Ігор Лосєв: росія, бумеранг повертається!

Цікаво дивитися, як нині десятки тисяч російських колонізаторів Криму стрімко покидають окупований Росією півострів. Він зовсім не виявився такою собі „щасливою Аркадією”, де могли б (за рахунок вигнаних і підкорених постійних жителів півострова) насолоджуватися життям люди, які в обозі окупаційних військ прибули на загарбану українську територію. Чогось не жилося їм в їхній „великій” Росії в усіх цих Cаратових, Cамарах, Новосибірськах, Тамбовах, Астраханях і т.д. Хотілося чогось чужого, що ця людність завжди вважає „своїм” і що для них солодше за своє. Їх не бентежило те, що загарбаний Росією Крим були змушені покинути десятки тисяч людей, котрі мешкали на півострові десятиліттями, а предки їхні – століттями, справедливо не чекаючи нічого доброго від окупантів. Їх, нових російських господарів, це ніколи не бентежило. У них давно склалася традиція будувати своє щастя на горі інших.

На загарбаннях покращували своє становище не тільки начальники, але й так званий простий народ, котрий часто був співучасником тих загарбань. У 1939 вони (начальники та простолюд) зайняли найкращі помешкання у „визволених” під час „золотого вересня” Львові, Тернополі, Станіславові, Луцьку, Рівному, Бресті та Гродно. Пам’ятаю, як уже в 80-ті роки ХХ ст. гуляючи містом Лева, я запитував у львів’ян, хто мешкає у них в найкращих локаціях галицької столиці. І вони мені відповідали: „Там мешкають „асвабадітєлі”. За такою ж схемою „асвабадітєлі” вирішували свої побутові проблеми дещо пізніше в 1940 році, коли привласнювали квартири корінних жителів, які змушені були від них тікати, в Таллінні, Ризі, Каунасі, Вільнюсі, Чернівцях і Кишиневі.

Ті давні часи були відроджені в Криму і на Донбасі в 2014 році. Росіяни з радістю заходилися викидати тих, хто їм заважав… Можливості розширилися в 2022 році за рахунок Херсонської, Запорозької і Харківської областей України. Тут за російщення українського населення взялися серйозно. Незважаючи на „спецоперацію” (а може, саме завдяки їй) РФ почала спрямовувати на новоокуповані землі нові орди загарбників і русифікаторів, зокрема сотні російських учителів, котрі почали викорінювати все українське і нав’язувати українським дітям ідеологію путінщини – „русский мир”. Ті вчителі є окупантами і заслуговують ставлення до себе як до банальних окупантів.

Але раптом на кримських авіабазах почали вибухати ракети, штаб російського чорноморського флоту був атакований безпілотником, а на стовпах і стінах з’явилися летючки місцевих партизанів, де без зайвої дипломатичності пояснювали окупантам, що на них чекає у найближчій перспективі.

Прибульцям з РФ негайно стало якось незатишно… А тут ще злочинець і негідник, але розумна людина, Ігор Стрєлков-Гіркин, ледве не плачучи, розповів у You Tube, що на фронті у росіян усе погано і за його, Гіркіна, міркуваннями, українські війська можуть прийти в Крим уже в жовтні… Так воно чи не так, але всі обережні й розважливі російські приїжджі вирішили не жартувати з долею. Але таких людей поміж росіян небагато. Більшість навіть не знає, що за українськими законами за незаконне проникнення на територію України їм „світить” 5 років ув’язнення. Це якщо вони не проявили себе ні в якій антиукраїнській діяльності. А якщо проявили – то значно більше.

Цікаво, скільки серед громадян РФ, які ринули в Крим на постійне проживання, на „ловлю счастья и чинов”, як писав Грибоєдов, учителів-русифікаторів? Наприклад тих, кого напучував Нікіта Міхалков. Він раптом вирішив розкрити очі російським педагогам зокрема на українську мову. І напучував він їх так:” Украинский язык, его граматика и фонетика -это сплошная русофобия” Міхалков заявив, що він із жахом очікує, що на цьому „наріччі” будуть викладати навчальні предмети і тоді – катастрофа для Росії. Ясно, що українську мову навіть у першому наближенні Нікіта не знає. А як писав герой російської сатиричної літератури Козьма Прутков: „Не зная законов языка ирокезского, можешь ли ты сказать о нём нечто такое, что не было бы неосновательным и глупым?” Звісно, це стосується не лише ірокезької мови, а будь-якої. Ну, Нікіті не проблема виглядати ідіотом, аби владі сподобатися. Як зазначила російська оперна співачка Марія Максакова, весь рід Михалкових робив собі кар’єру холуйством перед владою. Сам „гімнюк” Сергій, який тексти гімну писав у СРСР і РФ, вірою і правдою служив Сталіну, потім Хрущову, потім Брежнєву, а потім – і Путіну. Нікіта Сергійович Міхалков намагався сподобатися Брежнєву, потім Єльцину, а тепер пнеться зі шкіри, щоб догодити Путіну. Марія Максакова розповіла, що знаний російський театральний режисер Фоменко відмовився потиснути руку Міхалкову і дав йому таку характеристику – „генетический подлец”. Міхалкову захотілося повоювати ще й проти української мови. На окупованих територіях України проти неї вже воюють…

З подивом дізнався, що предки Маргарити Симоньян – мої земляки, вони жили до 1944 року в Севастополі. А в 1944 році після депортації кримськотатарського народу, німців, греків і болгар, узялися і за вірмен. До квартири Алоєвих (Алоян) постукали, дали годину на все і запроторили Алоєвих до Казахстану. Потім з величезними зусиллями родині вдалося переїхати в Краснодар. Народжена вже там Маргарита вступила до Кубанського університету на спеціальність журналістика. Вона віддано служила тій владі, що викинула її сім’ю з рідного міста (до питання „обліко моралє” пані пропагандистки). У 25 років Маргарита очолила найбільшу російську пропагандистську медіа-структуру – „Russia Today” з бюджетом у кілька мільярдів доларів… На самому початку агресії РФ проти України вона заявила в ефірі: „В гарячій війні ми переможемо Україну за 2 дні. Що тут перемагати? Ну Україну…” Дивно, скільки тут ненависті й зневаги до України. Тепер вони всі (Симоньян, Скабеєва, Кисельов, Соловйов і наволоч менш помітна) дещо принишкли, і це напряму пов’язане з невдачами Росії в Україні. Вони всі почули в повітрі ще слабкий звук бумеранга, що повертається. Так, ще слабкий, але вже невблаганний…

MIXADVERT