ПРО АРХИМАНДРИТА ОТЦЯ Д-РА ІВАНА ГРИНЬОХА

ПРО АРХИМАНДРИТА ОТЦЯ Д-РА ІВАНА   ГРИНЬОХА

У малій місцевості Оліфанті, Пенсильванія, заходами парафії при церкві святих Кирила і Методія, а зокрема її пароха о. д-ра Степана Гриньоха влаштовано ювілей 45 річчя священства і 70 річчя народин о. проф. д-ра Івана Гриньоха з Мюнхена. Слід підкреслити, що це унікальний ювілей під різними аспектами. По-перше,це заініціював брат, о. Степан своєму братові, о. Іванові. Це багатомовний факт, який кидає ясне світло на не припадкове минуле обидвох Отців Степана й Івана Гриньохів, а заразом на глибоко релігійну настанову їх батьків. З другої сторони — виконавцями приготування цього небуденного ювілею, який був заразом великим святом всієї української парафії. При церкві св. Кирила і Методія в Оліфанті були парафіяни, які тут роджені і о. Івана знають тільки з не частих відвідин брата, о. Степана, але вони і всі парафіяни виявили супроти Ювілята стільки братньої теплоти й християнської любови, що важко це схопити словами і передати на папері. Це можна тільки безпосередньо пережити, щоби відчути ці глибокого змісту моменти. Такі хвилини в житті людини відроджують віру у глибоке національне й релігійне пов’язання, чого не можуть перекреслити ані довгі віки, ані жадні барієри.

Без найменшого сумніву можна сказати, що о. проф. д-р Іван Гриньох у нашому українському громадсько-політичному, а зокрема церковному житті, по цей і той бік залізної занавіси, належить до надзвичайних особистостей. До речі, його частенько «поминає» при різних нагодах й оказіях радянська публіцистика з метою, щоби очорненням паралізувати його небезпечну для них працю. Часом в радянській дійсності про о. І. Гриньоха більше читають і його знають, правда у викривленому світлі. Для більшовиків о. І. Гриньох небезпечний тому, що він знає правду і з нею він іде проти нашого ворога, який нам все загарбав, а останньо хоче зовсім загарбати і знищити нашу Церкву.

Ювілейні святкування відбулись в неділю 13 листопада 1977 р. В дванадцятій годині Ювілят, о. Іван Гриньох, відправив Службу Божу у сослуженні свого брата о. Степана і о. декана Богдана Їжака. Оліфантська церковця була заповнена по береги вірними. Серед присутніх були численно заступлені священики, а між ними, колишній парох о. Івана Гриньоха з села Павлова на західніх українських землях о. Володимир Кармазин. Служба Божа була відправлена в староцерковній мові й співав прекрасно хор. Будучи на цій Службі Божій то аж душа радувалась красою нашої літургії з її унікальними напівами, які стилево й гарно виконував місцевий церковний хор. Тут ще раз слід підкреслити, що парафія складається виключно з тут роджених українців, які українську мову знають мало, але її розуміють, а всі молитви знають в церковно-слов’янській мові. Вони вірно задержали в церкві мову наших батьків. Звичайно тут слідна муравлина праця о. Степана Гриньоха.

Після торжественної Літургії у просторій шкільній авдиторії школи при церкві св. Кирила і Методія відбувся величавий бенкет на пошану Ювілята, о. Івана Гриньоха. На бенкеті були численно заступлені священики з різних місцевостей США й Канади, особисті товариші й приятелі о. Івана, його колишні студенти богословії в Гішберґу — Німеччина і Кульнібурґу — Голяндія і багато парафіян. Заля була заповнена, а багатьом, які бажали взяти участь у цьому небуденному святі прийшлось відмовити, бо не було місця.

