Білоруський протест і український Майдан почали порівнювати ще до того, як у Мінську взагалі щось почалося.
Де саме у білоруській столиці буде “польовий табір” опозиції, якою буде тактика активістів і силовиків, зрештою, коли в хід підуть світло-шумові гранати з одного боку та “коктейлі Молотова” з іншого?
Про це багато хто думав ще до виборів, коли стало зрозуміло, що без масових акцій у Білорусі навряд чи обійдеться (хоча лідери білоруської опозиції за кожної нагоди й говорили, що вони “проти революцій та майданів”).
І, тим не менше, спрогнозувати надстрімкий і кривавий розвиток зіткнень по всій Білорусі не зміг ніхто.
Що свідчить про те, що кожен протест розвивається за своєю логікою і має свої особливості.
Які ж характерні риси білоруського протесту?
“Майдан” без Майдану
Білоруський протест не має однієї локації, з якою його можна було б асоціювати.
У Києві у 2004 та 2014 роках українська опозиція “тримала оборону” на київському Майдані, у Москві була своя Болотна площа, а у Білорусі попередні великі акції проходили між Жовтневою площею і Площею Незалежності. Зараз білоруські протести жодного центру не мають.
Ним могла стати стела “Мінськ – місто герой”, але у підсумку від однієї локації відмовилися.
Акції проходять одночасно у багатьох районах Мінська та інших містах країни.
“Немає табору, вночі зіткнення йдуть у всіх центральних районах Мінська, вранці люди розходяться додому”, – каже учасник української Революції гідності та ветеран війни на Донбасі Олександр Войтко.
Інший активіст київського Майдану, політолог Микола Мельник додає, що за нинішніх умов – це скоріше плюс, ніж мінус для протесту.
За його словами, Майдан міг спокійно розгорнутися і жити своїм життям, тому що була надія на якесь політичне порозуміння.
У Білорусі таких надій на політику немає, принаймні поки що.
“Тому активісти просто обирають тактику “міської герильї” (Партизанської війни. – Ред.), яка ефективна в їхніх умовах. Розуміють – якщо зберуться, їх просто постріляють”, – пояснює політолог.
Швидка ескалація насилля
“Білоруські протести розвиваються набагато швидше, ніж Революція гідності, тому що вони відразу стикнулися з дуже жорсткою реакцією силовиків. В першу ніч ми бачили абсолютно мирний протест, який розганяли світло-шумовими гранатами, гумовими кулями і водометами”, – відзначає Олександр Войтко.
Стріляти гумовими кулями білоруська міліція почала у першу ніч протестів, а “коктейлі Молотова” у протестувальників з’явилися на другу.
Тоді як у Києві до “Вогнехреща” на Грушевського у січні 2014 року Майдан стояв більш-менш мирно.
“Сьогодні вже білоруські мітингарі застосовували захисне спорядження (шоломи, каски, окуляри, протигази), кидали каміння і навіть пляшки із запалювальною сумішшю”, – додає Войтко.
Микола Мельник також нагадує – київський Євромайдан у перший тиждень був абсолютно мирним. Зіткнення сталося лише 1 грудня на Банковій і було реакцією на розгін студентів.
“У Мінську силовики буквально одразу застосували зброю. Чим радикалізували протест. “Коктейлі Молотова” з’являються у відповідь на постріли правоохоронців. Якщо у населення немає зброї, воно захищається тим, чим може”, – відзначає політолог, який був учасником зіткнень на Банковій.
Без лідерів
У білоруських протестів немає своїх лідерів: ні політиків (“Кличка-Яценюка-Тягнибока”), ні опозиційних депутатів, ні активістів, яким був Дмитро Ярош.
“На Майдані були три політика, які комунікували з владою. Тихановська ж намагається постійно вести миротворчу риторику, закликаючи до припинення насилля. Що не дає їй моральну можливість бути представницею протестувальників, як би самі вони цього не хотіли”, – каже Микола Мельник.
Після того, як Світлана Тихановська виїхала у Литву, її навіть номінальне лідерство у протестах стало неможливим.
“Протесту немає навколо кого гуртуватися, він просто проти диктатури Лукашенка. Тоді як Майдан починався не стільки проти Януковича, скільки проти його геополітичного вектора”, – відзначає Микола Мельник.
Волонтер Олександр Карпюк (Serg Marco) зауважує, що без лідерів перемогти протесту важко.
Крім того, є можливість, що такими лідерами стануть проросійські діячі.
“Або у вас з’являться люди (ті ж націоналісти, яких Лука випалював роками) які створять центр координації та географію протестів, а так само лідери опору, або вас задушать дрібними групами. Або ж рейдерне Росія, спроби цього, судячи з того що затримують і росіян, і російських воєнкорів у натовпі – вже в процесі”, – додав він.
Тиск на силовиків
Загалом же є ще низка особливостей білоруських протестів, які, до прикладу, описала журналістка “Watchers.Media” Ольга Худецька.
Наприклад, це координація через Telegram, “зцепки” для протидії затриманням (таку тактику розглядали на Майдані-2004, але до її застосування справа не дійшла) та блокування вулиць машинами, щоб не могла проїхати міліція.
Для тиску на силовиків білоруські активісти також почали викладати у мережу телефони командирів міліції та керівників МВС.
А також робити радіоперехоплення міліцейських переговорів та “зливати” їх у Telegram.
Що спільного
Водночас є і низка спільних з Майданом речей.
Окрім згаданих “Коктейлів Молотова”, Мінськ-2020 нагадує Київ-2014 феєрверками, якими протестувальники “стріляють” у силовиків.
У відповідь летять світло-шумові гранати, які можуть завдавати серйозних травм (щоправда, до “беркутівського” апгрейду з примотаними до гранат шурупами справа ще не дійшла).
Єдиний загиблий, за даними МВС Білорусі, “намагався кинути невстановлений вибуховий пристрій”, що вибухнув у нього в руці.
Схожі травми отримували і “майданівці”, коли намагалися кидати назад гранати міліції.
Тоді українське МВС так само робило винними самих активістів, які “підірвали і постріляли самих себе“.
Інша спільна риса – медики-волонтери, які надають першу допомогу постраждалим на вулицях Мінська.
Та чи не головне, що об’єднує білоруські протести з Майданом – самоорганізація людей.
“Білоруси показують, як можна організовуватися навіть за відсутності інтернету. І як через самоорганізацію боротися з правоохоронцями, які захищають режим”, – вважає Микола Мельник.
You must be logged in to post a comment.