Що може покласти кiнець війні Росії проти України?

 

Через сім років після окупації Росією східної України, надії Заходу на мир демонстративно ігноруються Володимиром Путіним. Східні регіони України залишаються зоною бойових дій. Російські війська обстрілюють українські позиції зі 120-мм та 82-мм мінометів, стрілецької зброї, легких та важких протитанкових гранатометів. Збройні сили України змушені відповідати.

Українські військовослужбовці продовжують гинути (останній випадок стався 2 листопада), оскільки угоди про припинення вогню та деескалації щодо відведення важкого озброєння регулярно ігноруються. 20 жовтня Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) оголосила, що 22 танки та 48 бронемашин були розміщені в передбачуваній зоні відведення важких озброєнь, тоді як міністерство оборони України стверджує, що близько 90 000 російських військовослужбовців, оснащених тисячами танків, залишаються на відстані близько 260 км (160 миль) від кордону, включаючи підрозділи 41-ї армії, розгорнуті під час нарощування сил на початку року. Це на додаток до невстановленої кількості російських військовослужбовців та найманців, що воюють на лінії протистояння, озброєних та оснащених за розпорядженням президента Росії Володимира Путіна. Як інформують Економічні новини, про це пише аналітичний центр CEPA.

З початку цього конфлікту, з квітня 2014 року, загинуло понад 14 тисяч українських громадян і 1,6 мільйона були змушені залишити свої будинки.

Тому заяву міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова минулого тижня про те, що Україна поводиться провокаційно, щоб «втягнути Росію в якісь бойові дії», можна розглядати лише як суміш чорного гумору Кремля та (можливо) відсилання до недавнього новаторського використання Україною безпілотника турецького виробництва для придушення російської артилерії, яка веде постійні обстріли українських населених пунктів.

На світ розраховувати не доводиться. Переговорні зусилля були неефективними. Спочатку було створено Мінські протоколи — серію угод, в яких викладаються різні положення та порядок припинення вогню. Вони погано дотримувалися, і режим припинення вогню порушувався незліченну кількість разів. ОБСЄ спільно з Росією та Україною сформувала Тристоронню контактну групу, щоб спробувати пом’якшити конфлікт. Франція та Німеччина ініціювали Нормандський формат із Росією та Україною у спробі встановити світ. Переговори в рамках обох платформ, однак, зайшли в глухий кут.

Тож чи варто поставити запитання, оскільки конфлікт на Донбасі переживає свої сьомі роковини, що саме сподівається отримати Російська Федерація? Зрештою, Росія витратила мільярди на військове вторгнення до східної України, і тисячі її солдатів загинули.

У ситуації, що склалася, Путін не зацікавлений у припиненні бойових дій. Донбаський конфлікт слугує його інтересам на багатьох рівнях.

По-перше, він підриває суверенітет та територіальну цілісність України. Росія щодня демонструє, що Україна не може забезпечити безпеку власних кордонів і що вона може перекидати війська і техніку в зону бойових дій на свій розсуд.

По-друге, це блокує сподівання України на вступ до НАТО, що є ключовою стратегічною метою Росії. Після протестів на Євромайдані 2013 року український уряд провів низку антикорупційних та оборонних реформ, щоб модернізувати свої збройні сили. Україна регулярно бере участь у навчаннях НАТО, набула статусу партнера НАТО з розширених можливостей і стала першою країною, що не входить до альянсу, яка взяла участь у Силах реагування НАТО.

Проте конфлікт, що триває, перешкоджає членству. Відповідно до положення про розширення НАТО, кандидати, зацікавлені у приєднанні до альянсу, мають вирішити всі міжнародні та територіальні суперечки до вступу. У разі України Кримський півострів та частина Донбасу окуповані Росією з весни 2014 року. У той час, як Російська Федерація є агресором, Україна платить високу ціну за це, а деякі члени НАТО не хочуть бачити далі цих проблем. Таким чином, у Путіна немає жодної мотивації для укладання угоди, скоріше навпаки.

По-третє, Путін продовжує стверджувати, що Україна не має права на існування. Це стало найбільш очевидним в останні місяці. У липні Путін написав статтю з 5000 слів, у якій стверджував, що українці та росіяни — один народ, що Україна вигадала свої кордони, і що Захід «створив антиросійський проект, щоб вселити страх в українців». Зовсім нещодавно заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв повторив тези Путіна у своєму доволі об’ємному есе. Ці настрої виходять за межі російського уряду. Різні російські телевізійні та політичні оглядачі повторюють ці заяви. Один високопоставлений кремлівський пропагандист приєднався до закликів анексувати окуповану східну Україну: “Мати Росія, забери Донбас додому”, – сказала вона.

По-четверте, Росія чудово вбачає поточний економічний клімат в Україні. За даними Лондонської школи економіки, лише за 2017 рік недоотриманий ВВП України на душу населення через війну на Донбасі становив 15,1%. Що ще гірше, ВВП скоротився на 5% через пандемію коронавірусу. Зрештою, на думку деяких економічних експертів, якби конфлікт у Донбасі був вирішений сьогодні, то оціночні витрати на відновлення та реінтеграцію Донбасу становили б 22 млрд доларів. Це гроші, яких Україна не має.

Щоправда, конфлікт на Донбасі дорого обійшовся й Росії. Після вторгнення Росії на схід України Сполучені Штати та Європейський Союз ввели різні економічні санкції, і Захід об’єднав зусилля, поновлюючи та продовжуючи ці заходи. В результаті Росія втратила сотні мільярдів доларів, але це не змінило її політики. За даними Віденського інституту міжнародних економічних досліджень, Росія щорічно витрачає 6 мільярдів доларів на військові дії на Донбасі (ще 5 мільярдів доларів на рік Росія витрачає на Крим). Нещодавно Радіо Свобода повідомило, що, згідно з останніми документами, Росія планує витратити ще 12 мільярдів доларів на окуповані частини України протягом наступних трьох років. І це зовсім не є ознакою того, що окупаційна влада готується до відходу.

Путін платить ціну за свою агресію, але вважає, що витрати переважають вигоди від постійного знекровлення України. Підтримуючи конфлікт на низькому рівні ворожості, Росія продовжуватиме виснажувати обмежені ресурси України. У міру того, як конфлікт затягуватиметься, дедалі більше налаштованих проти Росії членів Заходу втомляться від режиму санкцій і побачать вигоду в прагненні припинити свою участь у конфлікті.

І все-таки — хоче Європа визнати це чи ні — Україна служить буферною державою між Росією та Заходом та лакмусовим папірцем для майбутнього континенту. Якщо Україна досягне успіху у своїх зусиллях щодо інтеграції із Заходом і якщо конфлікт на Донбасі буде вирішений, то це призведе до більш вільної та процвітаючої Європи. Це стане сигналом для інших країн, таких як держави Південного Кавказу, де Росія також веде стратегічні ігри у своїх інтересах.

Поразка України стала б поразкою Заходу, показавши, що Росія може вільно переформатовувати кордони, нехтувати основами Статуту ООН, розривати досягнуті під час переговорів угоди та застосовувати збройну агресію без наслідків.

Будь-який західний лідер, який вважає, що Україною можна пожертвувати без тяжких наслідків, дуже помиляється.

Читать полностью на https://enovosty.com/uk/world-ukr/full/811-shho-mozhe-poklasti-kinec-vijni-rosii-proti-ukraini

MIXADVERT