Святочний бенкет відкрив, вітаючи Ювілята о. Івана і зібраних гостей о. Степан Гриньох і передав керування бенкетом о. Богданові Їжакові. Ювілята привітала хлібом і сіллю молодь в народних одностроях з МК-Аду на чолі з своїм парохом о. Богданом Левицьким. Програма бенкету складалась з мистецької частини, промов і обіду. Бенкет розпочато молитвою «Отче наш», яку виконав церковний хор під дириґентурою Миколи Мартинюка. Крім цього цей же сам хор насолоджував своїм співом, виконавши молитву з опери «Запорожець за Дунаєм» і інші номери. До речі сам дириґент має закінчені теологічні студії у Львові і добре орієнтується у церковній музиці й співі. Також у мистецькій частині виступали танцювальні групи. Місцева танцювальна школа при церкві св. Кирила і Методія в Оліфанті і танцювальна група з МК-Аду виконали низку народних танців, що в цілому додавало бенкетові розвагової атмосфери. Належить тільки підкреслити, що наша пісня й народні танці живуть і розвиваються серед нашої етнічної групи і в багатьох випадках не тільки її розвеселюють, але не раз пригадують і привертають до призабутого українства, чи українського походження.

З нагоди ювілею Ювілят, о. Іван Гриньох, одержав багато привітів. Перший слід відмітити від Патріярха Йосифа, Владики Ізидора з Торонта, який мав бути особисто, але з поважних перешкод не міг приїхати. З далекої Австралії надіслав привіт Владика Іван Прашко. Окремі привіти надіслали: Апостольський Адміністратор Філядельфійської Митрополії Владика Василь Лостен і Владика Ярослав Ґабро з Чікаґо. Багато привітів наспіло від священиків, організацій, друзів, товаришів і приятелів Ювілята. З надісланих привітів був прочитаний від учительки Ювілята з села Павлова Сабіни з Поповичів Сохоцької, яка під сучасну пору перебуває в Монтреалі — Канада. Її привіт був теплий і зворушливий. Устно привітав Ювілята бувший парох села Павлова о. крилошанин Володимир Кармазин, який у свойому слові нагадав, що його побажання, які він складав сьогоднішньому Ювілятові під час священичих свячень повністю сповнились і їх ще раз тут повторив та побажав, щоби дальше Ювілят, о. Іван, з такою силою, питомою для нього енергією і силою свого знання та й набутого досвіду безперебійно продовжував так важливу працю для добра і слави УКЦеркви й народу. Д-р Мирослав Прокоп вітав Ювілята від Закордонного Представництва Головної Визвольної Ради (УГВР) та друзів революційного підпілля, якого Ювілят був активним учасником. В глибоко-змістовім слові привіту М. Прокоп подав есенцію найбільш сутнього в житті Ювілята. (Не переповідаємо змісту промови, бо її повністю містимо на іншому місці). Д-р Роман Барановський передав сердечні вітання від верховного пластуна д-ра Юрія Старосольського, як також від друзів пластунів Ювілята та від себе особисто. Д-р Володимир Пушкар склав сердечні привітання в імені Крайової Управи Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви. Промовець звернув увагу, що на формування Ювілята мали великий вплив його батьки мати Анастазія і батько Михайло. Те, що святителем Ювілята був Слуга Божий Митрополит Андрей не залишилось без впливу. Не можна не згадати зустрічі і співпраці Ювілята з нашим незрівняним світочем не тільки Української Католицької, але Вселенської Христової Церкви Патріярха Йосифа, який був його виховником і ректором на студіях богословії у Львові. Промовець окремо висловив велику вдячність в імені Управи і всього мирянства за історичне значення факт, який Ювілят додержав достойно, гідно і святочно у базиліці св. Петра у Римі і на гробі св. апостола Петра, піднісши возглас, пам’ятного 1975 Божого Року за Патріярха Києво-Галицького і всєї Руси.

Належить підкреслити, що о. Іван Гриньох належить, як ми вже згадали, до рідкісних особистостей, який повністю заслуговує на нашу увагу. Правда, він належить до того типу людей і священиків, який воліє держатись в тіні, але його інтелект, його все сформовані й упорядковані і висловлені думки, його розуміння питань щоденного життя все його висували поволі, чи неволі на передові місця. Якщо ж ідеться про його формування богословської й філософської думки або громадсько-політичного життя то воно все є змістово охоплюче і неповторне. Для загальної інформації варто подати хоч загальникові біографічні дані Ювілята.

