НАТО.Давайте скажемо собі відверто. Поки на нашій території іде війна — у НАТО нас не візьмуть.
З однієї просто і дуже не романтичної причини — якщо проти держави-члена НАТО здійснюється військова агресія — усі держави блоку мають негайно вступити у війну. А вони (сюрприз) не хочуть вступати у війну. Морально це чи аморально, раціонально чи не раціонально, але не варто на чорне казати біле — життя в ілюзіях нічого не дає.
Не хочуть вони воювати. Принаймні поки війна триває в тих територіальних і сутнісних формах, у яких триває. Звичайно, на такий максималістський сценарій ніхто і не розраховував, а йшлося про речі більш реалістичні — щось типу обіцянки взяти нас до НАТО у майбутньому, бажано з чіткими термінами. Але знову ж таки, терміни значення мають дуже умовно, бо поки на нашій території війна — читай попередній абзац. Так, нам би всім хотілося почути щось в стилі «двері НАТО для України відкриті», але прямо тут і зараз це додало би нам хіба моральної підтримки. Наша дипломатія правильно робила і робить, що тисне на західні уряди з вимогою тут і зараз отримати якісь конкретні гарантії по вступу.
Це дає нам можливість вибивати в якості «компенсації» за відсутність цих гарантій більше поставок зброї. І це цілком раціональна стратегія. Наша перемога на полі бою станеться з допомогою союзників, але без членства в НАТО. Це реальність. І після цієї перемоги НАТО саме буде зацікавлене якомога швидко інтегрувати нас до себе, бо Україна матиме найкращу і найбільшу армію в Європі, з досвідом надважкої війни, духом переможців і сучасним натівським озброєнням. А з такою країною всі захочуть дружити якомога тісніше, бажано у форматі військового альянсу. І тоді вже ми будемо вирішувати, коли, як і на яких умовах туди вступати.
Але до перемоги ще не так близько як хочеться всім нам, тому боремося, працюємо і йдемо вперед. Питання членства України в НАТО вирішується не на саміті НАТО, а в посадках під Бахмутом, в лісах під Кремінною та запорізьких степах.
You must be logged in to post a comment.