Право на життя, або Тест на достаток

Що з приводу тестування говорить чинне законодавство; чи є в держави на це кошти і як вони витрачаються?

Кожен день у мене починається й закінчується запитаннями: «Треба робити тест чи ні? Хто і де має його робити, тобто яким є алгоритм? Який час тест дійсний? І за чий рахунок має відбуватися тестування?».

Я довго розбиралася хто, куди й навіщо має піти і який саме тест зробити. Багато що змінилося, і порівняти вимоги одного наказу МОЗ з вимогами іншого мені ніяк не вдавалося. Голова йшла обертом. Здавалося, б такі прості запитання, основні на сьогодні. За цей час усе мало б бути відточеним і зваженим. Накази, листи, розпорядження, публічні виступи мають вносити ясність, а не плутанину. Однак, поки я розбиралася, МОЗ випустило новий наказ (№2122 від 17.09.2020), який, на жаль, ясності не додав, зате, за словами міністра охорони здоров’я Максима Степанова, «певним чином розвантажить лабораторії».

Спробуємо все-таки розібратися, що з приводу тестування говорить чинне законодавство; чи є в держави на це кошти і як вони витрачаються?

Треба робити тест чи ні?

Отже, у нас є два документи, які визначають, хто повинен або кому рекомендовано здати тести на COVID-19, і які саме.

У наказі МОЗ № 2122 від 17.09.2020 передбачено, що в обов’язковому порядку методом ПЛР мають тестуватися:

— пацієнти (підозрілого або ймовірного випадку захворювання на COVID-19, з ознаками ГРВІ, вірусної пневмонії та/або ТГРС, яким не проводився скринінговий тест на визначення антигену SARS-CoV-2 або при наявності позитивного результату скринінгового тесту на визначення антигену SARS-CoV-2);

— пацієнти з позагоспітальною пневмонією;

— контактні особи при появі симптомів, які не виключають COVID-19;

— особи, в яких при проведенні дослідження методом ІФА або ІХЛА виявлено IgA, IgМ, IgG та/або сумарні IgМ, IgG.

Однак 7 травня 2020 року президент підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з метою підвищення спроможності системи охорони здоров’я протидіяти поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Цей закон передбачає обов’язкове регулярне тестування осіб, яких МОЗ новим наказом тепер лише рекомендує тестувати. Якою ж має бути періодичність такого тестування? Раз на рік — досить регулярно чи ні? Визначення періодичності з наказу МОЗ зникло разом із обов’язковістю тестування кола осіб, визначеного законом.

Тестування на антитіла до вірусу SARS-CoV-2 наказ рекомендує використовувати в таких випадках:

— як додатковий метод діагностики гострої інфекційної хвороби (з урахуванням серонегативного періоду) при наявності клінічних симптомів та при наявності негативного результату дослідження методом ПЛР;

— як скринінговий метод тестування:

— медичних працівників, котрі безпосередньо надають медичну допомогу пацієнтам або проводять догляд за пацієнтами, хворими на COVID-19, в умовах стаціонару (Цікаво, що тестування інших медичних працівників наказом не передбачене взагалі, хоча вони ризикують захворіти не менше від категорій перерахованих нижче. — О.С.);

— лаборантів, які працюють зі зразками з дихальних шляхів, отриманих від пацієнтів, хворих на COVID-19;

— працівників патологоанатомічних, судово-медичних бюро, відділень, які беруть участь у розтині тіла, в тому числі взятті зразків;

— працівників Національної поліції;

— служби безпеки президента України;

— Управління державної охорони та інших осіб, які мають безпосередній контакт із президентом України;

— працівників Національної гвардії;

— Держприкордонслужби;

— Держпродспоживслужби;

— призовників;

— військовослужбовців;

— працівників закладів закритого типу;

— соціальних працівників;

— для встановлення факту перенесеної раніше хвороби при проведенні масового дослідження населення для оцінки рівня популяційного імунітету;

— для відбору потенційних донорів імунокомпетентної плазми;

— при плановій госпіталізації пацієнтів без ознак ТГРС та/або інших ГРВІ.

Переходимо до іншого підзаконного акта — постанови КМУ № 641. Ця постанова вводить ще три категорії, для котрих тести є обов’язковими:

— громадяни України, які прибули з країни зі значним поширенням COVID-19. Тут існують варіанти. Якщо є негативний результат на тест до 48 годин, то все гаразд. Якщо ні, то є два варіанти: самоізоляція з використанням додатку «Дія» або обсервація. Термін самоізоляції для таких осіб встановлюється 14 днів. Самоізоляцію можна припинити достроково при отриманні негативного тесту методом ПЛР. Про обсервацію нічого не сказано. Перелік країн зі значним поширенням COVID-19 можна подивитися тут.

Особи, які прибувають із тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя мають відбути самоізоляцію з використанням додатку «Дія» або обсервацію. Для цієї категорії осіб, якщо читати постанову буквально, самоізоляція або обсервація закінчується тільки після негативного тесту ПЛР. У Центру громадського здоров’я України трохи інший погляд на зняття з самоізоляції або обсервації, цілком зрозумілий і логічний, але незрозумілі правові підстави для такого погляду.

