Про Медведчука і щурів

У 2003-2004 я писав у львівській газеті “Поступі” про українську політику, і що ближче до виборів – то більше і більше про Віктора Медведчука. Про “темники”, побиття опозиціонерів, цензуру, Мукачево і так далі…

Якоїсь цензури (принаймні у цій тематиці) в нас не було. Але було розуміння впливу на суди й силовиків, зокрема всесильного на Львівщині голови обласної податкової Сергія Медведчука. Тому дуже часто вживали “езопову мову”. А з часом тексти про Медведчука стали мінімум щотижневими.

Це настільки тиснуло на голову, що восени 2004 мені регулярно снився один сон. У напівтемному кабінеті за величезним дубовим столом сидів Віктор Медведчук. Біля нього стояла велика картонна коробка, з якої він витягував щурів і їв їх просто живими. Незворушно, хоч і зі скривленим обличчям, а з лисих хвостів стікала темна липка кров. Сни припинилися лише після Майдану 2004 року.

На той час Медведчук був лише втіленням корупції і тиску на свободу слова, ще не був кумом людини, котра почала проти нас війну.

Того року Ірина Венедиктова захистила дисертацію на тему майнового права. Володимир Зеленський уже понад рік працював на каналі “Інтер”. І починав кар’єру з організації дешевих шоу.

Чим займалися працівники СБУ, яких не пустили охоронці Медведчука в дім із підозрою в одному з найсерйозніших злочинів, мені не відомо.

MIXADVERT