“Родіна сначала кінула мясом, а тєпєрь бросіла умірать” – російські військові та експерти про поразку рф під Харковом

Російські війська відступають. Як розвивається український контрнаступ і чим успіхи ЗСУ останніх тижнів загрожують росії — думки експертів та російських військових наводить видання ISTORIES.

Ураїна оголосила про контрнаступ на півдні країни в Херсонській області 29 серпня, а 6 вересня розпочала наступальну операцію на сході – у Харківській області. За цей час українська армія звільнила десятки населених пунктів та просунулась углиб російських оборонних позицій. Надходять повідомлення про те, що російські війська відступають із стратегічно важливих міст — Балаклії, Куп’янська, Ізюма, Вовчанська та Лимана. Військові експерти називають події останніх двох тижнів неймовірним успіхом української армії та її першим великим проривом у ході цієї війни. «Важные истории» поговорили з військовими експертами та російськими військовими — вони розповідають, як просувається український контрнаступ і чим він загрожує російській армії.

Харківська область

Російські війська не можуть тримати оборону і тікають

«8 років говорили що і коли робитимуть: одна балаканина, про все з усіх щілин. Жодної тактики, ніякого професіоналізму, ніякого розуму. Коли на це [контрнаступ ЗСУ] дивимося ми [військові], ми розуміємо, що спочатку все було зроблено неправильно. Але забили на це хуй, почали рухатися далі криво, коряво. А з іншого [українського] боку люди просто взяли, побачили це, співорганізувалися, все зробили. Тому в плані війни все виглядає дуже логічно: ми почали як довбойоби, не змогли нічого утримати, все роз’їбали, один суцільний піздеж навколо, командування нуль, забезпечення нуль, керівництва нуль. І ось спочатку було зрозуміло, що закінчуватиметься тим, що нас просто рознесуть», — коментує «Важным историям» ситуацію на фронті колишній російський військовослужбовець, який брав участь у війні в Україні. «Згадую, як довго [ВС РФ] колупали Маріуполь та Сєвєродонецьк, а тут два дні [потрібно ЗСУ]. [При тому, що] Ізюм чи не з перших днів війни був під контролем [російських військ], тобто вони навіть не планували і не думали, що його, можливо, доведеться обороняти», – дивується інший колишній російський військовий.

Всього за кілька днів з початку контрнаступу українській армії вдалося звільнити понад 30 населених пунктів Харківської області, оголосив президент України Володимир Зеленський 9 вересня. Наступного дня з’явилися повідомлення про те, що українські війська увійшли до Куп’янська, окупованого російськими військами на початку війни, про це розповіла радниця голови Харківської області Наталія Попова. Російські війська також залишили місто Ізюм, підтвердив заступник міністра інформації самопроголошеної ДНР Данило Безсонов. Ідуть бої поруч із Харківською областю — у місті Лиман Донецької області, голова самопроголошеної «ДНР» Денис Пушилін назвав ситуацію там «досить важкою».

При цьому на брифінгу російського Міноборони від 10 вересня не було сказано жодного слова про залишені російськими військами міста. Пізніше Міноборони пояснило відступ російських військ «операцією згортання та перекидання Ізюмсько-Балаклейського угруповання» для нарощування зусиль зі «звільнення Донбасу».

«Зараз ми бачимо, як російські війська тікають, бо не можуть тримати оборону», — описує те, що відбувається український військовий експерт Олександр Коваленко. Цьому передував перший великий успіх ЗСУ у Харківській області — звільнення 8 вересня міста Балаклія, яке було окуповано з березня. “Це місце, де зосереджені склади з боєприпасами для артилерії, тому [її звільнення] досить серйозно посилить вогневі можливості ЗСУ”, – каже військовий експерт. Саме звільнення Балаклії дозволило ЗСУ позбавити російське угруповання, яке там сконцентровано, можливості тримати оборону, оскільки відрізало їх від «логістичної артерії» Вовчанськ-Великий Бурлук-Куп’янськ-Ізюм, за яким відбувалося постачання армії, пояснює експерт. “Без постачання вся ця маса особового складу та техніки, сконцентрована на Ізюмському напрямку, виявилася б не боєздатною”, – говорить Коваленко.

За словами російського військового експерта Юрія Федорова, у російських військ на цьому напрямі дуже великі втрати: не тільки вбитими, але й полоненими: як мінімум сотні полонених, якщо не пара тисяч.

