Суд у справі приватизації української ділянки нафтопроводу «Самара – Західний напрямок», що в підсумку опинилася у власності структур Віктора Меведчука, все більше дає уявлення про механізми, які створила попередня влада для тиску на суддів. Що саме цинічне – Адміністрація президента їх брала під контроль під гаслами «ідеалів Майдану», обіцяючи суспільству покращення ефективності та повернення суспільної довіри до судової влади.
Саме оцими гаслами в 2015 році проваджувалася так звана «судова реформа», ініціатором і рушієм якої став скромний заступник голови АП Олексій Філатов. Насправді ж головним нововведенням «реформи» стала повна залежність суддів від оцінювання їх відповідності так званою «Громадською радою доброчесності». Вона фактично поставила кар’єру суддів у повну залежність від оцінювання їх відповідності «Громадською радою доброчесності» – організацією, як ми бачимо навіть з її назви, чисто громадської, персональний склад якої формувався (а за деякими даними, і фінансувався) з кишень оточення Петра Порошенка. При цьому «громадські активісти» мали законне право знищити кар’єру будь-якого судді – без зайвих пояснень та апеляцій.
«В дійсності принцип був один: виконуєш вказівки Адміністрації Президента Порошенка – працюєш суддею», – описує існуючий порядок канал «Під мантією». На прикладі вже згаданого нами судового процесу ми можемо побачити, як це працювало: наприклад, судді Північно-західного апеляційного господарського суду Олена Крейбух та Вікторія Коломис саме «проблемами з оцінюванням» пояснили прийняття рішень проти інтересів держави. Виходить, що судді були на гачку сформованої Філатовим «громадської ради» – якби вони не віддали трубу Медведчуку, вони б просто перестали бути суддями.
І ми ж можемо припустити, що подібний тиск не обмежувався ж одним нафтогоном. Ця справа просто набула медійного резонансу через її політичне звучання – а скільки залишилося поза увагою ЗМІ? Хоча представники юридичної спільноти не раз розповідали про створення «багатомільярдного ринку купівлі-продажу суддівських рішень» під гаслами реформи.
Питається, а чи поніс якусь відповідальність організатор цієї системи – віддуватися за рішення якого зараз доводиться низовим представникам господарських судів Рівненщини? Відповідь – ні. Якщо не рахувати кількох обшуків що мали місце на початку минулого року, екс-заступник Ложкіна не тільки не поніс ніякої кари, ба більше: ініціатор суддівських схем веде респектабельний стиль життя, та вважається досить успішним адвокатом, що обслуговує зокрема інтереси фармацевтичної фірми «Дарниця» та її менеджерів Катерини та Гліба Загоріїв.
Але чи не пояснюється його успішність тим, що чимало суддів «завдячують» йому своєю кар’єрою, чи навіть і посадою? Давно говорять, що у Верховному Суді створилась ціла філія компанії «Василь Кісіль і партнери», в якій колись починав свою адвокатську кар’єру Філатов. Одна із них – це суддя Ганна Вронська, колишня однокурсниця нашого адвоката, що скочила в Верховний Суд з посади заступника міністра екології по євроінтеграції. І якось же вийшло так, що саме їй досталась до розгляду справа №910/4707/21, про стягнення з менеджерів Борщагівського хімфармзаводу майже 200 мільйонів гривень в інтересах тієї ж «Дарниці», адвокатом якої виступає Філатов.
Конфлікт інтересів? Ні, не чули. Бо закон мовчить там, де діють механізми залежності суддів від їх тіньових кураторів – навіть якщо ті вже втратили високі державні посади.
You must be logged in to post a comment.