Тридцять вісім точкових ударів українських дронів по нафтопереробній інфраструктурі РФ з початку 2026 року спровокували не просто чергове занепокоєння Кремля, а заклали фундамент для найбільшого паливного колапсу в новітній історії агресора.
Аналітичний огляд Кирила Данильченка на LB.ua фіксує каскадний параліч: понад 30% нафтопереробних потужностей європейської частини Росії випалено вщент, а превентивні удари по стратегічних станціях перекачування подіяли як жорсткий турнікет на фінансовій артерії окупантів. Поки Татарстан запроваджує анекдотичні ліміти у 20 літрів бензину на руки, а російський мінтранс гарячково переходить на паливо низької якості рівня Євро-3, що вбиває двигуни, логістика фронту тріщить по швах. Масштабний дефіцит корозійностійкої сталі, панічна відмова водіїв сідати за кермо палаючих «пересувних бомб» та вимушене розтягування дефіцитного ППО для захисту тилових бочок доводять — гра «в одні ворота» завершилася, і справжнє сухе цунамі для російської економіки ще попереду.
Паливна криза у РФ наростає, як і слід було очікувати. Медіа вже рясніють заголовками про найгіршу нафтову в історії.
Бо із січня до травня 2026 року безпілотники й ракети атакували російські НПЗ 38 разів. За даними ГШ ЗСУ, українські авіаудари знищили 16 великих НПЗ — понад 30 % російської потужності.
За половину червня ми вже атакували шість об’єктів переробки та зберігання (мова і про свіжий прильот по Капотні): Куйбишевський НПЗ, Афіпський НПЗ, Тольятті, ТАНЕКО, Московський НПЗ і база на Кубані.
Що ми маємо? Уперше всі заводи нафтопереробки в європейській частині РФ стоять або сильно просіли в потужності. Але російські ЗМІ поспішають. Те, що вони зараз називають найгіршою кризою — це лише розминка.
Поки що ця хвиля тільки почала розходитися ззовні, як цунамі — окуповані території України, сусідні з ними регіони, наприклад Кубань, де йшли нафтові дощі в Туапсе і сотні тисяч кримчан вирішили заправлятися; далі Уфа, Єкатеринбург — і запалало.
Зараз у тому чи іншому вигляді нормування й обмеження тільки для військових і аграріїв зачепили 25 регіонів РФ, включаючи Москву й Пітер, не враховуючи окупованих територій.
Читайте також: 100% первинної переробки «під корінь»: ЗСУ повністю зупинили Московський НПЗ у ході безпрецедентної атаки на столицю РФ
Дефіцит ємностей і параліч магістралей
І криза буде поглиблюватися: ми вибили 35 % потужностей переробки, вісім з десяти найбільших НПЗ і величезну кількість потужностей зберігання (збилися з ліку на 70 великих ємностях). Щоб просто відбудувати цей випалений парк, потрібні шалені гроші й, умовно, 25 000 тонн листової сталі, стійкої до корозії, запірна арматура з приладами обліку та бригади зварювання високого тиску, яких ніколи не було вдосталь.
Але головне, що нестача ємностей не дає маневрувати заводами, які ще на ходу в Сибіру, і використовувати по максимуму заборону на експорт, накопичуючи на них пальне.
Плюс таргетованими є потужності нафтопроводів і станції перекачування. Вибита автоматика на станціях перекачування діє як турнікет на пробитій артерії, тільки накладений на їхню ж економіку. Без тиску магістраль мертва — і нафта не доходить до життєво важливих органів їхньої промисловості. Це залишає без сировини і ще живі заводи, і експортні термінали.
З травня запущена системна кампанія ампутації цих транспортних жил. Тільки за останні тижні під роздачу потрапили шість стратегічних станцій: «Сонячногірська» під Москвою, «Ярославль-3» і «Палкіно» (ключовий вентиль, що жене сибірську нафту на експорт), парний візит СБУ на «Второво» і «Лобково» у Володимирській області, вибили «Єфимовку» під Волгоградом.
Орієнтовно тільки удари по НПЗ обійшлися бюджету РФ у 7–8 мільярдів доларів прямих збитків. Використання присадок (етанолу, монометиланіліну, зниження норм сірки тощо) — легалізація тимчасового відкату до Євро-3, щоб використовувати не модернізовані колони очищення. Це означатиме зменшення ресурсу двигунів — теж мільярдні втрати в перспективі, але розмазані між бюджетом і приватними кишенями.
