Щодо теперішніх акцій.
1. Найважливішою, найжиттєвішою подією на сьогоднішньому етапі є російсько-українська війна. Від неї є найбільша загроза і виклик українству. Якщо і потрібна українська альтернатива сьогодні (а вона потрібна), то вона мала б дати відповідь і пропозицію у питанні вирішення українсько-російських стосунків. Питання якості продовження чи припинення війни.
Тут – мовчання. Росії якби немає. Що ж – у Путіна вибори і йому не слід заважати.
2. Як вирішити проблему наявності Лугандонбу, самих військових дій? Цілий комплекс проблем – військових, політико-адміністративних, соціальних, фінансово-економічних, людських.
Як з Кримом?
Без пропозицій.
3. В Україні продовжується також національно-визвольне діяння, бо на всіх Майданах і протестних акціях промотором була ідея національної державності, національного духовно-культурного становлення.
Але лідери зустрічають посполитих рускоязичністю і відомою з їхньої публічності байдужістю до українського національного становлення.
3. Виставлені три вимоги не є новиною, вже три роки, і як передвиборчі обіцянки всіх, і як парламентська угода, вони фігурують в політпросторі. Депутати багатьох скликань, окремі партії, котрі у парламенті, вже десятиліттями обіцяють скасувати депутатську недоторканність і не скасували. Хто їм повірить?
4. Мільйони вже виходили на Майдан, зустріли розстріли та каліцтва, а взамін отримали неадекватну владу.
Сьогодні не поспішають повторити пройдене.
Сьогодні дивляться не тільки на критику влади і вимоги, а й на тих, хто хоче замінити владоможців.
5. Коли Лєщенко і Наєм були журналістами, яким з-під даху дали доступ і можливості писати про корупцію чиновників, вони виглядали сміливо і професійно.
Їх зробили “лідерами общєствєєних мнєній”.
Коли ж вони пішли у президентському списку у парламент і зробили свого хлібодателя одіозним, то засвідчили свою безпринципність. Коли швидко перестрибнули у поїзд до другого шефа, який має дати їм вищі посади й мандати, то з “лідерів думок” перетворилися у лідерів обману.
Роль Наєма у першому Майдані, їхня тіньова роль “архітекторів” у сьогоднішній акції, ставить додаткові питання і продукує недовіря.
Діяльність Семенченка переповнена нерозкритим авантюризмом.
6. Політичний союз Саакашвілі-Садовий-Тимошенко-Наливайченко із партійним наповненням виглядає штучно склеєним, політично неприроднім і взаємоконтраверсійним. Якою буде влада і якими стануть її результати, якщо б такий союз владу захопив?
Адже заміна діючого союзу БПП+НФ не самоціль, а має дати швидкий позитивний результат. Хто його забезпечить?
7. Саакащвілі поза Україною виглядав успішним революціонером-реформатором. Було сподівання, що він стане помічним у післямайданних процесах поборюванні корупції.
Але досвід у Одесі, опертя на пані Гайдар і Боровіка, гра на виборах у Чернігові показали його політичну і кадрову неперебірливість, відсутність звязку із національною демократією (не в рахунок взяття на озброєння назви РУХ і віча біля памятника Чорноволу), нехтування націоналістами засвідчили відчуженість від проблем національної державності.
Прорив кордону був найбільшою його самокомпроментацією – людина заради власних амбіцій готова не зважати на закони. Сьогодні я прорву кордон, завтра, якщо не стану президентом – валитиму державність. Саакашвілі готовий стати на чолі держави – якщо його підтримає народ. Частина активу і народу вже готова посадити його на Банкову помимо норм Конституції і законів.
Все відбувається за Станіславським, коли актори грають, драматизм у пєсі зростає, а глядачі цій грі не вірять.
Виглядає так, що і акція такого типу потрібна, і вимоги, навіть куці, також правильні, і в наметах чимало щирих патріотів, а довіря до організаторів немає.
Питання результативних протестів залишається відкритим.
You must be logged in to post a comment.