З початку війни Путіна проти України минув місяць

Фактично є дві війни: війна Росії, яка ведеться здебільшого проти українських міст і мирного населення, і війна, яку ведуть Збройні сили України проти російських військ. Росія виграє першу; Україна виграє останню.

В ідеалі, переговори приведуть до припинення вогню та міцного врегулювання. Але швидше, якщо не найімовірніше, конфлікт триватиме ще протягом певного часу, особливо якщо Путін вирішить прийняти стратегію, яка знизить схильність його військ до бойових дій і відкине узгоджений результат переговорів на умовах, які міг би прийняти уряд України. Перефразовуючи Троцького, результатом буде «обмежена війна, ніякого миру».

Хто став би переможцем і переможеним за такого сценарію?

Найпростіше вказати на найбільшого переможеного: Росію. Тепер уже очевидно, що Путін не зможе досягти тих політичних цілей, яких він, ймовірно, прагнув, а саме пройти маршем Києвом і замінити уряд Президента України Володимира Зеленського на уряд, дружній до Кремля. Війна, обрана Путіним, можливо, фізично знищила більшу частину України, але безпрецедентні санкції та економічна ізоляція, до яких призвело його рішення, руйнують Росію економічно.

Крім того, багато талановитих росіян проголосували ногами і покинули країну. Ба більше, російську армію було знищено (вона втратила за місяць до 15 000 солдатів) і викрито як щось на кшталт потьомкінської сили, на відновлення якої підуть роки.

Коли йдеться про Україну, розрахунки складніші. Стійкість її керівництва, суспільства та збройних сил — це щось неймовірне. Національна ідентичність міцніша, ніж будь-коли; стійкий опір України зміцнив її молоду демократію.

Але це зміцнення має дуже високу ціну. За оцінками, десять мільйонів українців — чверть населення — внутрішньо переміщені особи або біженці. Економіку зруйновано. Відновлення країни потребуватиме багато часу та багато грошей.

З початку війни Путіна проти України минув місяць

НАТО, хоч і не пройшов випробувань у військовому розумінні, поки що є великим переможцем. Унаслідок російської агресії альянс став згуртованішим і сильнішим. Він також виграє від поганої роботи російських збройних сил, які, схоже, не можуть зрівнятися із західним альянсом і від американського президента, який у нього вірить.

Німеччина, її новий уряд і канцлер є ще одним великим переможцем. У відповіді уряду канцлера Олафа Шольца мається на увазі розуміння того, що спадщина попередниці Шольца, Ангели Меркель, зараз явно неоднозначна, оскільки вона дозволила Німеччині стати настільки залежною від російської енергії.

Рішення Шольца скасувати будівництво газопроводу «Північний потік — 2», зобов’язання подвоїти витрати на оборону та готовність відправити зброю в Україну є драматичними та суттєвими змінами. Єдине розчарування полягає в тому, що німецька економіка потребує років, щоб позбутися російського газу, реальності, яка забезпечує критичний баласт для російської економіки.

Президент США Джо Байден також переміг. Він здебільшого вміло керував політикою підтримки України, покарання Росії та, відкинувши заклики «до наземної операції» або встановлення безпольотної зони, зробив це, без ризику початку Третьої світової війни.Читайте також:Томас ФрідманЦе особиста війна Путіна. В яку гру грають Росія та Китай

Байден також об’єднав союзників Америки, що було вкрай необхідно після чотирьох років правління Дональда Трампа та невмілого відходу США з Афганістану. Його єдина серйозна помилка полягала в тому, що бажаючи ще більше загнати Путіна в кут, він назвав його воєнним злочинцем і натякнув на зміну режиму, тоді як метою політики США є змусити Путіна зупинити війну і уникнути будь-якої ескалації.

Китай і його президент Сі Цзіньпін перебувають у гіршому стратегічному становищі, ніж вони були лише місяць тому. Настільки тісно співпрацюючи з Путіним, Сі наражає себе на критику за помилкове судження, яке завдає шкоди репутації Китаю і підвищує ризик того, що проти нього запровадять вторинні санкції.

Тоді як Китай давно прагнув розділити Захід, його зближення з Росією призвело до протилежного результату, відштовхнувши Західну Європу, де він робив значні економічні успіхи. Це також призведе до значно жорсткішої політики США щодо Китаю і висвітить ціну, яку Китай міг би понести, якби він коли-небудь вдався до воєнних дій проти Тайваню.

В іншому, як і належить на війні, переможених набагато більше, ніж переможців. Організація Об’єднаних Націй і особливо Рада Безпеки виглядають безпорадними. Війна погано позначається на глобальних зусиллях уповільнення поширення ядерної зброї. Україна відмовилася від своїх запасів 28 років тому в обмін на гарантії своєї територіальної цілісності, проте з 2014 року двічі зазнала вторгнення. Криза також негативно позначилася на зусиллях боротьби зі зміною клімату, які принаймні тимчасово, схоже, відійшли на другий план порівняно з заходами, спрямованими на забезпечення енергетичної безпеки.

Це також серйозна криза для тих, хто стверджував, що територіальні завоювання та війни між країнами залишилися в минулому, або для тих, хто останніми роками стверджував, що ситуація ніколи не була кращою. Події також суперечать аргументам як лівих, так і правих про те, що найбільша небезпека для міжнародної безпеки — це американська перевага і що Сполучені Штати можуть спокійно змістити акцент на свої внутрішні проблеми.

І останнє, але не менш важливе, це питання про те, що цей конфлікт означатиме для світового порядку. Російське вторгнення порушило найголовніший принцип стабільності у світі: загрози чи застосування сили що неспроможні змінити кордони. Багато залежатиме від того, чи уникне Путін відповідальності за свою авантюру чи ціна, яку йому доведеться заплатити, перевищить будь-який виграш. Це більше, ніж будь-що інше, визначить остаточний вердикт історії щодо того, що було виграно і що було втрачено у путінській війні.

НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.