Адаптивна соціологія. Скільки в ОРДЛО жителів з антиукраїнськими поглядами

Однією з головних проблем побудови політики України стосовно ОРДЛО є відсутність будь-яких цифр, які б адекватно зображали ситуацію в окупації.

Проросійський мітинг в Донецьку, травень 2014 р.

Матеріал є частиною дослідження “Донбас 2021: Чому за колабораціонізм в Україні нікого не засудять?”, реалізованого спільно виданням “Ділова столиця” та Українським інститутом майбутнього

Проблема зумовлена як відсутністю на території ОРДЛО політично неангажованих фахівців, так і специфікою встановленого там режиму. Специфіка ця полягає у повній відсутності свободи думки в окупаційних інформаційних ресурсах, тобто класичній тоталітарній системі, яка зневажає будь-яку критику та кидає “на підвал” місцевих мешканців просто за “лайки” у соціальних мережах, на кшталт групи “Донецк — это Украина”. Звичайно, сподіватись на відверту відповідь респондента на вулицях Донецька у разі питань “чи чекаєте ви на повернення під контроль української влади?”, або “громадянином якої держави ви себе вважаєте” — не доводиться.

Атмосфера страху, встановлена так званим “МГБ”, не дозволяє обʼєктивно опитувати мешканців ОРДЛО і на виїзді до підконтрольної території — скажімо, просто на блокпостах. Адже в цьому випадку психологія респондента знову буде повертатись до сформованої за 7 років окупації максими “хто господар — той і правий”, то ж будь-яка відповідь на користь України те ж була б сумнівною. Лише симпатії у бік Росії на підконтрольній території, або ж у бік України — в окупації, могли б вважатись щирими, адже давалися б всупереч навколишньому політичному середовищу.

За таких обставин на більш-менш обʼєктивну картину думок населення в ОРДЛО можна розраховувати, залучаючи лише адаптивну соціологію: тобто сухі цифри певних верст населення, які самі по собі вже “роблять вибір” на користь тієї чи іншої сторони.

Перше питання — це загальна кількість людей в окупації на Донбасі. На нього майже неможливо дати обʼєктивну відповідь, бо цифри неймовірно різняться. Так, за словами віце-премʼєра Олексія Резнікова, на травень 2020 року в ОРДЛО мешкало близько 1.6 млн. осіб. При цьому у листопаді 2019 року так звані “ЛДНР” провели перепис місцевого населення із результатами: 2 млн. 270 тис. у “ДНР” та 1.5 млн. людей у “ЛНР”. Є дані й приблизних підрахунків ООН на 2019 рік з огляду на кількість споживання питної води на той самий 2019 рік — 2.8 млн. осіб.

Різниця між українськими даними та підрахунками окупантів — 2.2 млн., а між цифрами окупантів та ООН — у 900 тис. Україні як державі більш вигідна саме соціологія окупантів чи ООН, адже чим більше населення в ОРДЛО, тим менша частка в цій цифрі бойовиків так званих “корпусів”, або ж людей з російським громадянством, а отже — і з проросійськими поглядами. Але саме ці цифри найбільш невтішні для нашої держави навіть за оптимістичними підрахунками.

Так, щодо чисельності так званих “1 та 2 Армійських Корпусів” (Донецьк та Луганськ відповідно), то, за даними керівника Головного управління міжнародного співробітництва та верифікації ЗСУ генерал-лейтенанта Леоніда Голопатюка, на липень 2020 року обидва “корпуси” нараховували 35 тис. осіб. Ці дані збігаються із даними українських спецслужб, які протягом всієї війни фіксують від 30 до 35 тисяч бойовиків 1 та 2 АК, залежно від року війни.

Ці 35 тисяч осіб — певна константа тих, кого однозначно можна вважати щонайменше нелояльними, а скоріше — відкритими ворогами України, враховуючи структури, які ці люди наповнюють. Згідно з адаптивним підходом, цифру 35 тис можна помножити щонайменше на 3-4 члени родини кожного з тих, хто наповнює “корпус”, адже, здебільшого, залишаючись на тій території, матері, батьки, дружини чи діти членів окупаційних військ підтримують своїх близьких.

Та ж логіка діє і щодо інших структур колаборантів — так званих “МГБ”, “МВС”, “МЧС”, чий чисельний склад точно не відомий. Так, ще у 2015 році так зване “МВС ДНР” публічно відзвітувало про чисельність особового складу на рівні 8 тис. осіб. Але навіть якщо взяти цю цифру за константу та умовно прирівняти до неї й “МГБ” та “МЧС”, то виходить ще понад 20 тис. колаборантів на одну так звану “ДНР”, тоді як у так званій “ЛНР” цифри традиційно дещо нижче.