Імовірна велика кількість полонених підтверджують і двоє колишніх військовослужбовців російської армії. «При спонтанному відступі особливо багато полонених. Зв’язку усередині підрозділів немає. Хто десь знаходиться, командири не завжди знають. Відповідно, про відступ не всі можуть знати», — кажуть вони. Колишній військовослужбовець одного з елітних підрозділів у розмові з «Важными историями»» зазначив, що на Харківському напрямку обидві сторони зазнають відчутних втрат. “Коли мої кажуть: “Бля, там піздєц”, значить, що все погано”, – додав співрозмовник «Важных историй».

Чому провалилася російська оборона

Незважаючи на те, що у Харківській області було сконцентровано більше російських військ, ніж задіяно сил ЗСУ у контрнаступі на цій ділянці, операція була спрямована на особливо вразливі місця, де можливості російських підрозділів із оборони були виснажені, каже український військовий експерт Олександр Коваленко. «Російське командування знало, що вони мають вразливі місця в Харківській області, вони навіть намагалися їх значною мірою посилити. Знали, але запобігти [вихід подій] не могли: нестача ресурсів вже почала позначатися на їхніх можливостях щодо ведення оборони. І зараз ми спостерігаємо каскадний обвал оборони», – пояснює Олександр Коваленко.

Російський військовий експерт Юрій Федоров каже, що у Харківській області українська армія використала нову тактику, яка й забезпечила успіх на цьому напрямі. «ЗСУ діють дуже динамічно і фактично не затримуються на те, щоби штурмувати ті чи інші міста. Вони просто їх обходять, беруть у кільце, і тоді гарнізони цих містечок та невеликих сіл просто змушені капітулювати, — розповідає російський військовий експерт Юрій Федоров. — Нині вже практично взято Куп’янськ, принаймні та частина, яка знаходиться на правому березі. Зданий Ізюм або знаходиться в процесі. Російські війська йдуть звідти, щоб не потрапити до оточення. Це загалом розумне рішення, тому що комунікації перерізані. Сам собою Ізюм знаходиться на стику двох річок: Оскол і Сіверський Донець. Якщо його оточити, скажімо, з північного сходу або з півночі, то він просто буде відрізаний від підвезення боєприпасів та іншого, і [російська армія] змушена буде капітулювати. Щоб цього не сталося, вони просто виводять війська, поки є можливість».

Юрій Федоров вважає, що ЗСУ тактично та оперативно переграли російські війська, яким не вистачило ресурсів для стримування цього наступу. «[Спочатку] було прорвано оборону у районі Балаклії. А потім російські війська були розкидані гарнізонами різними містечками, селами. Ці гарнізони часто складалися з Росгвардії, а також мобілізовані з так званих народних республік. Росгвардія в принципі воювати не вміє, вона не призначена для цього. Завдання цих гарнізонів і гвардійських полків полягала у тому, щоб у підпорядкуванні місцеве населення. А серед мобілізованих багато хто вперше взяли в руки автомат, одягли каску, мотивації [у них немає] ніякої. Російські регулярні частини були відведені частково на правобережжя до Херсонської області, частково на Донецький напрямок, де вони намагалися штурмувати передмістя Донецька, зайняте ЗСУ. Тому такий розгром», — пояснює військовий експерт.

Це підтверджує в розмові з «Важными историями» і російський військовослужбовець, який був на цьому напрямі. «[Підвідомчі] Міноборони [війська], угруповання Схід, вийшли з цього напряму ще у липні до Білгородської області. На той момент в Ізюмі я зустрічав БАРСів (бойовий армійський резерв країни – Прим. Ред.), ополченців та війська ППО Західного округу. Після [їх] виходу до Ізюму зайшов СОБР і ОМОН. Відповідно, там справді залишилися лише „БАРСики“, ополченці та Росгвардія», — каже він.

За словами експерта Федорова, російське командування прорахувалося в оцінці ситуації, коли перекинуло бойові частини з півдня Харківської області на інші напрямки до початку контрнаступу. «Вважалося, що в районі розташування ізюмського угруповання нічого страшного статися не може. Прорахунок полягав у тому, що не було оцінено ймовірності того, що українські війська почнуть там наступ», — каже Федоров. «Російське командування з професійного погляду оцінюють як дуже слабке. Це люди, які вміють кидати у бій значну кількість живої сили, але відсутня ініціатива у виконанні наказу. Написано „зайняти таке-то перехрестя“, а може, краще зайняти інше перехрестя поряд, але це неприпустима річ, [тільки] тупе наполегливе виконання наказу», — додає він.

