До чого може призвести торговельна війна між Києвом і Мінськом

Відносини Києва з Мінськом упродовж останнього десятиліття різко дисонували з дедалі виразнішим геополітичним розламом, що в цей час окреслювався в нашому регіоні. Це проявлялося в тривалих позірно добрих відносинах між Україною, яка інтегрувалася на Захід та з 2014 року стримувала російську агресію, та Білоруссю, яка попри всі конфлікти постійно залишалася найближчим союзником Росії та «останньою диктатурою Європи» для Заходу. РБ у 2011 році ввійшла до Митного, а у 2015-му і Євразійського економічного союзу з РФ, натомість Україна у 2014-му уклала Угоду про асоціацію з ЄС, а на початку 2016 року повноцінно запустила зону вільної торгівлі з Євросоюзом. Але хоча Кремль у відповідь на відмову Києва інтегруватися до Митного союзу ще у 2013 році розпочав проти нашої країни торговельну війну, Білорусь не лише утримувалася від участі в ній, а й намагалася виконувати роль певного посередника між двома державами.

Увесь цей час Україна залишалася найбільшим після Росії ринком збуту білоруських товарів. До того ж, на тлі зменшення всього експорту з Білорусі від 2014-го до 2019 року з $36,08 млрд до $32,96 млрд, продажі в Україну навпаки, зросли з $4,06 млрд до $4,14 млрд, а частка нашого ринку відповідно з 11,2% до 12,6%. Це особливо показово на тлі того, що до РФ, із якою Мінськ перебуває в економічному союзі, поставки білоруських товарів за цей час зменшилися з $15,18 млрд до $13,69 млрд. Зменшення експорту з РБ спостерігалося й на ринках найбільших європейських  споживачів її товарів. Наприклад, від 2014-го до 2019 року до Великої Британії він зменшився з $2,93 млрд до $2,31 млрд, до Німеччини — з $1,65 млрд до $1,31 млрд, до Нідерландів — з $1,71 млрд до $0,8 млрд.

Читайте також: Україна-Білорусь. Після дружби

Однак такий стан справ з різних причин не міг тривати довго. Росію дедалі більше дратували ігри Лукашенки в економічну багатовекторність, які заважали остаточному поглинанню білоруської економіки. На Заході поширювалися ідеї про визрівання в Білорусі умов для демократичної та прозахідної трансформації, яку спробували започаткувати під час торішніх виборів. А відчайдушні пошуки Лукашенкою опори в цих умовах у Москві не могли не використати для зміцнення своїх позицій і посилення присутності в РБ. Водночас в Україні весь цей час зростало невдоволення вітчизняного бізнесу щодо нерівних умов конкуренції з білоруськими виробниками та масштабної диспропорційності двосторонньої торгівлі. Адже останнім часом імпорт з РБ майже втричі перевищував обсяги експорту українських товарів туди. Це викликало точкові, але дедалі більші обмеження на білоруську продукцію шляхом запровадження спеціальних мит, які поволі поширювалися на чутливіші для наших сусідів групи товарів. За таких умов потрібен був лише спусковий гачок, який міг би перевести всі ці фактори у відкрите протистояння.

Спроби позбавити Лукашенку влади під час виборів 2020 року та його різка й недвозначна реакція, яка продемонструвала, що він не збирається йти на це за жодних умов, призвели до скидання масок. Не лише конфронтація офіційного Мінська із Заходом, а й доти позірна конструктивна співпраця з українськими лідерами завершилася публічними взаємними атаками. Водночас Лукашенка почав активніше дрейфувати в російський бік і прогнозовано поставив збереження власної влади та можливість передати її в спадок вище від загрози зростання залежності від РФ і ризику поглинання нею. На такому тлі цьогорічне загострення й перехід на новий рівень конфронтації були лише питаннями часу, а примусова посадка лайнера ірландської компанії — одним із багатьох можливих приводів. Не було б цього, за певний час з’явився б інший.

Casus belli

Після того як 23 травня 2021 року білоруська сторона, щоб захопити двох опозиційних активістів, примусово посадила літак ірландської авіакомпанії Ryanair, що пролітав над країною транзитом, Україна приєдналася до авіаційних санкцій країн ЄС і НАТО проти Мінська. 24 травня сек­ретар РНБО заявив про повне припинення авіасполучення з Білоруссю. А вже 28 травня заступник міністра економіки й торговий представник України Тарас Качка повідомив, що РБ запровадила на шість місяців режим індивідуального ліцензування низки товарів від українських виробників (див. «Пробний удар»). Зокрема, постановою білоруського уряду від 26 травня № 292 відповідні обмеження було поширено на кондитерські вироби, шоколад, соки, пиво, плити ДСП і ДВП, шпалери, туалетний папір і пакування, цеглу, керамічну плитку, скляні ампули, сільгосптехніку для сіяння, радіатори опалення, пральні машини та меблі. Майже одночасно з’явилася інформація про те, що з червня буде різко обмежено обсяги поставок білоруських нафтопродуктів в Україну, що може спровокувати принаймні тимчасовий дефіцит окремих їх видів на українському ринку. Формальним поясненням цього разу стало те, що білоруські підприємства начебто пішли на ремонт. Хоча такі кроки зазвичай узгоджують завчасно.