Читайте також: Як зростаюча перевага ЗСУ в повітрі створює загрозу розпаду російського фронту в найближчі кілька місяців
Атака на Московський НПЗ
Логістичне тертя
Логістика тріщить: сотні автоцистерн вибиті на трасах, ще сотні стоять у ремонтах через перевантаження. Вони намагаються живити фронт з коліс, але є цікавіший нюанс: водії просто відмовляються йти в рейси. Стає все менше дурнів бути мішенню за кермом пересувної бомби.
Усілякі зриви контрактів через те, що підприємство не потрапило до списків критичних; зриви термінів постачань, логістичні проблеми — зіпсоване в спеку; неустойки; заборона на заправки літаків у регіонах; втрати туризму — усе важко врахувати, але це найсмачніше.
Пошкодження всіх мостів до Криму, зупинка перевалки цивільними вантажівками на трасі «Новоросія» й понтони, щоб постачати позиції під Степногірськом і Малою Токмачкою з Криму — характерний маркер, що основна частина логістики пішла через Кримський міст. І те, що в регіон перекидають частини «Рубікону», озброєні дронами-перехоплювачами, означає, що противнику вкрай боляче після вибитих залізничних поромів, мостів і вільного полювання на бензовози.
Основне, що ми хочемо донести до Москви — як раніше, в одні ворота вже ніколи не буде. А в європейській частині РФ більше немає безпечних місць. І жодні охоплення Костянтинівки чи удари по кіностудіях у Києві на це не вплинуть.
Читайте також: Війна дронів та адаптацій. Аналіз поточної ситуації на фронті: звіт воєнного аналітика Майкла Кофмана
Математика втрат
Кожен згорілий завод — це подвійний удар по їхній скарбниці. По-перше, це мінус мільярди недоотриманої валютної виручки від експорту. По-друге, це мільярди рублів, які бюджет змушений виплачувати нафтовикам у вигляді субсидій (той самий демпфер), щоб вони не накрутили ціни на заправках до небес, могли ремонтувати заводи і захищати їх. Ці гроші не підуть на закупівлю снарядів чи виплати новим контрактникам. При цьому сітки, як у Капотні, не спрацювали — і кошти освоїли, і результату не досягли.
Вибиваючи перекачувальні станції та заводи, ми подовжуємо їхнє логістичне плече. Бензовозам доводиться робити величезні гаки, поїзди змінюють маршрути, залізнична мережа перевантажується. Усе це виливається в затримки. А кілька діб простою колони з пальним — це зірваний штурм або неробоча техніка на нулі, відсутність поливу або погоди для збору врожаю, це неможливість важкій техніці та жниваркам заправлятися на звичайній заправці, а оптові мережі відвантажують тільки силовикам. Усе це, як кола на воді, збиває графік постачання сировини й техніки, душить економіку й горизонтальні зв’язки.
Читайте також: Логістичний зашморг затягується: Сили оборони паралізували залізницю та автомобільні шляхи до Криму
Розтягування ППО
Вони не можуть захистити територію завбільшки з континент. Кожен наш удар змушує їх приймати болючі рішення: знімати ЗРК і РЕБ з фронту, щоб прикрити хімічний комбінат у глибокому тилу; залишити базу Росрезерву палати тижнями чи дивитися, як ми знову і знову добиваємо бочки в Туапсе чи Рибінську. Мільярди доларів у дрони-перехоплювачі й масштабування засобів доставки в ППО? Нас це влаштовує — ЗРК Костянтинівку не штурмують, і для цього потрібно багато місяців.
Через санкції вони не можуть швидко купити західні установки первинної та вторинної перегонки (АВТ) або якісну автоматику для насосів. Ремонт займає місяці, вимагає розбирання інших об’єктів на запчастини й розпалює ситуацію з плановими ремонтами — навантаження на вцілілі ланки постачання наростає.
Виробництво пального на піку спаду за 21 рік, зростання ціни дизелю на 36 % й авіаційного пального на 40 %, заборона на заправку літаків у шести регіонах. Татарстан — нафтовий центр імперії — увів ліміт 20 літрів на руки. Це те саме, що в Еміратах скінчився пісок.
Попереду сезонне зростання споживання, відпустки й нарощення системних ударів на середні дистанції по залізничних цистернах, локомотивах і бензовозах до 500–700 на місяць. І тільки тоді буде найгірша нафтова криза в РФ в історії — фальстарт не потрібен.
—
Кирило Данильченко ака Ронін, опубліковано у виданні LB.ua
You must be logged in to post a comment.