Червоний. На роздоріжжі.

Коли українське кіно нарешті стало виповзати з глибокого провалля, на ці дійсно неоковирні спроби накинулися зі всіх боків. Я й сам ледь стримався, і то лише тому, що мені довелося дивитися новий український фільм не в кінотеатрі, а у випадковому для цього місці, що нагадало мені перегляди в сільському клубі. Глядачі також безпосередньо дивилися і реагували, сміялися й журилися там, де треба. І нехай у фільмі не було блискучої режисури, явно не вистачало грошей, і актори не виконували «надзавдання», однак контакт із залом відбувався. У тому числі через те, що це було наше кіно про свою історію, з своїми героями і вболіванням за долі головних персонажів. Насправді названі фактори підтримують національне кіновиробництво по всьому світі.

 

І, звідтоді потроху пішло-поїхало, за законами діалектики, які втовкмачували нашому поколінню, наприклад про те, що кількість колись таки вплине і на якість. Українське кіно стало відроджувати основні жанри: мелодраму, історичний, детектив, трилер, містику… Правда, при цьому воно якось не дуже спиралося на свою ж літературу, а переважно клепалося за голлівудськими або російськими лекалами.

Фільм «Червоний» робить ще один важливий крок – це екранізація сучасного твору українського письменника з української недавньої історії. Про однойменний твір Андрія Кокотюхи я колись писав. Повернуся до нього трохи пізніше, а спочатку зроблю репортажну паузу.

Екранізацію мені пощастило дивитися в присутності автора, оскільки це був «передпоказ», на який прибули ще й оператор, та акторський склад, хоча й у неповному вигляді. На невеликій прес-конференції Андрій пояснив, що екранізовано останню «табірну» третину його роману, і вже готується «пріквел» за першою частиною, прем’єру якого заплановано наступного року. Судячи з того що він сам став сценаристом, і приймав активну участь у знімальному процесі, результатом був задоволений. Як водиться у таких випадках, хвалив оператора, режисера і акторів. А ще йому дуже глянулася місцина обрана для зйомок.

Що ж, отут можна погодитись. Ці реально червоні відвали під Кривим Рогом, ця зона екологічного лиха, стала вдалим антуражем, фактично ще одним персонажем, що емоційно вплинув на сприйняття достовірності радянської каторги сталінських часів. У купі з фаховим операторським оком Олександра Земляного картинка вийшла досить натуральною і подражливою.

Лиховісний наліт на одязі, червоні, ніби криваві калюжі під час дощу. Хто ж жиє у цій місцевості насправді? Люди. Які? Різні, однак чимало саме тих, кому ніби приписано долею селитися у таких місцях. І Кокотюха, а услід за ним і актори, особливо із захопленням розповідали, що значна частина табірної кіно-масовки, це є місцеві, вихідці з справжніх «зон», за плечами яких не одна «ходка», тому і в кадрі вони вели себе природно, бо у побудованих для стрічки бараках відчували себе «вдома» і передали цей настрій акторам. Схоже на це, і запишемо вказані обставини також в плюс до атмосфери фільму, залишаючи справжнє не зафільмоване виживання цих людей для жанру соціального трилеру.

Однак, вже дивлячись кіно, оцих справжніх облич на екрані виявилося обмаль, вони десь майнули і пронеслися повз, а це вже питання до режисера. І питання це тільки посилювалося надалі, оскільки стикаюся з ним не вперше у молодому кінематографі, який набирав досвід на кліпах, і надалі не може перерости кліпову естетику. Знаєте, оце мельтишіння кадрів, коли хочеться просто рукою зупинити камеру, або кинути режисеру: «Стій, отут не треба бігти. Зупинися на хвилину, дай деталь, дай обличчя, стислі губи, жовті від чифіру зуби, пальці, обсмалені дешевим нікотином, заяложену фактуру табірної фуфайки». Висока майстерність проявляється саме у чергуванні загальних планів та деталей, та майстерність, яка дозволяє вийти за рамки просто цікавості до сюжету, а також розраховувати на якийсь з високих кінематографічних призів. Цього не сталося, хоча цікавість до простого загалом сюжету навіть у мене, читача першоджерела, вдалося зберегти, і це треба визнати досягненням для масового кіно.

Головним чином, цікавість ця сталася за рахунок двох акторів, антиподів головного героя колишнього командира загону УПА на прізвище «Червоний». Микола Береза, який грає Червоного, також цікавий своєю фактурою, отут камера нарешті зупиняється на обличчі і якось дає можливість витягувати щось драматичне з візуального. Іншого немає, і, насправді, немає в самому романі. Однак на письмі це виправдано тим, що Червоного «грають» оповідачі від імені яких ведеться розповідь, він подається їхніми очима. Режисер Заза Буадзе разом з письменником Андрієм Кокотюхою у ролі сценариста, прибрали цю оповідність на користь прямої дії, але драматургійно Червоний-Береза залишився своєрідною маскою. Він весь час перебуває в одному стані, наче український «термінатор», і залишається таким незмінним протягом всієї картини. Мабуть не дуже розвернеш власне акторське амплуа у таких обставинах.

Проте на повну голову (і обличчя) грають персонажі нібито другого плану, які, в результаті, виходять на перший. Це начальник табору майор Абрамов (актор Олександр Мавріц) та злодій «у законі» Коля Тайга (актор Ігор Колтовський). У першому випадку ми маємо змогу відчути сентиментальність в душі чудовиська, яку вдалося передати Олександру, а в другому – стати свідками перевтілення інтелігентного і спокійного Ігоря в зовсім протилежного персонажа, проте також зовнішньо непорушного, як буває тихим великий хижак, щоб потім миттєво і смертельно вдарити пазурами.

Драматичний сюжет, гарна операторська робота, вибір місцевості і переконливі декорації, вдалий акторський кастинг і режисерське вміння подати цільну оповідь, роблять «Червоний» такою ніби «прохідною» картиною, яка насправді торить дорогу чи то прохід, українському історичному «екшену». Не все вдалося одразу, однак, думаю, що «Червоний» залишиться як етап зростання новітнього українського кінематографа у своєму жанрі. Його будуть дивитися, і навіть, передивлятися, вже знаючи, що очікує героїв далі. А це важливо, бо так виявляється прихильність глядачів, відрада для режисера та сценариста, які, мають всі шанси посилити українське кіно.

MIXADVERT

ютос

Be the first to comment

Leave a Reply