Читайте також: Як Лукашенка переміг і як ми на це реагуємо

Міністр закордонних справ Білорусі Уладзімір Макей в інтерв’ю російському «Комерсанту» не став приховувати, що йдеться про цілеспрямовані дії Мінську, які мають не лише торгово-економічне, а й політичне та навіть геополітичне підґрунтя. Зокрема він поскаржився, що Україна, «бажаючи сподобатися своїм покровителям», ухвалила рішення поставити відносини з Білоруссю на паузу та почала обмежувати поставки її продукції. «У неофіційних розмовах наші колеги відверто визнають, що багато чого, зокрема й щодо Білорусі, відбувається за вказівкою ззовні… Тому не хотілося б перетворитися на якусь лімітрофну державу, яка заглядатиме комусь у рота… Ми вживатимемо адекватних заходів рівно на ту суму, яку втратили. Ідеться про обмеження імпорту низки українських товарів».

І хоча деякі оглядачі припустили, що спусковим гачком могло стати рішення української Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 22 квітня 2021 року, яка ухвалила запровадити спеціальне мито (35%) на автобуси та вантажівки з Білорусі у відповідь на штучні бар’єри для нашого транспорту (утилізаційний збір та нерівні умови участі в державних закупівлях). Але це було не перше обмеження на білоруські товари з боку України. У листопаді 2020 року та сама Міжвідомча комісія застосовувала спеціальне мито на рівні 16,1% до білоруських прутків. А загалом упродовж останніх років Київ запровадив мита на білоруські лампочки, сірники,  газоблоки, цемент. Тривали розслідування щодо їх запровадження на білоруські ДСП, фанеру, теплоізоляційну продукцію та інші товари. Адже виробники з РБ мають значну підтримку від держави, що ставить українських виробників у нерівні умови на власному ринку. Водночас доступ нашого бізнесу до білоруського ринку також обмежений. Як наслідок, імпорт товарів з Білорусі в різні роки у 2,5—3 рази перевищував вітчизняні поставки на їхній ринок. Навіть попри те, що значна частина останніх насправді через Білорусь ішла на ринок РФ.

Тому вочевидь, каталізатором для білоруських обмежень стали саме українські санкції в авіаційній сфері. Адже вже згадані обмеження на білоруські товари раніше не мали такої відповіді. Імовірно, в Мінську розуміли явну диспропорційність двосторонньої торгівлі й потенційно більші втрати саме для нього в разі торговельної війни. Натомість заборона на авіасполучення наклалася на фактичну авіаційну блокаду Білорусі з боку країн ЄС. Глава авіакомпанії Ігар Чергінець досить емоційно відреагував на таку «підлість», на якій вирішили «заробити сусіди». Тим паче, що в разі приєднання України до обмежень європейських країн ще й на транзитні польоти білоруської авіації, вона ризикує зберегти польоти тільки до російських аеропортів. До того ж далеко не всіх. Адже лише наприкінці квітня той-таки Чергінець в інтерв’ю російському РБК нарікав на «абсолютно незрозумілі» принципи доступу компанії до російських аеропортів. «Не зрозуміло, чому можна здійснювати рейси в Ростов і не можна в Сочі. Чому можна в Пітер привезти тільки раз на тиждень, а не двічі. Або чому де-факто не діє міжурядова угода про повітряне сполучення, хоча її дія не припинялася. Умови просто не виконують в односторонньому порядку».

Що далі?

Перший заступник міністра закордонних справ Білорусі Аляксандр Гур’янов уже заявив, що «ми готові повністю скасувати всі наші рішення. Ми готові повернути в повному обсязі режим вільної торгівлі. Але лише тоді, коли Україна перегляне заходи, яких було вжито щодо продукції білоруської сторони, які де-факто були спрямовані на те, щоб просто обмежити конкуренцію з боку виробників РБ». Однак в Україні, схоже, відступати не збираються. Уже ввечері 28 травня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що МЗС докладе всіх зусиль, щоб знайти українським компаніям, які постраждали від санкцій з боку Мінська, альтернативні ринки продажу товарів. «Ми, безумовно, передбачали, що Білорусь захоче зробити щось у відповідь, і були готовими до такого сценарію… Будь-яка українська компанія, яка постраждає від білоруських санкцій, має відразу звернутися до МЗС, і ми разом з торговим представником України докладемо всіх зусиль, щоб знайти цій компанії альтернативний ринок продажу її товарів».

