Головне, пацієнтка терпляча. І наркозу не давай

Отак не трудно труждавши, а граючи-співаючи, турботлива онученька прилаштувала дєдушку до праці. Щоб не скучав у своїх апартаментах, не длубався у носі і не чекав чорної конячини.
Вдягли, знацця, дєдушку у все стерильне, в м’якенькі бахили обули, зеленою пов’язкою з профілем Голобородька уста зімкнули, тицьнули у тремтячі руки острого скальпеля, завбачливо натягши на цей його старечий трем брезентові пальчата, щоб дєдушка, бува, не порізалися…
Підвели дєдушку до операційного стола з пацієнткою.
Вся обслуга операційної його врочистими оплесками стрічає, хто ще не забув дєдушку, вівати вигукує – заохочує. “Ласкаво просимо, – мовляв,- Вітольде Павловичу, до Incisio! Сміливіше, – мовляв, – панахайте, бо це хоч і серцеве шунтування, але ж пацієнтка – тітка терпляча та невибаглива: як на життя – то й житиме, а ні, то… всі ж під Ним…”

І тягнеться дєдушка тремтячим скальпелем до тіла і совгає острим лезом навмання… Сопе ядушно, сліпає каламутним зором, жува зубного протеза і цілиться, де б ото глибоким кривавим пасмом ісподобитися. Він нині кардіохірург, йому добра онучка цю антидеменційну забаву напитала. У самого “Андрюші”. У зав. головного офісу “по приколу”.
А те що, на операційному столі живу Україну пришворили, то діло житейське. “Нє впєрвой”. Головне, пацієнтка терпляча. І наркозу не давай.

Валерій Ясиновський

 

MIXADVERT

цікаве