Чим російській армії загрожує прорив ЗСУ

Звільнення Куп’янська та Ізюма важливе у стратегічному сенсі тим, що воно відрізає російські угруповання від шляхів постачання та відкриває ЗСУ шлях на Луганський та Донецький напрямок, каже український військовий експерт Олександр Коваленко. «Ці міста важливі тим, що вони є невід’ємною частиною логістичних артерій постачання техніки, матеріально-технічного забезпечення, боєприпасів, особового складу як на Харківщину, так і загалом на донбаський плацдарм. Куп’янськ є дуже важливим логістичним вузлом, серцем цієї артерії. Через нього йшло забезпечення міста Ізюм, яке стало центром зосередження найбільшої бронетанкової групи російських окупантів за весь час повномасштабного вторгнення в Україну, — каже експерт. — І вся ця маса мала йти у бік Слов’янська та Краматорська. Зараз плани щодо захоплення Слов’янська та Краматорська можна вважати анульованими. Втрата [російською армією] таких населених пунктів як Куп’янськ та Ізюм повністю руйнує систему забезпечення донбаського плацдарму та дозволяє ЗСУ надалі розвивати контрнаступальні дії вже не лише у Харківській області, а й у Луганському та Донецькому напрямах».

Найближчими днями очікується, що Харківську область буде звільнено, упевнений російський військовий експерт Юрій Федоров. “Це не вирішальна битва, але дуже великий успіх ЗСУ”, – говорить він. За його словами, тоді збройні сили України зможуть перекинути значну кількість особового складу та на інші напрямки.

Херсонська область

Російській армії не вистачає сил для оборони

Ще один не менш важливий напрямок, на якому продовжують наступати сили ЗСУ — контрольований російськими військами плацдарм на правому березі Дніпра в Херсонській області. Український контрнаступ розпочався там 29 серпня. Того дня, за даними оперативного угрупування ЗСУ «Каховка», їй вдалося «прорвати першу лінію оборони» у Херсонській області. «109 полк „ДНР“ відійшов зі своїх позицій, російські десантники, які були їхньою підтримкою, втекли з поля бою», — йшлося у повідомленні. 4 вересня ЗСУ встановили український прапор у великому населеному пункті Високопілля.

Точна чисельність російського угруповання, яке знаходиться на правому березі Дніпра, де Україна веде контрнаступ, невідома. За різними оцінками, на початок контрнаступу там було від 20 до 25 тисяч російських військових. Немає точних даних про чисельність українського угруповання. Джерело «Важных историй» з числа колишніх співробітників російської спецслужби, яке побажало залишитися анонімним, каже, що для контрнаступу в Херсонській області Україна сформувала «досить скромні резерви»: їхня чисельність — 10–12 тисяч осіб. Однак, за його словами, Україна має ще резерви, не кинуті в контрнаступ, які не повинні дозволити російській стороні замкнути оточення навколо військ, що прорвалися вперед. Максимальну оцінку українських сил на цьому фронті наводить український військовий експерт Роман Світан: за його даними, там перебуває 30 тисяч бійців ЗСУ.

«Тими силами, які зараз присутні на правому березі Дніпра, російська армія в середньостроковій перспективі не зможе утримувати контрнаступ ЗСУ», — упевнений український військовий експерт Олександр Коваленко. За словами аналітика Conflict Intelligence Team (CIT) Кирила Михайлова, ЗСУ вдалося створити певну перевагу у чисельності особового складу на основних напрямках наступу у Херсонській області. “До цього додається ефективна робота артилерії та локальна перевага України в повітрі, яка дозволяє використовувати як фронтову авіацію, так і ударні безпілотники”, – коментує він розстановку сил.

За його словами, зараз українці наступають на Херсонщині як мінімум на трьох напрямках: із заходу; північного заходу, де вони розширюють плацдарм на окупованому [Росією] березі річки Інгулець; і з півночі, де їм вдалося взяти великий населений пункт Високопілля та «затрофеїти» велику кількість військової техніки російського десанту. На сьогодні українській армії вдалося просунутися на територію понад десять населених пунктів у Херсонській області, каже Михайлов. «Хоча ці населені пункти і невеликі, вони є оборонними вузлами. Поки що ми бачимо перевагу на українській стороні», — каже він.