Починаючи з помаранчевої зони, планова госпіталізація забороняється, крім:

— надання медичної допомоги внаслідок ускладненого перебігу вагітності та пологів;

— надання медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям, новонародженим;

— надання медичної допомоги у спеціалізованих відділеннях закладів охорони здоров’я пацієнтам з онкологічними захворюваннями;

— надання паліативної медичної допомоги у стаціонарних умовах;

— проведення інших невідкладних і термінових заходів з госпіталізації, якщо внаслідок їх перенесення (відтермінування) існує значний ризик для життя або здоров’я людей.

Пацієнти, яким надається медична допомога у зв’язку з проведенням планових заходів з госпіталізації, підлягають обов’язковому тестуванню на COVID-19, відповідно до стандартів МОЗ.

За новим стандартом, при плановій госпіталізації (про незначні операції, які не потребують госпіталізації, не йдеться взагалі), якщо немає ознак ТГРС та/або інших ГРВІ, МОЗ тепер тільки рекомендує (але не зобов’язує) тестувати на антитіла. Тобто зелена, жовта зони тестів не потребують.

Визначений МОЗ алгоритм тестування

Якщо ви захворіли, маєте відповідні показання і прийшли в лікарню, то лікарня зобов’язана зробити вам тест.

Якщо ви захворіли, є показання для тестування, але госпіталізації не потребуєте, то Закон України передбачає, що МОЗ забезпечує проведення тестування на амбулаторному рівні, відповідно до галузевих стандартів медичної допомоги.

На сьогодні єдина форма взяття матеріалу для тесту — мобільні бригади. Їх діяльність описана в Розпорядженні керівника робіт від 26.03.2020 № 2, згідно з яким тест може зробити мобільна бригада, котра приїжджає за місцем вашого перебування (незалежно від прописки) за направленням сімейного лікаря або екстренки. Вимагайте направлення на тестування!

DOCUMENT
PAGES
Zoom

Хочу звернути увагу, що жодних обмежень щодо направлення мобільної бригади лікарями-ФОП або іншими приватними закладами охорони здоров’я не існує. Мобільна бригада діє в межах адміністративно-територіальної одиниці, і її діяльність оплачує НСЗУ, незалежно від того, хто її направив.

Контактні:

Хто має тестувати — незрозуміло. Можливо, це може бути мобільна бригада або це можна зробити в амбулаторних пунктах тестування, функціонування яких, згідно із Законом, забезпечує МОЗ.

Госпіталізація:

До 17.09.2020 наказ передбачав, що організацією тестування має опікуватися лікуючий лікар. Тепер — це ваша турбота. Хочу одразу наголосити: робиться тест на антитіла, він рекомендований, а постанова №641 відсилає нас до наказу МОЗ. Тестування на антитіла (якщо це не в межах лікувального процесу) не оплачується жодним пакетом за контрактами з НСЗУ.

Про джерела фінансування таких нововведень міністерство тактовно мовчить. Але про це далі.

Тепер без категорій.

Скільки діє тест?

У документах МОЗ терміни не встановлено. Чи може лікарня встановлювати ці терміни самостійно? Згідно зі ст.14 прим.1 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров’я»всі заклади охорони здоров’я зобов’язані дотримуватися стандартів медичної допомоги та клінічних протоколів. Єдині такі стандарти щодо COVID-19 затверджені наказом МОЗ №722 у редакції наказу № 2122 (посилання вище за текстом) і термінів придатності тестів не передбачають.

Хто має платити за тести?

Відповідно до ст.3, п.2 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», фінансове забезпечення заходів боротьби з епідеміями здійснюється за рахунок Державного бюджету.

Згідно зі ст.8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», фінансування профілактичних і протиепідемічних заходів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а у випадках, передбачених законом, — за рахунок коштів підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, а також коштів фізичних осіб. Фінансування тестування під час даної епідемії за рахунок коштів фізичних осіб не передбачене. Ст.35 прим. 1 цього ж Закону каже, що МОЗ «забезпечує проведення тестування на амбулаторному рівні для осіб, які не потребують госпіталізації, відповідно до галузевих стандартів медичної допомоги». Тобто всіх осіб, яких треба тестувати, але вони не підлягають госпіталізації.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», фінансування санітарних і протиепідемічних заходів, а також програм забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, інших програм, спрямованих на профілактику захворювань населення, здійснюється за рахунок державного і місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, а також позабюджетних коштів.

Щодо двох порівняно нових категорій громадян, які мусять здати тести: ті, хто повертається з-за кордону, і ті, хто приїжджає з непідконтрольних територій. Скільки відсотків із них роблять тести у приватних закладах, оплачуючи їх із власної кишені? Запитання риторичне. Ми всі знаємо відповідь — переважна більшість.

А хто насправді має платити за тестування? Відповідь дивіться вище.

Чи є в держави кошти на тестування?

А тепер поговорімо про те, чи є в держави кошти на тестування і чому все відбувається так, як відбувається.