О. Іван Гриньох народився в селі Павлові, 28 грудня 1907 р. Його батьки в 1909 році приїхали до США і поселились у Філядельфії, де їм народився другий син Степан, який є зараз парохом в Оліфант, себто о. шамбелян Степан Гриньох. З часом батьки повертаються з Америки до рідного села Павлова.

Вони дали добре родинне і християнське виховання о. Іванові. Він закінчив гімназію у Львові. Свої студії богословії о. Іван почав у Львові, а продовжував студіювати в Інзбруці — Австрія, Мюнхені — Німеччина й Парижі — Франція, одержавши титул д-ра. Священичі свячення довершив Слуга Божий Митрополит Андрей в вересні 1932 р. Спершу він остався при митрополичій палаті у Львові, а пізніше був на парафії, як священик у Галичі. В 1935 році Митрополит покликає о. Івана до Богословської Академії у Львові, де йому доручено викладати філософію і богословію. Рівночасно о. Іван був духовим опікуном різних молодечих і студентських організацій та заступник пароха катедри св. Юра у Львові. Про цей період праці о. Івана можна багато написати. Тут вдалось би показати, який вплив мав о. Іван на молодь і як спринималось його Боже слово, зокрема тоді серед студентської молоді. Коротко перед другою світовою війною о. Іван був арештований польською владою і просидів до розвалу Польщі. Щоби оминути арешту з сторони більшовиків Митрополит Андрей дає дозвіл о. Іванові виїхати поза границі Західньої України. На заході він сповняв службу, як священик. Коли сформувався український Легіон «Нахтіґаль» о. Іван вступив до нього, як священик, щоби нести духовну опіку. Леґіон довго не вдержався, бо нацистсько-німецька влада його розв’язала. О. д-р Іван не переставав працювати. Коли Україна знаходилася в найбільшій кризі о. Іван активно включається у ряди українського резистансу, який провадив боротьбу на два фронти: проти нацистської Німеччини і більшовицької комуни. Український резистанс згодом оформляється в Українську Повстанчу Армію (УПА), яка в свою чергу разом з націоналістичним підпіллям покликали до життя Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) в 1944 р. Президентом УГВР вибрано Кирила Осьмика, а одним з віцепрезидентів о. Івана Гриньоха. В 1945 р. о. Іван Гриньох з вояками УПА продістався на Захід де аж до сьогодні виконує обов’язки заступника голови УГВР і голови Закордонного Представництва УГВР. На цьому полі він має чи малий доробок, нажаль, в цій короткій статті не можна всього сказати. Крім цього о. Іван сповняв свої священичі обов’язки і продовжував педагогічну працю. Викладав в Богословській семінарії в Гіршберґу— Німеччина, а згодом, коли семінаристів перенесено до Кулємбурґу — Голяндія, то о. Іван дальше продовжував давати виклади з богословії і філософії. Після цього, як Патріярха Йосифа більшовики пустили на захід о. Іван включився в працю біля Патріярха. Тут також став професором на Українському Католицькому Університеті ім. Климента в Римі. Під сучасну пору о. Іван перебуває в Мюнхені, Німеччина. Крім цього о. Іван брав і дальше бере активну участь у громадсько-політичному і культурному житті. Також є професором на Українському Вільному Університеті. Так в загальних рисах виглядає сильветка Ювілята о. проф. Івана Гриньоха.

На закінчення бенкету сказав слово о. Іван, — склав подяку всім тим, що прибули звеличати цей момент ювілею, всім виконавцям, що своїми виступами звеличали це спільне всіх свято й окремо Дякував комітетові, що займався підготовкою цього свята. Він сказав — переглядаючи архів парафії в Оліфанті я знайшов надзвичайно цінну і цікаву світлину із часів візитації цієї парафії Слугою Божим Андреєм. На знимці по середині є Митрополит Андрей, а з одної сторони парох місцевої католицької Церкви, а з другої парох православної Церкви. Яке це було гарне об’єднання. І мені приємно тут сказати і висловити свою радість, що на цьому сьогоднішньому святі є заступлена Українська Православна Церква, Український нарід є один і нам всім треба разом працювати — закінчив о. Іван Гриньох.

