактор,поет, прозаїк, драматург, публіцист , краєзнавець, громадський діяч…Здавалося, і цих «возів» забагато для однієї людини, а Віктор  Олексійович впрігся  у ще два – керівника літературного об’єднання «Степ» та редактора однойменного альманаху. Цій справі віддав кілька десятиліть , пішов у позасвіти  майже три роки тому – а степівчани досі  відчувають його незриму присутність.

ар201.jpg

– Коли я десь розповідаю про діяльність нашого об’єднання, то ловлю себе на тому, що це я ніби Віктору Олексійовичу розказую,- зізналася керівниця «Степу» , член Національної спілки письменників України Ольга Полевіна.-Я вважаю себе його ученицею. Пригадую, як на перших порах дивувалася, чому Віктор Олексійович так доброзичливо сприймає чиїсь невправні вірші. А він терпляче пояснював, що творчість кожної людини , якого б рівня вона не була, створює те живильне середовище, у якому зрештою народиться і проросте щось художньо вартісне. І життя показало,що це був правильний підхід.

сте1.jpg

Поетеса Людмила Ніколаєвська  розказали, що саме завдяки Віктору Погрібному, тоді редактору кіровоградської обласної газети «Молодий комунар»,  утвердилася в новій професії. Принесла йому свої перші вірші, він прочитав і несподівано запропонував сходити в кіно і описати свої враження від фільму.

  • Я ніколи нічого такого не писала, бо за першою освітою була фельдшером, а потім закінчила біофак. ,- розповіла Людмила  Павлівна.- Але подивилася фільм ,написала  рецензію, Віктор Олексійович опублікував її в газеті і сказав, що з мене вийде журналістка!

Перший запис у трудовій книжці педагога, публіциста і літературознавця Анатолія Саржевського- кур’єр у «Молодому комунарі». Запис цей зробив Віктор Погрібний власноруч…

Завдяки зусиллям Віктора Погрібного у маленькому  селі Арсенівка Новомиргородського району (родовому  гнізді знаменитої театральної родини Тобілевичів) з’явилася філія обласного краєзнавчого музею. Встановлено пам’ятні знаки прокладено дорогу, почато реставрацію колишнього панського маєтку , де працював управителем батько корифеїв сцени Карпо Адамович Тобілевич.  А рідна хата Віктора Олексійовича Погрібного заходиться в сусідньому селі Матусівці; він проводив там багато часу і перетворив  обійстя в щось близьке до етнографічного музею.

– Віктор Олексійович дуже любив приймати  гостей у своєму тінистому саду,- пригадав редактор альманаху «Степ»  , член НСПУ Олександр Архангельський.- Зізнаюся, я боявся,щоб з відходом Віктора Олексійовича  усе це не пішло під бульдозер. Але  садиба й зараз у такому доглянутому стані, як і при ньому. Все це завдяки невтомним старанням доньки Ольги Вікторівни та її родини.

арсен203.jpg

Якщо б Віктор Погрібний зі своєї далечіні міг чути, як продовжується його наставницька справа, то був би задоволений. Твори членів «Степу» щомісяця друкуються на літературних сторінках  двох обласних газет. Якраз напередодні згаданої зустрічі канадський літературних альманах Порт-Фоліо опублікував оповідання прозаїка Ніни Даниленко. Поетеси Оксана Шпирко і Тетяна Микитась випустили нові книги.

Головне ж- до дня народження Віктора Погрібного вийшло друком чергове число альманаху «Степ». Там вміщено спогади, оповідання та уривок з роману самого Віктора Погрібного і  поезії, оповідання, мемуари, статті , казки і притчі  кількох десятків місцевих авторів.

Ці твори  варті окремого аналізу.

Дочитаю журнал-напишу!

…Кропивницькі літератори  відзначили 85-річчя Віктора Погрібного і виїздом на його батьківщину. Поклали квіти до могили письменника на сільському цвинтарі – заповів поховати його саме там. Ошатний пам’ятник увінчаний козацьким  хрестом.

–  Батько серед усіх дерев найбільше любив осокори,- сказала донька письменника Ольга.- Ми хотіли посадити це деревце тут біля нього . І поки розмірковували, де це краще зробити, маленький осокір  проклюнувся біля батькового узголів’я сам і як бачите, швидко підріс…

Гості з Кропивницького оглянули пам’ятну стелу на честь родини Тобілевичів. Коли  впорядковували довколишню територію, то хотіли посадити  довкола якісь хвойні екзоти. Але Віктор Погрібний  наполіг: хай будуть типовіші для степів берестки. Тепер дерева зрослися в щільну затишну алею.

Панський маєток, де служив Карпо Тобілевич, довго був школою. Але після пожежі стояв пусткою і певно, завалився б, аби Віктор Погрібний не підремонтовував його по мірі можливостей. Це помістя, де  малий Іван Карпенко- Карий шукав у панському басейні золотих рибок, розташоване у мальовничій місцевості на скелястих берегах Великої Висі. Вона повноводна навіть у цьогорічну  немилосердну посуху. Із  зарослих шурхотливим очеретом берегів та просторих узгір’їв видніються  і  переливаються у мареві золоті ниви, темні загадкові яри і кучеряві гаї .  Тут уже багато зроблено по реставрації та благоустрою  і в разі появи коштів є плани разом з музейними  кімнатами обладнати готельні номери для «зелених» туристів. А голова обласної організації НСПУ Василь Бондар запропонував ще  і облаштувати  літературну резиденцію, куди поетів та прозаїків поселяли б з умовою по закінченні перебування написати роман, повість чи збірку віршів.

арс203.jpg

Літератори  побували і в саду  та оселі  Віктора Погрібного.  Тут усе так, як і при ньому –  доглянуті дерева, викошена трава,  смугасті килимки на долівці, чорно-білі портрети  рідних,  літературні журнали на столі…тільки  підлога встелена свіжою зеленню недавно . Гостинна Ольга   Вікторівна постаралася.

  • Я без мого чоловіка Ігоря сама б тут нічого не зробила, – зауважує донька письменника.-І коли ми впорядковуємо територію біля пам’ятників – садимо квіти, кущі, виполюємо бур’яни, то сільська   влада і місцеві жителі завжди допомагають. Ще дуже хочеться надати статус історичної пам’ятки колишній земській школі в Матусівці і перетворити її  в сільський культурний осередок. Я вдячна всім , хто шанує пам’ять мого батька і сприяє тому, щоб у Арсенівці виник ще один духовно – культурний центр України.

Стефанія Сапсан

MIXADVERT

цікаве