Згадати війну…

Фейсбук підкидає мені фотки п’ятирічної чи шестирічної давності. Хлопця у балаклаві, бійця “Правого сектора”. Він снайпер і пішов на перший свій вихід. Повернувся і стало відомо, що завалив ворожого кулеметника. Той стріляв трасерами. Наш герой вистрілив і трасери пішли угору.

Я з травня 2016 року вже не бував на війні. Якщо хочете, у мене ностальгія за тим часом. Знаєте чому? Ну от, здавалося б, було страшно тоді. Я коли повертався звідти додому, то щоночі прокидався рази по три, ліз в комп і дивився чи не почалася широкомасштабніша операція від росіян. Ми стояли на краю прірви.

Однак, саме тоді виявилися найкращі наші якості. Люди ішли воювати без всяких страховок, зарплат, майже голі і босі. Ішли безкорисливо захищати країну. А волонтери, які наче мурахи снували між військовими підрозділами і завалювали їх всім необхідним. У мене досі перед очима стоять ряди триліторвих банок із салом. І це теж було безкорисливо.

Звісно, така ситуація ненормальна. Держава має забезпечити воїна зарплатою, надати соціальний захист. Тоді нічого такого не було. Зараз ситуація нормалізувалася.

Але ж тоді ішли воювати не тому, що платять. А тому, що країну треба захистити. І от за цим відчуттям я дуже сумую сьогодні.

Юрій Луканов

MIXADVERT