У всіх учасників цього небуденного ювілею — свята залишився гарний і незабутній спомин, який залишиться на довго в пам’яті.

 

Дитинство та молоді роки

  • Народився в родині Михайла й Анастасії з роду Чесак 28 грудня1907 у селі Павлів, що на Львівщині.
  • У 1909 батьки емігрували до США та оселились у Філадельфії.
  • 27 грудня1911 у Гриньохів народився ще один син — Степан. Згодом сім’я повернулась в Україну. Народну школу Іван Гриньох закінчив у Павлові, а середню — в Українській академічній гімназії у Львові.
  • Богословські студії розпочав у Львівській богословській академії 19261930. У 1930 році продовжив навчання в Інсбруку, де захистив докторську працю латинською мовою «De ultima Metropoliae Halicensis restauratione 1806–809».
  • У 1932 р. рукоположений на священика митрополитом Андреєм Шептицьким.
  • У 19321933 рр. навчався на філософському факультеті в Інсбруку, вивчаючи християнську філософію, психологію та соціологію. Вивчення цих дисциплін Іван Гриньох продовжив у 19331934 в Мюнхені, працюючи рівночасно в Інституті психології. У згаданому інституті написав працю «Psychologie der Fehler in fremdsprachlichen Schularbeiten».
  • У 1935 р. його покликано викладати філософію та богослов’я в Богословській Академії, водночас — доручено бути духовним опікуном української студентської молоді.
  • Він був активним членом «Пласту» з 1920 р.: перейшов різні функції на постах юнацького провідника та виховника — братчика у новацьких роях. Курінний 43-го, і врешті 7-го куреня ім. короля Данила. Коли в 1929 р. у стінах Греко-Католицької Духовної семінарії у Львові, таємно постав пластовий курінь, названий за його пропозицією 13-м куренем ім. Володимира Великого, всі члени зобов’язалися тримати це в таємниці, і поки І. Гриньох був курінним, таємниця залишалася не розголошеною.
  • У 1930 році відбувся літній пластовий мандрівний табір, що тривав 4-5 тижнів. На жаль, наступного року ректор, довідавшися про існування «Пласту» в стінах семінарії, заборонив куреню далі існувати. 1930 року І. Гриньох пристав до Великого Племені «Лісових Чортів», де отримав псевдонім — «архидідько Йонас».

Поява рою І. Гриньоха на студентському форумі Львова як духовного опікуна стала особливою подією. Своїми проповідями виявляв глибину й динамічну силу свого мислення й знання: полонив слухача, цебто студентську молодь, яка тоді захоплювалась домінуючими ідеями волюнтаризму та інтегрального націоналізму; спрямовував молодь на правильні «рейки» боротьби за незалежність українського народу. Він неперевершено володів словом — і його недільні проповіді були глибоко осмислені й насичені релігійно-духовним та патріотичним змістом. Така його діяльність дала підставу польським урядовим чинникам його заарештувати та утюремнити аж до розвалу Польщі.

Друга світова війна

Одержавши благословення від митрополита графа Андрія Шептицького на душпастирську працю поза межами Радянського Союзу, займався душпастирським служінням й політичною працею на теренах південної Польщі, у м. Кракові. Служив душпастирем легіону «Нахтіґаль», сформованого за допомогою німців, якого призначенням було йти на Схід. Оскільки в німців були свої загарбницькі плани стосовно легіону, що зовсім не вкладались в українські, — легіон не зайшов далеко на Схід. Його розформовано: кому не вдалося вчасно втекти, того заарештовано: будувати самостійну українську державу не було в планах Гітлера.

