ІМІТАЦІЯ, ЯК ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Президент Зеленський знову погнав у Вашингтон. Вдруге впродовж місяця. Донбас поки почекає, хоч там російські найманці почали активні обстріли позицій ВСУ. Українським військовикам, практично заборонено стріляти у відповідь. Принаймні ВСУ не може організувати відсіч таким чином, щоб супротивнику не хотілося й думати про обстріли української території. Хоч має американську контр-мінометну зброю, яка дозволила б ефективно розв’язати цю проблему. Чому не розв’язують – загадка.
Перший варіант. Найвище політичне керівництво заборонило стріляти, щоб не спровокувати ворога. Але вже траплялося відстрілюватися і ніяких наслідків. Нещодавно, наприклад, підірвана з допомогою дрону велика база пального на території противника. В результаті операції українських силовиків знищено найодіозніших лідерів ЛДНР – Захарченка, Моторолу, Гіві. І не тільки. І що – трохи істерики і все.
Другий варіант. Хтось зацікавлений у окопній війні, як способу заробітку. Цей варіант колись жваво обговорювався за президентства Петра Порошенка. Тоді через лінію зіткнення йшов безмитний бізнес, на якому заробляли чималі кошти. Це було давно й нині про це нічого не чутно.
Третій варіант. Йшлося й про те, що минула владна еліта на чолі з президентом була зацікавлена тримати в окопах найактивнішу частину українського суспільства. Із тим, щоб у Києві спокійно розв’язувати всі свої матеріально-фінансові проблеми. Логіка в цьому твердженні є, але вона заскладна для нинішнього керівництва країною.
Четвертий варіант. Президент Зеленський і його команда вже переконалися, що розв’язання проблеми повернення Донбасу зайшло в глухий кут і, не маючи плану дій, проводить політику імітації війни.
Володимир Олександрович сподівався, що варто йому стати на чолі країни й показати Москві, що він не український радикальний націоналіст, яким прийнято в Кремлі вважати Порошенка, як він зустрінеться з Володимиром Путіним, подивиться йому в очі, стане перед ним на коліна й моментально розв’яжуться всі проблеми. Так уява політичного неофіта малювала йому феєричний розв’язок найважчої української проблеми, де він здобуде собі славу на віки й рейтинг під 100%. Але йому запропоновано такі брутальні умови здачі, на які навіть він не міг погодитися.
А оскільки проблему Донбасу не розв’язано, то краще там не ворушити вогнище бодай із нашого боку, хай собі потроху тліє до кращих часів. А ми поки повернемося до Криму, оскільки це міжнародна проблема, де росіяни грубо порушили міжнародні закони. І на цьому слід педалювати.
З цим Володимир Зеленський, шостий президент України, поїхав на чергову Генеральну асамблею до Нью-Йорку з надією з високої міжнародної трибуни заявити про необхідність підтримки України в захисті її суверенітету. ООН, звичайно, пригрозить пальцем Росії, але практично нічим не зможе допомогти. Це було давно зрозуміло. Але Зеленський при цьому продемонструє свою відданість українській справі й додасть кілька балів до свого рейтингу. Для нього це дуже важливо.
Власне, нічого нового – імітація. Але так робили практично всі українські президенти разом із політичною елітою. Багато обіцянок, дуже багато розмов, демонстрація намірів, пропаганда відповідних законопроектів. І в результаті двома-трьома ледь помітними сторонньому оку поправками всі ці наміри перетворюються в ніщо.
Чинна владна команда доводить цю практику до безглуздя. Все всім обіцяє, готує й приймає відповідні законопроекти. Все це з величезним пафосом доноситься через телеканали приручених олігархів до мільйонної аудиторії. Але нічого не працює. І нічого суттєвого з обіцяного не реалізовується.
Країна досі знаходиться в сьомому десятку в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу. Хто заважає змести всі ці бар’єри й дозволити людям виявляти ініціативу й творчість? Країни Прибалтики, Польща давно все розчистили і вони зараз за рівнем розвитку й ВВП на душу населення обганяють багато країн сталої демократії. І на порядок випереджають Україну. То українці настільки безталанні, що можуть лише бути гастарбайтерами на полях і будовах сусідів?
Але нещодавно в одному з останніх номерів журналу НВ розміщено великий матеріал, де розповідається, як сім українців, котрі останнім часом виїхали до США, впродовж 10-15 років створили бізнеси, кожен із яких нині оцінюється в мільярд(!) доларів. І це не схеми, і не скрутки. Це – реальний бізнес. В Україні вони навіть не могли й мріяти про таке. Олігархат – це анти розвиток, це – стагнація. І поки жоден президент не зміг розірвати пута цієї стагнації. Не вистачає волі. І надто багато спокус, які пропонуються йому з усіх сторін і які подолати поки ніхто не в силах.
Тому в країну і не збирається завітати справедливість. Судова реформа перетворена на фарс. Районі й міські суди відміняють державні рішення. Верховна Рада не може дати раду Верховному суду, для якого вона й ухвалює закони. Прокуратурою, поліцією, судами керує не закон, а Офіс президента. І так далі.
Найбільший олігарх в країні лише за шість місяців чинного року заробив $5,5 млрд. на продажі державних надр – залізної руди. А в країні, де однією з наймасовіших пенсій є півтори тисяч грн., активно обговорюється закон про деолігархізацію. Вже рік, як обговорюється. Якщо точно, то вже років із двадцять розмірковуємо в телевізорі як було б добре провести ревізію мільярдів вітчизняних олігархів, які не тільки витягують всі соки з країни, а й не дають їй розвиватися. І немає жодного політика, жодного лідера, який би запропонував радикальний розв’язок глухої української проблеми.
…Сьогоднішній збройний напад на друга й першого помічника президента Сергія Шефіра дуже схожий на мізансцену 95-го кварталу й має всі шанси перетворити трагедію у фарс і стати черговим етапом імітації відважної боротьби з олігархатом напередодні голосування «антиолігархічного закону», який не розв’язує жодної української реальної проблеми.
Стріляли чомусь зі сторони водія і всі 18(?) куль спрямовані в місце водія, при тому що жодної в скло. Тоді, може, це замах був не на першого помічника президента, а на його водія?.. А Шефір просто випадково з’явився в своїй машині? Як граючи в небезпечну гру ці хлопці випадково з’явилися на чолі державної машини? Аби лише ця гра їхній фарс не перетворила в трагедію. Для них і для країни.

MIXADVERT

ютос