Детектив з «катюшею»

 

Неймовірних пригод зазнав у нинішньому Кропивницькому легендарний гвардійський міномет, який у народі ще в часи Другої світової війни охрестили «катюшею». На честь 30-річчя визволення міста його встановили на постаменті та урочисто відкрили 8 січня вже далекого 1974 року. І майже 36 років міномет тихо і мирно стояв та сторожі спокою міста поки… не надумали його реставрувати. І реставрували, та ще й як!

Придивитися уважно до нашої «катюші» мені порадив один краєзнавець. Він не те що натякав, прямо стверджував, що її підмінили під час реставрації у 2010 році. Саме поняття реставрації, не означає виготовлення копії. У техніці при реставрації передбачена лише заміна деталей на рідні, або на точні копії. А от переробка та удосконалення – то вже ремонт або модернізація. І не інакше.

А що трапилося у нас з унікальним екземпляром зброї перемоги? Спочатку за вказівкою тодішнього міського голови Володимира Пузакова обстежили пам’ятку, а потім у ЗМІ почало творитися щось неймовірне.

«У процесі реставрації «Катюші» від знятої з постаменту машини залишилася лише рама. Щоб зробити машину схожою на шестиколісний ЗІС-6, їй був доданий другий задній міст, також БМ-13 знайшов суцільнометалеву кабіну (такими обладнали всі «Катюші» військових років), круглі крила, зазнали змін ракетна установка і механізм її кріплення до шасі, так як попередня установка була явно не воєнних років, а зразка приблизно 1950-х років. Для більшої достовірності між задніми колесами і кабіною з правого боку машини змонтована «запаска». На закінчення відреставрована «Катюша» придбала темно-зелений колір, як у фронтових машин 1940-х років. Над відновленням історичного вигляду БМ-13 працювали організація «автоветерана», клуб любителів стендового моделізму FMC, а також студенти і співробітники Кіровоградського машинобудівного технікуму».

Брехня виділена жирним шрифтом. І це лише цитата однієї публікації, а скільки їх було… А ще на додаток ажіотажні обговорення на форумах про техніку та пам’ятники. У підсумку якийсь добродій Кокош, не то Андрій, не то Олександр переконував, що «катюша» не справжня, а якийсь мало не самопальний,зроблений у невідомому сараї, гібрид. І всі аргументи зводяться до того, що не могло бути «катюші» на базі ЗІС-5, а лише на базі ЗІС-6, і все. Він посилається на зарубіжних спеціалістів, які стверджують, що такої «катюші» не було. Серійної, можливо і не було, а експериментальної? Невже те, що робилося під грифом «цілком таємно» одразу стає предметом швидкого розголошення та широкого обговорення? Та як би там не було, але та «катюша» що простояла на постаменті 36 років, назад не повернулася. Її нібито переробили та вдосконалили, неначе знову для війни…

Коротко про різницю та відмінності ЗІС-5 від ЗІС-6. Перша модель двохосна, а друга – трьохосна. Тобто ми бачимо в першій – два ряди коліс і їх шість, а у другій три ряди коліс, і їх десять. Технічні характеристики всі на користь ЗІС-6 – більша на цілу тону вантажопідйомність та вища на 4 сантиметри посадка корпусу (кліренс – відстань від найнижчої точки машини до дороги), що зумовлює її кращу прохідність. Саме через ці переваги у серійне виробництво пішов варіант бойової машина на базі ЗІС-6, в не на ЗІС-5. Але ж експериментальні перші зразки на базі ЗІС-5 були. Інакше з чого обирали краще?

Одне з джерел стверджувало, що через роки війни до постаментів, щоб стати пам’ятниками, доїхало п’ять таких машин, ті постаменти в містах Ленінград (Санкт-Петербург), Темрюк, Нижній Новгород, Запоріжжя та Кіровограді (Кропивницький). Додавалися і світлини тих пам’ятників. Та пошуки на форумах в мережі Інтернет дали додаткові і несподівані результати. Знайшлися світлини ще чотирьох «катюш» та базі ЗІС-5: у Сиктивкарі та на постаментах у містах Тула та Перм. Та ще одна в селі Михайлівка Лебединського району Сумської області. За іронією долі постамент з «катюшею» у місті Перм стоїть на вулиці Кіровоградській.

І навіщо насправді в «невідомому сараї» комусь збирати цілий десяток «катюш» на базі ЗІС-5? Немає ніякого в тому сенсу та зиску, бо то зовсім не те, що підміняти та викрадати унікальні речі на продаж.

А де ж поділася наша рідна кіровоградська «катюша», знята з постаменту в 2010 році? Достовірні версії три. До речі на міжнародному ринку раритетної історичної зброї її вартість приблизно з мільйон гривень. Версія перша, в якій всіх переконували – розібрана, відремонтована (як на війну), а зайве пішло в металобрухт. Версія друга – зняту і підмінену «катюшу» вдало реалізували невідомому замовнику «реставрації», можливо і ймовірно за кордон. Версія третя – середня і практично дуже достовірна, яка об’єднує дві попередні. Розібрали на частини і під виглядом металобрухту вивезли для повторної зборки.

Наші колекціонери, не те що бідні, але не розженуться заплатити достойну і справедливу ціну за таку техніку. Найближча до нас приватна колекція військової техніки десь на Черкащині. Є чудова колекція військової техніки часів другої світової війни в приватно-громадському музеї «Фаєтон» у Запоріжжі. Але там десь була своя «катюша» на базі ЗІС-5. А ще у запорізькій колекції все і досі їздить своїм ходом, бо насправді відреставроване! Є подібні відділи з такими експонатами при цілій низці музеїв, але вони не лише не стріляють, але і не їздять.

Отакий маємо детектив з «катюшею» та реальними діючими особами, у реальному 2010 році. І ні тобі кримінальних проваджень, і нічого іншого, що буває після цього. А все тому, що все чітко сплановано і організовано. Ніякий інгульський комар до цього детективу не причепиться, бо за руку не ловили, і не впіймали. Всі руки були зайняті аплодисментами «реставраторам» та владі за турботу про пам’ятку історії.

Анатолій Авдєєв

http://chas-time.com.ua/liudyna/detektiv-z-katyusheyu.html

MIXADVERT