Митрополит граф Андрій Шептицький благословив Івана Гриньоха на службу військового капелана — і даний священик відвідував вояків у військових казармах ввесь час поки батальйон «Нахтігаль» був у Львові. 6 липня 1941  він у церкві Преображення ГНІХ відслужив Божественну Літургію, а 7 липня «Нахтігаль» розпочав рух на східний фронт. Під час походу по східній Україні Іван Гриньох відправляв Літургії, участь в яких брали не тільки вояки, але й місцеве населення, як-от у с. Юзвин, на Вінниччині, зійшлося понад три тисячі місцевих мешканців. З боями батальйон дійшов до ріки Південний Буг, але з фронту його відкликало німецьке командування. «Нахтігаль» відправили в Нойгамер Крайс; по дорозі до Нойгамеру були короткі зупинки у Львові та Кракові. У Кракові, у церкві св. Норберта, польовий духівник Іван Гриньох відправив святу Літургію. У Нойгамері батальйон розформували; за згодою Романа Шухевича Івана Гриньоха було звільнено із посади духівника.

Незабаром німецькі окупаційні чинники виявили свою брутальність супроти українського населення, що викликало серед української молоді рішучий спротив. Ініціатором спротиву була Організація Українських Націоналістів (ОУН). У формаціях руху спротиву І. Гриньох займав вагоме становище: він був учасником ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН, що відбувся в Україні 1943 р. Також став одним із ініціаторів створення надбудови українського визвольного руху — Української Головної Визвольної Ради (УГВР); згодом його обрано другим віце-президентом УГВР.

На останній посаді Іван Гриньох виконував дипломатичну працю: брав участь у переговорах з офіційними представниками Румунії і Мадярщини. Розмови велись під великим секретом: дійшло до домовлень з мадярами, що відступаючі військові частини залишатимуть зброю для УПА. (Варто підкреслити, що це, мабуть, єдиний рух опору під час Другої світової війни, який не мав допомоги від будь-яких зовнішніх чинників. УПА зі зброєю відбивалася від ворожих сил, а всю іншу допомогу УПА надавав український народ, за що дорого заплатив масовими арештами й засланням. Це справді унікальне явище в історії рухів опору.)

Діяльність після війни

Відомо, що деякі провідні члени УГВР планово, за дорученням проводу були вислані на захід, щоб шукати зв’язків з «ал’янтами». Одним з них був І. Гриньох, якого шлях проходив через Прагу на захід до Німеччини. Баварська столиця Мюнхен стала його місцем постійного побуту. Тут, у повоєнні роки, він продовжив свою душпастирську й політичну діяльність. У 1950 р. він став головою Закордонного представництва УГВР (ЗП УГВР), яке очолював до 1980 р.. Водночас був головою Товариства закордонних студій, яке було відповідальним спочатку за видавництво газети «Сучасна Україна» й «Української Літературної Газети», а пізніше журналу «Сучасність».

Політична заангажованість І. Гриньоха забирала йому чимало часу й енергії. За те приходилось йому зазнати чимало невдячності з різних сторін: і від роздріблених українських політичних партій, і з висот духовного олімпу.

Разом з політичною діяльністю І. Гриньох дбайливо виконував душпастирське служіння. Будучи професором з богослов’я в Богословській Академії у Львові, відновив свою педагогічну діяльність. У богословській семінарії у Гішберґу (Німеччина), а згодом, коли семінарію перенесли до Кулембурґу (Голландія), продовжував викладати філософію й богослов’я. Також був професором Українського Вільного Університету (Мюнхен).

З появою Митрополита Києво-Галицького УГКЦ Блаженнішого Йосифа в Римі (27 січня 1963 р.) розпочинається новий творчий період І. Гриньоха. Понад усякі сподівання ватиканських й українських церковних кіл Блаженнійший Йосиф розгорнув динамічну працю в Римі. Іван Гриньох став одним з найближчих дорадників Блаженнійшого Йосифа. Одним з перших кроків Блаженнійшого було заснування Українського Католицького Університету ім. Климента Папи в Римі, де І. Гриньох був професором. Після посвячення Собору св. Софії і будинку УКУ в Римі, яке довершив Папа Павло VI1969 р., відбувся основоположний Синод УГКЦ, будівничим якого був Іван Гриньох. На цьому синоді було вирішено, що УГКЦ стає на патріарші основи. Також було вирішено надіслати спільного листа від владик до Святішого Отця Папи Павла VI з проханням, щоби підніс помісну УГКЦ до гідності патріархату. Правда, троє владик відмовились ставити свої підписи під цим листом.