На початку квітня у зв’язку з пандемією ковід відбувся секвестр бюджету. Були порізані як державний, так і місцеві бюджети. Левову частку коштів переспрямували під ковід. Передбачалося, що держава відреагує на ситуацію і допоможе впоратися з нею регіонам. Аби підготувати країну до пандемії, заздалегідь впровадили жорсткий карантин. Однак за час, поки люди сиділи вдома, а економіка країни втрачала кров, відбулося… нічого.

Регіони залишилися з проблемою сам на сам і питання забезпечення лікарень засобами індивідуального захисту мусили вирішувати самостійно. Єдина поставка біокостюмів, яку зробив МОЗ, супроводжувалася шаленим скандалом. Костюми було закуплено за вищою ціною, терміни поставок — зірвано, а обіцяних сертифікатів при цьому ніхто так і не побачив.

На початку травня МОЗ розродилося змінами до Постанови №65 «Про державні гарантії», згідно з якими в Програму медичних гарантій було введено чотири пакети на ковід:

  1. a) стаціонарна допомога в опорних лікарнях;
  2. b) екстрена медична допомога;
  3. c) мобільні бригади;
  4. d) квітневий пакет — для тих, хто лікував хворих до прийняття алгоритму щодо госпіталізації.

Фінансування тестування в ковідних пакетах не передбачено. Більше того, оплата роботи мобільних бригад залежить від кількості тестів методом ПЛР і зовсім не залежить від кількості тестів іншими методами.

Тестування на антитіла не закладене у фінансування з державного бюджету.

Тому відповідь на запитання, за чий рахунок цей банкет, як завжди, швидка проста й неправильна — з місцевих бюджетів. Тих самих, які вижали ще в березні: спочатку — на 300% доплат до зарплати медиків, а потім — на облаштування лікарень. За все це гордо відзвітував міністр охорони здоров’я Максим Степанов. При цьому поклавши обов’язок тестування медперсоналу опорних лікарень, первинки і пацієнтів, які госпіталізуються на планові операції, на плечі місцевих бюджетів, тобто за рахунок коштів, яких уже немає. Тому питання тестування залишається проблемою пацієнтів.

Можливо, Мінфін краще розуміє процеси в країні. Можливо, він розумніший за МОЗ, на те він і Мінфін. І саме тому з 63,4 млрд грн Фонду боротьби з COVID-19 та його наслідками тільки 16,3 млрд грн було виділено на сферу охорони здоров’я. Безпосередньо МОЗ — 14,3 млрд грн, в т.ч.:

— 0,1 млрд грн — на закупівлю апаратів ШВЛ;

— 3 млрд грн — на забезпечення лабораторій МОЗ та ЗІЗ;

— 5,3 млрд грн — на обладнання для опорних лікарень;

— 6 млрд грн — на надбавки та зарплати медпрацівникам.

Інформацію про це можна подивитися тут.

За даними Мінфіну, з виділених коштів МОЗ витратило всього 0,5 млрд грн — на лабцентри та ЗІЗ. Що становить 3,5% (!) від усієї виділеної МОЗ суми (14,3 млрд грн), або 16,7% — від виділених на забезпечення лабораторій МОЗ і ЗІЗ 3 млрд грн. Ще 100 млн грн будуть сплачені по завершенні всіх процедур із закупівлі апаратів ШВЛ.

І все це при тому, що тестування в країні сьогодні, по суті, стало тестом на виживання. Мова навіть не про сам ковід. А насамперед про доступ до медицини. Сьогодні тест на ковід став таким собі тестом на достаток, кмітливість, уміння долати труднощі і знаходити кошти мінімум на кілька ПЛР-тестів, якщо ти не дай Боже захворів.

За право потрапити в лікарню, за право поїхати у відрядження за кордон люди мають платити приватним лабораторіям, перелік яких є на сайті МОЗ (!). І це ще якось можна було б зрозуміти, якби коштів справді не було. Але вони, як свідчать дані Мінфіну, є!

І ще до цього. Під постом у Фейсбуці ексзаступника міністра МОЗ Павла Ковтонюка про ситуацію з тестуванням є коментар співробітника компанії «Сінево», в якому йдеться про те, що ще наприкінці березня — початку квітня лабораторія запропонувала «на найвищих рівнях свою допомогу (повністю безкоштовно!) в побудові лабораторної служби для діагностування державою ковід. А саме — чотирьох великих централізованих лабораторій, які б швидко й ефективно обробляли біоматеріал у режимі 24/7 з великою пропускною здатністю (що можливо тільки за умови централізації)». «Сінево», за словами співробітника, запропонувала також «безкоштовно використовувати компетенції лабораторії щодо централізації, її адміністративний і лабораторний персонал, устаткування, IT-рішення, procurement та багато іншого!» Але МОЗ… відмовилося…

Тепер же Максим Степанов укотре заявляє про можливість залучення приватних лабораторій. Коли і як це станеться?

Доки пацієнт знову не повернеться у фокус охорони здоров’я, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Миємо руки, носимо маски, дотримуємося дистанції…

MIXADVERT

цікаве