Нестачу ресурсів у російського угруповання у цьому напрямі підтверджує і колишній співробітник російської спецслужби. «Через брак солдатів і офіцерів російські війська на фронті зосереджені в недостатній кількості. Людей приблизно втричі менше, ніж потрібно для виконання поставлених завдань: потрібна щонайменше одна батальйонно-тактична група на 3 кілометри, а в Росії — одна на 5 кілометрів. Такою чисельностю не наступають, це схоже на авантюру, — каже він. — Прорвавши першу лінію [оборони] російських військ, український наступ мав упертись у другу лінію, але проблема в тому, що у російського військового угруповання її немає: через брак людей такі прориви затикають лише мобільними резервами. І це може зробити ситуацію непередбачуваною». 

Достовірних даних про втрати обох сторін у цій сутичці зараз немає, каже аналітик CIT Кирило Михайлов, але судячи з публікації The Economist (журналісти побували у прифронтовому місті Миколаєві, поговорили з місцевими лікарями та не побачили там «переповнених моргів» із загиблими українськими військовими, про чим стверджує російська сторона), хоча втрати української армії зросли з початком наступу, вони не катастрофічні, як це заявляє російське міноборони. За словами колишнього співробітника російської спецслужби, з яким поговорили «Важные истории», втрати української сторони високі, бо сторона, що наступає, завжди втрачає більше тєї, що обороняється.

На третій день контрнаступу в Херсонській області The Wall Street Journal поговорила у шпиталі з пораненими українськими солдатами, які брали участь в операції. За їхніми словами, бої на шляху до Херсона йдуть вкрай запеклі, але українські війська просуваються вперед. “У них багато техніки, але мало людей”, – сказав один з українських військових. Крім цього, вони стверджують, що деякі російські солдати тікають зі своїх позицій, кидаючи техніку та встановлюючи міни на тілах загиблих товаришів.

За словами одного з російських військовослужбовців, який зараз перебуває на Херсонщині, російська армія там перебуває у важкому становищі, солдати масово намагаються звільнитися. «Два тижні тому командири нам сказали, що на нас наступ іде. А нам навіть боєприпаси ніяк не привезти, бо дамба розбита (ймовірно, йдеться про дамбу у Новій Каховці — Прим. ред.). Люди щодня ходять із рапортами [на звільнення], але майже всім їх розривають на шмаття», — написав він. Через два тижні військовий передав «Важным историям», що під час обстрілу дивом вижив, та «там усе жорстко».

Інше джерело, близьке до російських військовослужбовців, які перебувають на Херсонському напрямку, передало, що солдати в повному шоці: «ніхто нічого не розуміє, гинуть пачками, втрати жахливі. Дехто взагалі дзвонить, прощається, ми, кажуть, смертники ебучі».

У російської армії проблеми із постачанням

Ще одна проблема російського угруповання, яке має стримувати прорив української армії в Херсонській області, полягає в тому, що воно виявилося відрізаним від усіх основних шляхів постачання. Раніше постачання російського угруповання на правому березі Дніпра відбувалося через мости, якими везли боєприпаси, техніку, паливо та продовольство з лівого берега річки. Проте внаслідок ударів ЗСУ всі стаціонарні мости через Дніпро були виведені з ладу, понтонні та поромні переправи постійно зазнають обстрілів.

«[Вихід цього протистояння на правому березі Дніпра] залежить від того, чи вдасться росіянам організувати постачання [постачання] поромами, оскільки всі постійні мости перестали функціонувати. Налагодити понтонні переправи через Дніпро [російської армії] не вдалося. Нині функціонує кілька поромних переправ — їх українцям важче вражати, аніж мости, бо пороми мобільні, складно передбачити, де вони знаходяться. Однак періодично українці намагаються вражати скупчення російської техніки у місцях очікування поромів. Це має викликати значні проблеми із постачанням. Наскільки росіянам вистачить ресурсів для протистояння, залежить від того, чи зможуть вони ефективно перекидати підкріплення, а також від того, скільки протримаються сили ВДВ, коли у них не закінчиться техніка, яка не відрізняється броньованістю», — каже аналітик CIT Кирило Михайлов.