Читайте також: Білорусь. Повітряна в’язниця

Україні справді важливо виявити послідовність і зуміти використати цю ситуацію для перебалансування торговельно-економічних відносин, що склалися з Білоруссю за останні десятиліття. Адже користуючись можливостями власного подвійного позиціонування в умовах протистояння України та РФ, Білорусь тривалий час отримувала чималу економічну вигоду, явно диспропорційну тій, яку мав від співпраці Київ. РБ мала можливість постачати в Україну широкий перелік готової продукції у великих обсягах зі значною доданою вартістю (див. «Вразливий супротивник»). І водночас майже не імпортувала або споживала в рази менші обсяги готової продукції з нашої держави. Субсидована державою техніка та інша продукція машинобудування витісняла з внутрішнього ринку українське виробництво аналогічних товарів. Хоча Україна не мала співмірних компенсаторів на білоруському ринку. Кінцевим джерелом білоруських нафтопродуктів, які виробляли в країні з російської нафти, а також імпорту електроенергії, прямо чи опосередковано були російські енергоресурси. Формально це давало змогу камуфлювати тотальну залежність України від російських поставок. Водночас їх засилля фактично блокувало розвиток української нафтопереробки. «Укртатнафта», яка здійснює виробництво нафтопродуктів на Кременчуцькому НПЗ, ще в грудні 2018 року зверталася зі скаргою до Мінекономіки щодо субсидованого імпорту білоруських бензинів. Але реакції не було — імовірно, через конфлікт тогочасної української влади з Ігорем Коломойським, пов’язані з яким структури й контролюють компанію. У відповідь на інформацію про припинення постачання білоруського бензину в Україну в «Укртатнафті» знову заявили, що здатні повністю компенсувати припинення поставок білоруського бензину на внутрішній ринок і більш ніж удвічі наростити внутрішню переробку нафти.

Читайте також: Чи можливий удар з Білорусі?

Спроби Білорусі шантажувати Україну припиненням постачання нафтопродуктів чи розширенням обмежень на постачання українських товарів безперспективні. Адже як вже було згадано, йдеться про диспропорційність двосторонньої торгівлі й трикратне переважання поставок білоруських товарів над зустрічним продажем українських. Наша країна не лише залишається найбільшим після Росії ринком збуту для готових, зокрема промислових, білоруських товарів, і саме з нашою державою Білорусь мала й досі має виразне позитивне сальдо торгівлі, натомість з РФ — величезний дефіцит. Окрім того сукупний обсяг експорту українських товарів, які потрапили під ліцензування, в річному вимірі не перевищує $150 млн, він охоплює майже весь перелік тієї вітчизняної продукції, за якою ми маємо суттєвий профіцит у двосторонній торгівлі (див. «Пробний удар»). Окрім них, у першій десятці українських товарів, які постачали до Білорусі, залишаються соя, кукурудза, макуха й металопрокат, тобто товари, які можна легко переспрямувати на інші ринки.

Водночас навіть у другій-третій десятці за обсягами експорту наших товарів до Білорусі залишилося небагато видів готової продукції, за якою ми маємо позитивне сальдо у двосторонній торгівлі. З річними обсягами понад $5 млн це лише ліки, м’ясо, підшипники, трансформатори й частини обладнання для залізничного транспорту. Спроби Мінська й далі запроваджувати обмеження на їх постачання можна стримувати загрозою українських санкцій на значно більший перелік чутливих білоруських готових промислових товарів. Така сама санкційна реакція Києва може бути і на намагання Білорусі йти шляхом обмежень на будь-які свої си­ровинні товари, які є критичним імпортом для виробництва в Україні (що не вигідно і самим білоруським виробникам). Наприклад, це може бути повна транспортна блокада Білорусі.

У розкручуванні маховика взаємних обмежень і згортанні торговельно-економічних відносин насправді не зацікавлена жодна сторона. Однак у ситуації, що вже склалася, позиція України в переговорах з Білоруссю мала б полягати в тому, що в рамках нормалізації відносин двостороння торгівля все ж повинна б стати збалансованішою. Не лише з погляду обсягів, а й товарної структури та взаємного доступу товарів із високою доданою вартістю. Позаяк виробничий сектор економік двох країн (зокрема промислових секторів) перебуває на приблизно однаковому технологічному рівні різкі диспропорції на користь Білорусі в торгівлі готовою продукцією можуть бути лише наслідком штучних викривлень конкурентних умов. Відтак важливо наполягати й на повному знятті перешкод у доступі на білоруський ринок готових українських товарів, і не відступати в питанні захисту продукції наших виробників у тих випадках, коли очевидне субсидування білоруських аналогів державою.

Олександр Крамар

https://tyzhden.ua/Economics/252049

MIXADVERT