ДНІМ. Пропагандистське.

Чим більше дивишся на гоп-команду, яка моститься в Дніпропетровському національному історичному музеї, тим більше вирячуються очі. По факту – піарники. Гіпотетичні плани – прес-конференція. Наміри намірів – гучна заява. Але головна ідея – ідеологія і пропаганда. Передусім. Знести все старе по максимуму, бо – совок, бо – тхне.

Але ось яка штука виходить. Музей – це не тільки стіни, експонати і люди. Це ще й кошти. Чималі кошти. І заявлені наміри покращити фінансове положення музейників, скоріш за все, виявляться таким же самим піар-ходом, такою собі морквинкою перед носом. Натомість слід очікувати скіпідару в оті самі місця «руських печей», бо поки що в розшифровці обласного бюджету ці кошти не знайдені.

Ідеологія і пропаганда – потрібні. Але вони мають бути майстерно вплетеними в загальний контекст, в експонати. І це справа не на один рік, якщо для професіоналів. Ну, а демагогам що? були б гроші – набрешемо.

Проблема лише в тому, що ми ще не перемогли. Ані зовнішнього ворога, ані ватника внутрішнього. І тому ідеологічний процес має бути поступовим, непомітним і елегантно-правдивим. Максимально правдивим. Серед цього швондер-збіговиська я таких фахівців не бачу.

Наскільки дурними можуть бути навколоідеологічні ситуації – покажу на прикладі. На початку  2000-х років ми розпочали дослідження Новобогородицької фортеці. Інформації мінімум, хіба що Яворницький, але і там було багато різночитань. Два місцеві краєзнавці зробили гарний нарис про старовинне запорозьке містечко Самарь. Тут і грамота Стефана Баторія 1576 року, і знахідки якісь,і багато чого іншого. І ми вуха розвісили. І почала писати губернія – тут і знахідка чогось типу торгівельної пломби 1524 року, і кілька монет 16 століття, і низка інших предметів, які можуть датуватися тими часами.

Ми – герої! Самарь – наш, знахідки – знаходимо, статті – пишемо! Колеги-археологи неодноразово застерігають, що суцільного археологічного культурного 16 століття немає, що навіть середини 17-го немає. Але ми ж розумні! Самарь є! Колеги доводять, що грамота польського короля фальшива, що ніяких писемних джерел про це немає, але нам чхати!

Врешті-решт патріотичні історики починають піднімати питання про передатування тодішнього Дніпропетровська від 1524 року, від однієї знахідки, яка не зафіксована в жодному з наукових звітів і має дещо сумнівне походження. Тоді вже ми з деякими колегами почали пригальмовувати цей процес, бо наука так не робиться, розбиратися треба!

Байдуже! Конференцію зібрали, звітами перед обличчями трясли, підписи збирали. Прийшлося витратити кілька місяців, здійснити ґрунтовний аналіз писемних джерел і знахідок. Статтю ґрунтовну зробили. Немає Самарі. Але піарщиків від ідеології це тільки призупинило – треба ж відстрибувати від імперського минулого! Передатуємо! Перейменуємо! І в цих стрибках загубилися і Новий Кодак, і Половиця… А навіщо вони?

Ось так і тут. Навколомузейним швондерам історія не потрібна. Щось кудись пересунемо – назвемо це реекспозицією. Витягнемо із заначок раніше зроблене – назвемо власними досягненнями. А раптом всидять?

В.Векленко

 

MIXADVERT

ютос