Чим Росії загрожує просування ЗСУ

Звільнення українськими військами населеного пункту Високопілля у Херсонській області 4 вересня унеможливило для російської армії ведення наступальних дій у напрямку Кривого Рогу на Дніпропетровщині, каже український військовий експерт Олександр Коваленко. «Це була крайня північна точка, звідки росіяни могли розгорнути наступальну операцію у Криворізькому напрямку. Нині ці можливості у них відсутні, — пояснює він. — Крім того, завдяки Високопіллю ЗСУ отримали можливість розширити плацдарм у правобережній частині Херсонської області та сформувати умови для контрнаступу на досить загрозливій ділянці для багатьох підрозділів ЗС РФ. Якщо ВСУ досить успішно розвиватимуть наступальні дії, то ми зможемо говорити про те, що величезна кількість російських підрозділів може виявитися фактично в оточенні».

Стратегічний та політичний сенс операції на Херсонському напрямку для України у тому, щоб розгромити російське угруповання на правому березі Дніпра та звільнити Херсон, вважає аналітик CIT Кирило Михайлов. «Це дозволить задіяти економічні ресурси області, а також продемонструвати західним партнерам України [постачальникам зброї], що країна може наступати та вигравати — потрібно лише більше [поставок] зброї. Крім цього, у довгостроковій перспективі ліквідація правобережного плацдарму усуває перспективу наступу [російської армії] на Миколаїв, Кривий Ріг та Одесу, бо саме захоплення мостів та вихід на правий берег Дніпра було найзначнішим успіхом росіян на першому етапі операції. Ліквідація цього плацдарму сильно знижує загрозу всій правобережній Україні, зокрема західному Чорномор’ю, яке є критично важливим для України з точки зору, наприклад, експорту сільгосппродукції», — пояснює експерт значущість операції на цьому напрямі.

Де ще настають ЗСУ і яка битва буде вирішальною

Окрім Херсонської та Харківської областей, ЗСУ здійснюють наступальні дії у Донецькій області, каже український військовий експерт Олександр Коваленко. Зокрема, звільнено населений пункт Озерне в Донецькій області. “Аналогічні новини надходитимуть і з Луганської області, де значно активізувалися ЗСУ, скориставшись ослабленням російських підрозділів після досить тривалого впливу на них вогневим потенціалом”, – упевнений експерт.

На думку Коваленка, вирішальною для цієї війни битвою стане контрнаступ української армії у Запорізькій області. «Битва за правобережну Херсонщину – це дуже важливий проміжний етап. Після її завершення та звільнення Херсона буде звільнено і значну частину ресурсів ЗСУ, які були задіяні для стримування російських окупантів та для ведення цієї контрнаступальної операції. І ці ресурси можуть бути використані на інших напрямках: Запорізькій, Харківській, Донецькій та Луганській областях. Вони відіграють вирішальну роль у значному прискоренні, збільшенні активності та інтенсивності дій ЗСУ. Для командування російських військ важливо зберігати контроль саме над Запорізькою областю. Її втрата для росіян — це фактично постріл у скроню, оскільки це стане втратою всього півдня, а втрата всього півдня це і втрата Криму. Вийшовши в Запорізьку область, ЗСУ отримають можливість блокувати Крим із материкової частини України та завдати ударів по Керченському мосту — тобто відрізати його від материкової частини Росії та розпочати операцію зі звільнення Криму», — каже він.

«Що війну програно, можна було легко судити, коли не вдалося взяти Київ. Плюс зараз починаються дощі, холод, потім зима. І такі прості речі як теплий одяг, нормальне взуття та місце для нічлігу впливатимуть як на здоров’я, так і на ставлення людей на фронті до війни, — каже колишній російський військовий. — Це трагічний кінець, на який ми й очікували. Війна працює в обидві сторони: за що боролися, на те й напоролися. У наше керівництво я не вірю, звісно. Як батьківщина нас “кидає”, ми й так знаємо. Вже “кинула”, починаючи з 14-го року — закінчуючи сьогодні. Самі це лайно влаштували, природно, ми охуєть як насмокчемося тепер. Проблема в тому, що ми спочатку були на стороні, що програла й некомпетентна. Батьківщина спочатку підвела нас під суд усіх [за військовий злочин], кинула м’ясом, а тепер кинула вмирати. І це не має ні мети, ні мотиву, жодної користі нікому — жодній людині».

На фото: полонений російський окупант

Опубліковано у виданні  «Важные истории»

MIXADVERT