Сергій Жижко взув недопатріота Касьянова. І правильно зробив!

З чергової дискусії з відомим ФБприятелем:

“… Я помню простых ребят из “Свободы” под Октябрьским,..” ====
Є багато людей, які памятають і самі пікетували КГБ в кінці 1980-х, лежали на граніті 1990-му, виступали проти комуносистеми, за державність України на переломі 1980-90-х, не давали і не брали хабарів, не шахраювали на виборах, боролися з кучмізмом, піднімали Наддніпрянщину і схід, де двадцять років голосували за КПУ, кучмівську партію влади і ПР, були на двох Майданах, у добробатах і діяли так тому, що керувалися ідеєю нації – свободи українського народу і держави. Це і є націоналізм.

“… Хрен вам, лубочные “патриоты” на побегушках у сильных мира сего, устраивающие факельные шествия…” ====
Український патріотизм не обовязково привязувати до “лубочності”, “шароварності” чи “вишиватності”, щоб так його зручніше обливати брудом.
Ненависні Вами “бандєровци” часто ходили у вишитих сорочках під різноманіттям уніформ, розмовляли нелюбимою Вами українською і не були на побєгушках сільних міра сєго: ні у Сталіна, який частину українців загнав у колаборанти і примусив воювати за інтереси комуністичного дворянства у т.ч. під керівництвом колонізатора Ватутіна і у іншого народожера – Гітлера.
Якраз українські націоналісти, у т.ч. з добробатівського руху, лубочними не були і свою місію націєтворення сьогодні в межах досяжного виконують.

“Хрен вам, показушные “националисты”, дрожащие над мовой,…” ===
З багатьох Ваших посилань-постів найбільш не дружелюбне ставлення не так до “націоналістів”, як до української мови.
Як людина, котра виросла на російській культурі русского міра і відбулася в російськомовних середовищах совка, Вам невідомі почуття приниження, дискримінації і сегрегації за мовною ознакою українців як в тоталітарному СССР, так і у незалежній Україні.
Ви зростали у впривілейованому статусі колоніста, були в ролі скоріше пасивного обрусителя українців і вага україномовності, що важливо для звичайної людської гідності українців, тим більше свідомих і шляхетних людей, була для Вас чужою як в радянські часи, останні 25 років і по сьогодні. Це Вас не стосується, Вас не обтяжує і не є для Вас особисто проблемою.
Вам легше. Вас не гнобили, не гноблять, а україномовні Вас не обходять.
Виглядає, що для Вас це десяторядна проблема.
А для українців за свідомістю мовне питання важливіше за долари, за російський газ, за посади. Для україномовних мова – це свобода.
Немає мови і України немає. Не буде мови – тут буде друга Росія, тут будуть зросійщені вже не тільки міські українці, а й всі інші.

Виборюючи державу, українські патріоти різних поколінь виборювали свободу і для мови, для природнього мовно-культурного статусу української людини, яку насильно спольщували і російсьщили чужі колонізаційні уряди і представники їхніх народів. Не було б насильства – українці на сьогодні всі були б україномовними.

Варто добавити, що за самостійну українську державність росіяни не воювали в армії Мазепи, за поодиночними виключеннями вони не воювали в арміях УНР, не гинули в УПА і озброєному підпіллі у 1942-1954 роках, не сиділи дисидентами в московських концтаборах.
Навпаки, у ті часи росіяни були в червних арміях, у білогвардійцях, енкаведистами, впривілейованій компартноменклатурі і, використовуючи українських колаборантів, душили український народ, російщили його, забирали свободу і мову, виховували для себе яничарів у військових училищах, кидали в Афган і Африку і “душілі і к сожалєнію нє дадушілі злєйшіх врагов росії – украіноязичних бендєравцов”.

Змінилися часи і на третій Майдан у 2013-14 роках вийшли і зросійщені українці і частинно русскі, які народилися в Україні і окремі представники інших етнічних меншин. Слава Богу – інакше і бути не може, це не тільки патріотичний поклик, а й творення нації, ми на правильній дорозі.
Очевидно, що серед русскоязичних більше вати (приклад – настрої в Криму, лугандонбі , на південному сході в цілому.
Трохи вати було у є на заході України, в Києві чи Наддніпрянщині. Є вона і серед україномовних.
Але у Вас найбільше неприязні не до неї, а до україномовних націоналістів. Які не є такими чисельними, але у відсотковому відношенні густо полили кровю нашу свободу за останні три роки.
І, якщо брати партійну чи ідеологічну складову серед тих, хто воює, то вони за жертвою серед самоорганізованих добровольців на першому місці.
Всі інші поляглі – безпартійні, не належні до ідеологій військові – добровольці і призвані чи на контракті.

“… Настоящий национализм – производное не от национальности, а от нации. Нация – это сплочённый народ, объединённый общими, принятыми всеми идеями…” ===
Ви нічого не відкриваєте, націоналізм це не тільки національність, чи етнічне походження, а свідома належність до нації, власний вибір. І коли для 80% людей українського походження належність до української нації мала б бути з народження, то для інших є шанс вибору – належати до нації з усвідомлення. І одним і другим двері відкриті.
Але ми бачимо половину українців південного сходу серед ватників, частину в РПЦ МП, частину голосують за Опоблок чи комуністів, чи в чиновництві грабують 25 років своє підконтрольне населення – ці люди ще не приєдналися до української нації політично і за національною свідомістю, вони 25 років беруть участь у руйнуванні української нації.
Скажіть мені які меншини приєдналися до української нації, допомагають українцям відроджувати українську мову, самі користуються не російською, а українською мовою у спілкуванні з україномовними – їх дуже мало. Окремі інтелігенти чи політично активні патріоти.

Той, хто хоче будувати нову, вільну від русского міра і совка українську націю, бути українським націоналістом, завжди зробить вибір україномовності.
Новітня українська нація, особливо її провідна верства, еліта має бути україномовною.
Українська нація не може буди двомовною. Бо виросте дві різні нації, які матимуть дві мови і одна з них буде російськомовною і чекатиме на поєднання з ліберально-демократичною Московією, на її підтримку і захист..
Процес повернення зросійщеного українства до мови предків є не одномоментний, не повязаний із диктатом, але він має бути неухильним.
Якщо людина готова померти за Україну, воює за неї і не має розуміння, що слід попрощатися не тільки з Московією, а й з російською мовою, то вона несвідомо готує наступні новоросії, гіркіних, януковичів.

А в Україні завжди були, є і будуть люди, які боролися, борються і будуть боротися за самостійну українську Україну.

Сергій Жижко

MIXADVERT

цікаве

Be the first to comment

Leave a Reply