Хоча автоматичне зрівняння всіх цих структур за чисельністю й дуже умовне (наприклад, “МГБ” може виявитись більш чисельним, аніж “МЧС ДНР”, бо має на балансі воєнізовані структури на кшталт “ССО МГБ” із важкою технікою та озброєнням), але навіть без урахувань політичного окупаційного складу — не силових “міністерств”, працівників “адміністрацій” всіх рівнів тощо — суто силові окупаційні структури ОРДЛО нараховують 60-70 тис. бойовиків та так званих “службовців” і цю цифру сміливо можна множити на 3-4 члени родини кожного з колаборантів, які — з огляду на “місце роботи” — сповідують відверто антиукраїнські погляди.

Ще одна частина соціології, хоч і відносно невелика, стосується молодого покоління ОРДЛО, а саме — студентів із дипломами російського зразка. І хоча такий диплом не може бути автоматичним доказом проросійських поглядів (навчання в ОРДЛО може бути вибором “з найменшим супротивом”), але все ж вказує на втрачену можливість інтегрувати таких випускників — які в майбутньому виїжджають до Росії — в український соціум. До недавнього часу частка таких студентів була відносно невеликою: за 2015 та 2020 роки у так званій “ДНР” (по ОРЛО даних немає) дипломи російського зразка отримали 2000 випускників на кожен рік відповідно. Ці цифри цілком можуть відповідати дійсності й однозначно будуть збільшуватись у майбутньому, адже тільки цього року РФ визнала дипломи ще одного з найбільших вузів в окупації — ДонНТУ, вже пʼятого за рахунком.

Вагомою частиною адаптивної соціології по ОРДЛО є кількість загиблих місцевих бойовиків. Як і у випадку членів родин тих, хто наповнює “корпуси”, рідні загиблих — однозначно втрачені в ідеологічному сенсі для України люди, які вже ніколи не повернуться у ментальне поле нашої держави. Щодо конкретних цифр, то в цьому випадку вони однозначно будуть занижені, як і у будь-якій війні, особливо — з урахуванням інформаційної подачі в ОРДЛО. Але навіть за мінімальними підрахунками ООН, з боку місцевих бойовиків за 6 років війни (на липень 2020-го) втрати склали 5650 людей. Помножуючи цю цифру на 3-4 члени родини загиблого, отримуємо щонайменше 20 тисяч місцевого населення (хоча реальна цифра буде значно більшою), яке цілком зрозуміло може не просто мати проросійські погляди, а й ненавидіти Україну. Зрештою, тільки у 2015 році в одному зі своїх виступів О. Захарченко визнав 7 тисяч втрат серед бойовиків так званої “ДНР” (без урахування ОРЛО), що зі зрозумілої причини не увійшло в офіційні звіти ні ООН, ні в підрахунки в самій Росії.

Нарешті, найбільш репрезентативною у сенсі проросійських поглядів буде та частина статистики, яка демонструє кількість місцевого населення, що отримало російське громадянство. Ця статистика є офіційною і ведеться міграційними службами у РФ, причому містить у собі і громадян України, які отримали таке громадянство з підконтрольної нам території Донецької та Луганської областей. І якщо паспортизацію так званими “республіканськими” паспортами дійсно можна назвати примусовою, то російське громадянство до недавнього часу було справою добровільною — тільки нещодавно бойовики заговорили про урізання у правах тих, хто в майбутньому буде мати лише український паспорт.

Тож за офіційною статистикою тільки за 2020 рік загальна кількість російських паспортів, виданих громадянам України, склала 409 549. За даними керівника ГУ МВС РФ у Ростовській області Олега Агаркова, загальна кількість мешканців ОРДЛО з російськими паспортами становить 639 тисяч осіб на лютий 2021 року. Тоді як ще у січні цього року називалася цифра у 400 тисяч осіб, яка є більш реальною та корелюється із попередніми розрахунками особового складу “корпусів”, “міністерств”, “рад” різних рівнів, політичної окупаційної конʼюктури та членів їх родин та родин загиблих бойовиків.

Загалом можна виокремити наступні групи:

  •  Структури колаборантів з явно антиукраїнськими поглядами (“корпуси”, “міністерства”, політичний блок) — 60-70 тисяч осіб. З урахуванням членів їхніх родин — від 200 до 300 тисяч осіб.
  • Молодь ОРДЛО, яка щорічно отримує дипломи російського зразка та інтегрується у російську соціальну систему — 2 тис осіб тільки по ОРДО (по ОРЛО точних даних немає).
  • Офіційна кількість загиблих місцевих бойовиків за звітом ООН на середину 2020 року — 5650 осіб. Помноживши цю цифру на 3-4 члени родини отримаємо щонайменше 20 тис місцевого населення з радикально антиукраїнськими поглядами.
  • Кількість населення ОРДЛО, яке отримали російське громадянство, за різними підрахунками становить від 400 тисяч осіб, що сумарно приблизно корелюється з наведеними даними у перших трьох пунктах.

 Безперечно, ці цифри не враховують значну частину населення, яка не увійшла до означених груп і не належить до структур колаборантів чи так званого “державного” сектору. Однак навіть 400 тис українських громадян із російськими паспортами — проблема для державної безпеки країни в майбутньому.

MIXADVERT