ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ. У ПОШУКАХ СИМВОЛІВ

В місті на Дніпрі триває легенька дискусія стосовно «бренд-буку» історичного музею, а якщо точніше – то стосовно половецьких скульптур, які призначили символом музею, його брендом.

Мотивація проста. Таких речей в музеї чи не найбільше в Україні. Все може бути. Якби не чергові «але»…

Почнемо з позитивного. Ідея приємна. Виконання пристойне. Фон гарний. Може й спрацює. А далі суцільні питання.

Фігур дійсно багато. Звісно, там не тільки половецькі. Але за законом музей, передусім, – наукова установа. Тож якщо ці фігури настільки крутизні, то де десятки-сотні наукових статей, присвячені кожній скульптурі, – з історією знахідки, світлинами й замальовками, тлумаченням і таке інше? Але їх майже немає. Тоді в чому їх наукова цінність? Лише в кількості?

Можливо, в цьому є щось ідеологічне. Швондер-команда із своєю групою підтримки, в тому числі – і науковцями, в гору кута ставлять ідеологію, патріотичне виховання і тому подібне.

Половці – кочівники, споконвічний ворог землеробів, захисниками яких виступали козаки. Тож чому не козацтво, яким просотане життя Дмитра Яворницького? Чому не сам Яворницький? Тим більше, що в музеї є унікальна картина на дверях Миколи Струннікова, яка є оригінальною, має історію, на відміну від «Мамаїв», які добряче розповсюджені по українських землях, але ідентифікації з регіоном не мають?

Тоді маємо гарний поштовх до ще одного варіанту перейменування області. Якщо сучасне місто Дніпро, його центральна історична частина розташована на місці козацького поселення Половиця, якщо половецькі статуї є символом обласного історичного музею, тоді нехай область стане Половецькою чи Половицькою. Дулю вам, а не Січеславську. Радійте, що не Хазарською.

Комерційне. Для чого розробляють бренд? Або для презентаційних потреб, або для комерційної складової. Тобто, щоб крутезний музей заробляв гроші на своїй символіці.

Свого часу обласний центр був вже у подібній ситуації, коли символом міста стало сміттєве відро з яскравим обґрунтуванням. І чи заробило місто на цьому хоч гривню із врахуванням істотних видатків на цей процес?

Історичному музею пощастило трішки більше, бо є хоч якась прив’язка до фондової колекції.

Тож про гроші. Основною частиною відвідувачів є школярі. Ціна квитка для них 10-15 гривень + вартість екскурсії. Більшість подібних відвідувачів можуть витратити до 50 гривень на різноманітні сувеніри, реально – 20-30 гривень. Дивимось на ціни на брендовану продукцію.

Кухоль з логотипом – від 50 гривень у виробника + гроші музею + податки = понад 100 гривень. Флешка з індивідуальним дизайном – від 250 гривень + музею + податки = понад 350 гривень. Сумки з логотипом – від 30 гривень + гроші музею + податки = від 50 гривень (якщо пощастить). І таке інше.

На останню екскурсію, присвячену половецьким «бабам» прийшло понад 40 відвідувачів. Це – авторська екскурсія і прийшли непересічні люди. Тож значна частина з них могла собі дозволити щось подібне придбати. Наскільки це буде прибутковим в подальшому і наскільки вдасться залучати до відвідування музею представників середнього класу – побачимо.

Але перспективи і ідеологічної складової, і складової комерційної дуже сумнівні. З таким же успіхом на логотип музею могли б винести постаті дівчини й хлопчика. Бронзові, але з живим яблуком.

Але у музея тече дах. Не вирішені питання щодо підвищення зарплатні спвіробітникам, щодо покращення умов зберігання експонатів, в тому числі – цих самих половецьких (та й інших скульптур). Виходячи з теперішньої ситуації реальними брендами можуть бути або відро з машиною пральною, або ж оголені … нашої системи.

Перепрошую.

Віктор Векленко.

MIXADVERT

ютос