У Луганській обласній ВЦА не знайшли коштів на книгу про визвольний рух на Сході України

13 серпня до України привезли прах полковника Армії УНР та першого голови ОУН Євгена Коновальця.

Євген Коновалець — полковник Армії Української Народної Республіки, командир Січових Стрільців, командувач Української військової організації та перший голова Організації українських націоналістів. Коновальця поховали на кладовищі Кросвейк у Роттердамі, однак його могила вважалася тимчасовою – передбачалося, що згодом він має бути перепохований в Україні.

Тепер прах Коновальця повернули на батьківщину. Його мають перепоховати на Національному військовому меморіальному кладовищі. Державна церемонія відбудеться за участю президента Володимира Зеленського, представників уряду, парламенту та військових. 

Повернення Коновальця є частиною ширшої політики держави щодо вшанування діячів українського визвольного руху.

У травні президент України Володимир Зеленський, говорячи про повернення в Україну останків українських діячів, які боролися за Незалежність, заявив, що держава має моральний обов’язок перепоховати їх на батьківщині. Глава держави також наголосив: «Український народ заслуговує на свою історичну памʼять».

Крім того, Зеленський ініціював створення Українського національного пантеону, де мають бути вшановані видатні українці, які зробили внесок у боротьбу за незалежність, державотворення та захист України.

Тобто на державному рівні питання історичної пам’яті не просто обговорюють – для його реалізації ухвалюють конкретні рішення та проводять державні церемонії.

А що з історичною пам’яттю Луганщини?

На цьому тлі показовою є ситуація із проєктом «Луганщина повстанська».

4 серпня дослідник я звернувся до очільника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації  Олексія Харченка із проханням профінансувати друк книги та створення документального фільму про національно-визвольний рух на Луганщині.

Я зазначав, що займався історичними дослідженнями і підготував матеріали про перші та другі національно-визвольні змагання на території Луганської та Донецької областей. Матеріали містять архівні документи та спогади про мешканців регіону, які боролися проти московського ворога.

«Ідеться про історичну пам’ять українського народу, ключовою функцією якої є передача знань про минуле як основи самоідентифікації», – йшлося у моєму зверненні.

Я також наголосив на важливості даного проєкту в умовах російської агресії та необхідності знати історію рідного краю.

У відповідь Луганська обласна ВЦА повідомила, що через практично повну окупацію території області бюджетні надходження значно скоротилися. У зв’язку з цим адміністрація обмежила витрати за всіма статтями, крім захищених. Фінансування з обласного бюджету мені не запропонували. 

Натомість  порадили звернутися до міжнародних і громадських організацій. Зокрема, «до  Програми ООН з розвитку (UNDP) та Фонду розвитку громадянського суспільства, які надають можливість отримання фінансової підтримки для культурних проектів в Україні, у тому числі на видання книг».

Варто зауважити, що загальний обсяг обласного бюджету Луганської області на 2026 рік за доходами становить 1 мільярд 99 мільйонів 553,4 тисячі гривень, а за видатками — 1 мільярд 99 мільйонів 635,6 тисячі гривень. І тут виникає просте питання: якщо бюджет Луганської області на 2026 рік становить понад 1 млрд грн, то чому не знайшлося коштів  на проєкт, присвячений історії національно-визвольного руху на Сході України?

Примітно, що на культуру і мистецтво в обласному бюджеті Луганської області передбачено майже 38 млн грн. Зростання порівняно з минулим роком — 16,5%.

Йдеться не просто про черговий культурний захід. 

Країна-окупант системно намагається знищувати українську історичну пам’ять на окупованих територіях, переписувати історію регіонів і нав’язувати власну версію минулого.

Сьогодні на тлі російської агресії особливо важливо, щоб українці були обізнані з історією рідного краю, щоб вони відчули своє міцне козацьке коріння й пишалися Батьківщиною.

Саме тому питання збереження історії національно-визвольних змагань на теренах Луганщини під час війни має не лише культурне, а й безпекове та державне значення.

На державному рівні Україна повертає додому Національних героїв, говорить про створення Національного пантеону та наголошує на необхідності їх вшанування. На обласному рівні керівництво Луганської обласної військової адміністрації на пропозицію створити книгу й документальний фільм про визвольний рух на теренах області відповідають: коштів немає, шукайте фінансування самостійно.

При цьому сама Луганська обласна військово-цивільна адміністрація визнає важливість документування історії національно-визвольного руху в регіоні.

Тож питання не лише у грошах. Питання в тому, яке місце історична пам’ять Луганщини займає серед пріоритетів керівництва області – особливо тоді, коли сама Україна демонструє, що пам’ять про тих, хто боровся за її незалежність, є питанням державного рівня.

Збереження історичної пам’яті про національно-визвольний рух на Луганщині – це боротьба за Україну як вільну, самодостатню, шановану у світі державу.