І тут ставити питання «хто винен?» – точно некоректно. Очевидно, що винен ворог.
Але чи могли ми підготуватися до ударів краще? Давайте спробуємо про це й поговорити.
Груднево-січнева кампанія атак росіян по енергетиці вибила 8,5 ГВт генерації. Лютневі атаки лише почалися, але вже вказують на динаміку попередніх. ДТЕК уже заявила, що удар 3 лютого був найсильнішим у 2026.
У країні більше немає жодного об’єкта генерації, куди б не «прилетіло».
При цьому для проходження зими (теплої, європейської) Україні потрібні 18 ГВт.
Принаймні, таку цифру озвучували у високих кабінетах під час підготовки до опалювального сезону. Морози в розрахунок не бралися. І даремно, адже кожен градус униз тягне до 300 додаткових мегават. Це – енергоблок теплової електростанції.
Саме цей «фон» і наблизив росіян до мети – «погасити Україну».
Через певні історичні особливості російські енергетики знають розташування наших станцій і підстанцій як свою долоню й три роки допомагали ворожим генералам.
Первинний план полягав у тому, щоб розбити нашу енергосистему на окремі ізольовані «острівці», коли електроенергію неможливо передати з одного регіону в інший. Їм це дійсно вдалося у листопаді 2022 року.
Але нашим енергетикам вдалося диво – вони швидко дали системі рестарт.
Цьогоріч росіяни змінили тактику та намагаються «погасити» окремі міста й регіони.
Те, що раніше їх не цікавило – дрібні підстанції обленерго, – тепер стало пріоритетною ціллю. Вони фактично крок за кроком випалюють у кожному регіоні можливість виробляти, передавати й доставляти електроенергію.
Однак як сталося, що ми самі їм підіграли?
А отак. Українські міста й регіони чомусь готувалися до зими за логікою мирного часу.
Умовно: пройти зиму без катастрофічних аварій – улітку залатати старі труби – запастися газом – спалити його взимку.
Особливість останніх років – захистити автотрансформатори на великих підстанціях «Укренерго».
За донорські чи бюджетні гроші полагодити енергоблоки, які росіяни розвалили попереднього сезону. І найголовніше – відзвітувати про це по телевізору.Дізнатися більшеБПЛАБпЛАБезпілотний літальний апаратдронамидрониДронидронів
На місцевому рівні – купити генератори для критичної інфраструктури, під’єднати й перевірити їх, заздалегідь закупити паливо.
Але навіть це вдалося не всім.
Можна довго говорити про розбудову децентралізованої генерації.
Це військовий принцип – розосередження. Коли сотні дрібних електростанцій усіюють усю країну й у критичний момент можуть збалансувати енергосистему.
А ще можна пригадати оптимістичні заяви енергетичних чиновників: «Ми збудували 2,4 ГВт розподіленої генерації».
Якби в нас було стільки – не було б таких проблем зараз.
Та біда в тому, що заради красивих звітів, які йдуть нагору й заколисують людей, чиновники виносять за дужки правду.
У ці 2,4 ГВт зарахували що завгодно: і полагоджені енергоблоки ТЕС і ТЕЦ, і сонячні електростанції, і установки, що живлять котельні. Окрім одного – справжньої децентралізованої генерації.
Вона по краплі з’являється. Але її все ще замало, аби допомогти системі в критичний момент. І це точно не заявлені 2,4 ГВт.
Київ узагалі опинився на межі гуманітарної катастрофи.
ТЕЦ, що живлять теплом і світлом райони міста, не раз зазнавали уражень від російських ракет і дронів.
Неважко було здогадатися, що саме вони стануть гарантованою ціллю для ворога цього року. Так воно і сталося.
Будівництво міні-ТЕЦ могло б забезпечити електроенергією 80–100 тисяч домогосподарств і близько 20 тисяч – теплом. Кажуть, що за останній час дві такі міні-ТЕЦ у столиці звели. Але це – крапля в морі.
Отже, хто винуватий у такій підготовці?
Місцева влада, центральна влада, Міндіч чи хтось іще?
Насправді постарався кожен. І тепер кожен намагається перекласти відповідальність.
Принцип «проскочимо» не спрацював.
І перед обличчям кризи єдине, на що спромоглися, – розгорнути пункти незламності, створити черговий (десь сьомий) штаб із подолання наслідків і, звісно, беззаперечно вірити в характер та інженерний геній енергетиків.
Євген Плінський
Джерело: https://censor.net/ua/b3598739
You must be logged in to post a comment.