“Якої різниці” стало більше. Як Зеленський і Медведчук допомагають один одному

Серед українців знову знижується підтримка курсу на НАТО. Це один із найперших індикаторів повернення свідомості виборців до часів Януковича або навіть Кучми

Володимир Зеленський, Віктор Медведчук

Оприлюднені Центром “Соціальний моніторинг” результати соціологічного опитування залишають більше питань, ніж дають відповідей. Наприклад, формулювання ряду питань нагадало меседж-бокс для телеканалів з так званого “пулу Віктора Медведчука” (до цієї групи відносять канали “112 Україна”, News One і ZIK).

Зокрема, мова про такі питання, як “Чи є діюча українська влада незалежної у своїй економічній політиці, або ж на економічну політику впливають інші країни і/або організації?”, “Які країни/організації сьогодні впливають на економічну політику України найбільше?” або “Наскільки корисним або шкідливим виявилося запрошення іноземних громадян на роботу в українські органи влади (Кабінет Міністрів, керівниками областей) і управління українськими державними компаніями (“Укрзалізниця”, “Нафтогаз” та ін.)” тощо.

Отже, 45,4% опитаних вважають, що українська влада повністю залежна від іноземного впливу. А на Донбасі — він в опитуванні стоїть осібно — іноземних “агентів впливу” побачили майже 60% респондентів. Більше половини українців, 54%, назвали Міжнародний валютний фонд центром впливу на економічну політику Києва. Це не дивує на тлі атак на найбільшого кредитора нашої країни, яку ведуть політики з різних таборів і цілий ряд підконтрольних їм медіаресурсів.

Євросоюз в контролі над Україною запідозрили 44%. Цікаве співвідношення тих, хто побачив зовнішній контроль з боку Росії і США. Кремль впливовим центром вважає кожен четвертий опитаний по країні в цілому і всього 8% — на Донбасі. А вплив Білого дому на Банкову побачив кожен третій в Україні в цілому і 65,5% жителів Донбасу.

Не менш показовими є і відповіді на питання про ефективність запрошених до органів влади і бізнес-структур у нашій країні “варягів”.

Реклама на dsnews.ua

25% вважають роботу експатів не просто неефективною, а дуже шкідливою, ще 27,8% — швидше шкідливою. Тобто в сумі точку зору про шкідливість “варягів” розділяє понад половина опитаних.

У такому ж дусі відповіли українці на пропозицію соціологів оцінити зобов’язання України перед МВФ (мова про ринкові ціни на газ і опалення, оптимізації шкіл і продовження реформи охорони здоров’я).

Зрозуміло, що питання складені маніпулятивно, їх формулювання багато в чому програмують відповіді. Але не будемо зараз зупинятися на найчесніших українських соціологах. Важливо відзначити інше: отримані дані свідчать про падіння довіри до нинішньої влади і паралельне зростання показників “Опозиційною платформи — За життя”. Але не самі по собі ці дані цінні — приблизно такі ж настрої виборців фіксують і інші соціологічні фірми. Мова про те, як крок за кроком формується зараз порядок денний для населення, який знову включає тези про підступний Захід, поганих американців, жадібний МВФ. А деякі телеканали, сайти і газети, уважні до думки Кремля, вже не соромляться вголос говорити про “громадянську війну в Україні”.

Фоном же у всіх соцдослідженнях проходить незадовільність людей розвитком подій в країні. Відрізняються хіба що відсотки: десь трохи оптимістичніше, а тут і зовсім у чорних тонах.

Знаючи характер вищих представників нинішньої влади, можна очікувати, що переможе спокуса простих рішень, тобто в даній ситуації — задовольняти інтереси тієї групи виборців, яка в процентному співвідношенні більша за інші. І це точно не свідомі патріоти, які знаходяться в меншості, а виборці, що об’єднуються висловом “яка різниця”, який став крилатим. Люди, для яких їхнє матеріальне становище є вирішальним аргументом в їхньому ж політичному виборі. Рік тому більшість з цієї групи людей проголосувала за Зе-команду в надії на швидке вирішення всіх проблем. Однак “влада нових осіб” за рік не змогла задовольнити їхні запити — ну не вважати ж таким подарунком підвищення мінімальної зарплати на $10 з вересня цього року. Тому ті, хто “голосує гаманцем”, повертаються на свої електоральні ліжбища: до тієї ж ОПЗЖ зокрема, і скаржаться звідти соціологам на рух країни в напрямку “кудись не туди”.

А куди треба рухатися Україні, їм все більш виразно показують відомі телеканали. Ось і отримуємо такі результати соціологічних опитувань, після яких незрозуміло — чи на пику нарікати, чи на дзеркало. Дійсно, якщо попереду нас усіх чекає мир, то навіщо нам незрозумілий блок НАТО, навіщо військова допомога Вашингтона? Ну і що, що мир здобутий шляхом здачі країни агресору? Яка, власне, різниця?.. У цифрах це відображається наступним чином: кількість прихильників надання автономії у складі України непідконтрольним територіям Донецької і Луганської областей (сумарно 42,7%) перевищує кількість противників такої ідеї (39%). Ще 69,6% вважають, що Україна повинна вести прямі переговори з РФ для досягнення миру на Донбасі, а 50,7% підтримують ідею прямих переговорів з керівництвом самопроголошених Донецької і Луганської республік для досягнення миру. Проти — 38,5%.

Ось так сама ж влада своїми непослідовними заявами і непродуманими діями підштовхує виборця в напрямку Медведчука і його однопартійців. А ті й раді підсобити.

 

MIXADVERT