І. Гриньох був особливим публіцистом, варто згадати його статтю, що з’явилась у журналі «Сучасність» за січень 1963 р. під назвою «Епілог чи пролог у зустрічі двох епох?». Автор подає свої критичні спостереження першої сесії ІІ Ватикаського Вселенського Собору і вказує ватиканським спеціалістам, що «не на християнському Сході, а на католицькому християнському Заході звихнено ідею „католицькости“ Христової Церкви. Не на Сході, але на Заході звужено поняття „католицькости Церкви“ до однієї культури, до одного географічного поняття „Західної Європи“ і до одного типу латинського християнства».

У тій же статті він висловив критичну думку і на адресу нашої ієрархії, стверджуючи: «Для нашої Церкви Собор прийшов на десять років передчасно, бо наша Церква-Мати засуджена на мовчанку, а її Церкви-Дочки виявили бездарність…». Автор також не злим, добрим словом згадує наших братів-православних:

«Нашим наступним бажанням було б, щоб наші православні брати перебороли в собі комплекси кривди меншевартости й історичних, байдуже — виправданих чи ні — жалів й упереджень, і щоб вони вирвались з пут чужої духовости й віднайшли шлях до вирізьблення свого християнського обличчя в дусі давнього, чужими впливами не викривленого, православ’я старої України. Нашим гарячим бажанням було б, щоб ці наші брати потрактували справу з’єднання як справу серйозну, справу насамперед нашої спільної віри…».

Як великий подвижник слуги Божого Андрія Іван Гриньох написав працю «Слуга Божий Андрей — благовісник єдности», а також «Православ’я і католицтво», «Куди прямує Ватикан?» та інші.

В одному листі від 25 травня 1974 р. І. Гриньох написав:

“Що мені з того, що отримую ряд листів від мирян і від священиків, які мені «поґратулюють» за те чи інше становище… Водночас отримую також і інші — від тих, що стоять високо, як «світильники», мовляв, «ви нанесли великої шкоди нашій Церкві через написання статті-рецензії „Куди прямує Ватикан…“. Ставлю собі питання: хто наніс шкоду? Ватикан, що погоджується на смертний присуд для нашої Церкви, чи о. Гриньох, який написав про цей присуд?..»

І. Гриньох переконано вірив у історичні права української Церкви та її право бути Патріаршою Церквою. Використовував кожну нагоду на письмі чи дії, щоб безперебійно утверджувати патріарші права УГКЦ. У 1975 р. під час урочистої архієрейської святої Літургії у базиліці святого Петра в Римі й на його гробі, при головному вівтарі, Іван Гриньох підніс уперше офіційно возглас за Патріарха Києво-Галицького і всієї Руси-України Блаженнійшого Йосифа. Офіційний Рим цього історичного факту не визнав, але й не заперечив.

З нагоди відзначення 90-ліття Патріярха Йосифа 1982 р. у Римі Патріарх за віддану службу підніс Івана Гриньоха до гідности Патріяршого Архимандрита. Він дожив до часу самостійної України, відвідав свій рідний край, поклонився гробам батьків, відсвіжив пам’ять храму св. Юра у Львові й митрополичих палат і був у престольному граді Києві. Був учасником перенесення тлінних останків Патріярха Йосифа до гробівця катедри св. Юра у Львові.

Отець доктор Іван Гриньох помер14 вересня1994 р. у Мюнхені на 87 році життя. Його тлінні останки, згідно з його бажанням, поховано на цвинтарі в Оліфанті, штат Пенсильванія, у спільному родинному гробі.

MIXADVERT

ютос

Be the first to comment

Leave a Reply