Що було б, якби не Семен Сорока?

 

Семен Сорока, який нині після свого відходу у кращий світ, здобув справжнє визнання та став почесним громадянином міста, чітко стояв на сторожі від його повторного поросійщення. В нині вже далекому липні 1992 року в житті українських  націоналістів відтепер вже Кропивницького сталися дві знакові події. Ними були участь місцевих українських націоналістів у кущовій нараді націоналістів, які тоді почали створювати Конгрес Українських Націоналістів (КУН) у вигляді партії. Дві течії ОУН- бандерівці та мелниківці, що існувала на заході та всьому світу обережно ставилися до новачків у своїх лавах побоюючись агентів КДБ.  А другою подією була поява в сесійній залі міської ради листівки проти повернення місту імперської назви – Єлисаветград.

Поїздку до Запоріжжя на кущову народу  представників трьох областей організував один з перших українських націоналістів міста єврей Геннадій Коган та вже створений осередок Братства вояків УПА, який очолював Семен Сорока. Організація складалася з комбатантів – тих хто ще з 40-50-х років перебував в його рядах, та братчиків – свіжого молодшого поповнення в рядах націоналістів. Про існування такої організації мало хто знав, хоча вона  вже  не була підпільною. Учасниками наради були крім автора цих рядків, вже згадані Семен Сорока, Геннадій Коган, комбатанти Дмитро Амброзяк та Михайло Зарицький, братчик Петро Довбненко та журналіст Роман Любарський.

На нараді з заходу прибули Омельян Кушпета та більш відомий українському загалу пізніше Роман Зварич, а з місцевих радикалів і перших рухівців Герой України  Степан Хмара. Обговорювали ситуацію в Україні та оргпитання поширення націоналістичних рухів, партій та течій.

Після повернення ми дізналися про завуальований  спритний план місцевої влади на чолі з Василем Мухіним повернути місту дореволюційну імперську назву – Єлисаветград.  План полягав у рішенні про відміну рішення міської ради від 1924 року, де йшлося про надання місту назви Зинов’євськ. Тобто повинен був спрацювати автоматичний механізм повторної появи міста Єлисаветград.

Сидіти склавши руки було недоречно і небезпечно. З ініціативи керівника Братства вояків УПА Семена Сороки було вирішено втрутитися у ці  події наступним чином – розробити і видрукувати листівку відповідного українського змісту. Чи зберiгся десь хоч один примірник листівки достеменно не відомо. Але, здається,  її текст з коментарем був надрукований у липні того року в ще існуючій газеті «Молодий комунар». Автор коментаря  стверджував, що немає такої організації, якою підписана листівка – обласна організація ОУН.

Після роздруку ста примірників листівки її роздав депутатам міської ради перед початком сесійного засідання братчик Петро Довбненко. Підсумок акції – Єлисаветград не повернувся. Слід відзначити і той факт, що проти цього були ще активні, але заборонені екскомуністи. Їх частина, що організувалася в Соціалістичну партію України подала позов до суду на розповсюджувача листівки Петра Довбненка. Судова тяганина тривала кілька місяців і була безрезультативною для соціалістів.

Такою була перша витівка з «поверненню місту історичної назви Єлисаветград». Московська церква, що була в 1943 році реорганізована під патронатом КДБ, тоді робила вигляд нейтрального спостерігача за збудженою проросійською частиною міської інтелігенції. Коли з першої потуги нічого не вийшло, то російська церква перейменувана в українську і постала в авангарді боротьби нібито повернення місту імені святою покровительки. Але  навіть до 1917 року мови про це не було! Жодного храму її імені, жодної хресної ходи на її честь!!! «Прозріння» зійшло ніби  видіння з небес, здається по команді вже з ФСБ, лише в  роки української незалежності.

А що було б, якби не Семен Сорока? Тож він є по праву почесним громадянином міста Кропивницького.

Анатолій Авдєєв, спеціально для “Вечірньої газети”

 

MIXADVERT

цікаве