Попри весну не полишає відчуття, що ми знову скочуємося в прірву.
Сьогодні рівно три місяці як Україна і ЄС узгодили “пріоритетний план реформ”, так званий “список Качки-Кос” із 10 пунктів, виконання якого мало б підтвердити готовність України до вступу до ЄС.
Знаєте скільки з цих 10 пунктів за три місяці виконала українська влада? Жодного. Абсолютний нуль.
Законопроєкт про ДБР, який обіцяв Президент до кінця січня, ще ніхто в очі не бачив.
По Генпрокурору не те що зміна процедури – навіть по Кравченку, який обіцяв “прийти за кожним”, петицію Daria Kaleniuk відмовляються в ОП реєструвати без жодних пояснень.
В судах ситуація не краща.
Закон про декларації доброчесності суддів і очищення Верховного Суду, який ми мали прийняти ще до червня минулого року, не приймають, бо ще не все у ньому вихолостили (а ми, до речі, через це недоотримуємо близько 700 млн євро). А в той самий час Верховний Суд готуєтсья повернути Павла Вовка на посаду, 9 квітня засідання.
Призначення суддів КСУ (а ми це винні ЄС ще з 2022 року) знову максимально затягують, та ще й намагаються підірвати міжнародну комісію, що їх вибирає, зсередини.
По поверненню міжнародників в відборі членів Вища кваліфікаційна комісія суддів України – взагалі режим “мороз”, і знову намагання переконати ЄС (попри їхню максимально чітку позицію що їх треба повернути), що ніхто їх не поверне, бо “голосів нема”.
Я вже мовчу про правки Лозового і інші речі, необхідні для ефективних антикорупційних розслідувань.
Та й звідки взятися цьому, якщо в Зеленського банально ніхто цим не займається. Міністра юстиції вже кілька місяців навіть не можуть призначити.
Якщо щось робиться (як конкурс до КСУ, який поки досі триває) – то це хіба через вимоги закону, який ще з 2022 чинний, а аж ніяк не через свіжі рішення політичної влади. Останні, так виглядає, досі спрямовані на стагнацію, а то й розворот реформ. І точно не на прогрес.
Якщо були якісь надії на зміну цього мегатренду за результатами останніх політичних перестановок – то, думаю, вже можна констатувати, що вони не справдилися.
Ну і шо що членство в ЄС це питання виживання країни. Та полюбе візьмуть, бо ж ми такі героїчні і сильно страждали. “Якось пропетляєм”.
Не візьмуть. Не пропетляєм. Бо не це критерій. Критерій – нормальні працюючі інституції, бодай на мінімальному рівні. А їх нема. А тим небагатьом що є – і далі вставляють палки в колеса.
ЄС, до речі, на тлі цього всього вже остаточно відмовився від ідеї “швидкого вступу” України. Якось ця новина недавно пройшла майже непоміченою, а даремно.
Ще трохи – і від ідеї взагалі будь-якого вступу України почнуть відмовлятися. Їх не афішують поки, але такі настрої серед членів ЄС вже зріють, і мова не тільки про Угорщину.
А там ще трохи – і привіт грузинський сценарій.
Відсутність прогресу. Зневіра. Євроскепсисис. Боротьба всіх проти всіх. Руїна.
Часу не те що обмаль, його просто нема. А ми й далі бавимося в незрозуміло що.
Вихід насправді є, і він доволі простий – просто Президенту треба зібрати депутатів і інших, хто приймає рішення, довести до них абсолютну необхідність виконання цих пунктів, зробити це пріоритетом #1. Бо це так само необхідна для виживання річ, як і решта.
І призначити нарешті людину з мандатом, яка кожен день тільки цим списком і займатиметься. Не імітацією. Змінами. Тоді ще матимемо шанс.
Але це рішення потрібно прийняти.
P.S. Може в списку з цих 10 пунктів щось є таке, де є шалений прогрес, просто його чомусь не видно – то скажіть. Тут треба бути максимально об’єктивним.
Михайло Жернаков, глава правління DEJURE, юрист; сторінка автора у Фейсбук
You must be logged in to post a comment.