Давайте розкриємо карту…

Якщо прізвища простих смертних, як стверджують дослідники, зберігають в собі історію народу, то скільки ж можуть розповісти і про державу, і про його населення назви населених пунктів або річок – топоніми і гідроніми?

Подумала і розкрила карту держави Російської… І, як з’ясувалося, багато цікавого дає навіть побіжний погляд на неї! Поруч з красивими назвами на зразок Лебьяжье, Весна, Заря, Солнечногорск і т. п. є тут досить веселі: села Хохотуй і Дульдурга (Забайкальський край); Койчала, Пейчала, Падрила, Рындела (Ленінградська область); Мухоудеровка (Бєлгородська область); Волчата, Чуваки (Пермський край); Разбитый Котел, Кура-Цеце (Краснодарський край); Кадры, Скрабы, Локоть, Зубы, Губа, Кола Алё, Дед-Кабак, Лысы-Мухи (Псковська область), Ржаные роги, Рябьи роги (Новгородская область), Бутылки (Владимирська область); ПролейКаша, Красный Баран (Республіка Татарстан); Большие Мурлы, Увальная Бития (Омська область); Девица, Бабка, Чулок, Пирамида (Воронежська область); Наша, Ваша, Сново-Здорово, Мышца (Рязанська область).

Але є і Попки (Волгоградська область); Кака (Республіка Дагестан); Блява (Оренбурзька область); Русские Алгаши (Чувашія), цілий острів Разбой в Хабаровському краї…

А далі — більше! Чого варті назви сіл Тупица (Пермський край)Скотное, Жабино, Червищи, Смерди, Клопицы, Горелуха, Грязно, Пожарище, Погорелец, Смердовицы, Концы, Сопели (Ленінградська область); Недомолмово, Харино, Хламово, Хламотино, Отребьево, Посирово, Бухалово, Убожьево, Слепущий, Горепатово, Голодяево, Плаксино, Плоховка, Нагая Слобода, Хренино, Распутьево, Шалава, Зачатье (Ярославська область); Большой Содом, Лох (Саратовська область); Мотня (Ставропольський край); Мошонки, Лобок, Хреново, Сучки (Тульська область); Вагина, Одышка (Тюменская область); Ржавец, Скучаловка, Малое Жабье, Гниломедовка, Погореловка (Рязанська область); Батрак, Обвал, Потьма, Пустынь, Мошки, Блохино, Проказна, Костыляй, Лоховщино, Неверкино, Дуровка (Пензенська область); Разбойный бор, Грехово, Малое Грехово, Дряхлово, Дряхловщина, Блохи, Письман (Кіровська область); Отхожее (Тамбовська область); Бельдяжки, Мочилки, Злынь, Сосково, Блошня, Мымрино, звідки, до речі, родом лідер російських комуністів Зюганов (Орловська область); Налейка, Жадовка, Должниково (Ульяновська область); Голодово, Вонявино, Смердово, Бухарово, Ломка (Івановська область); Пьянково, Большая і Малая Синячиха (Свердловська область); Чертовицы, Гнилуша, Гольевка, Грязцы, Хреновое, Хренище, Скупая Потудань, Скупой, Пришиб, Дракино (Воронезька область); Мусорка (Самарська область); Задовая, Злодеево, Занюхча (Архангельська область); Дресвищи, Врагово, Долгово, Клопузово, Блудново (Вологодська область); Пьяново, Старые Черви, Козявкино, Мусохраново, Пьяново, Новопозорново (Кемеровська область); Лешенки, Беднота, Бедня, Свиноройка, Хреновая, Бражино (Смоленська область); Лешино, Болото, Болотско, Блошно, ДуриловоИстошно, Беззубцево, Большие Язвищи, Дурнево, Жадины, Заднево, Пуково, Каковка (Новгородська область); Скучай, Дурасовка, Дурово, Дуровщино, Буховка, Буховое, Бухолдино, Буховские Выселки, Мокрое, Дебри, Грязи, Грязновка, Злобино, Дрязги, Мочилки, Вешаловка, Домовины (Липецька область); БляховоКуриловка, Блохино, Дурово, Грязное, Болваново (Курська область) і т.д.

Чудово читаються назви населених пунктів у Псковській області Глушь, Глушни, Гнильск, Гнилище, Ямы, Дно, Лужи, Блохи, Долги, Голодуша, Червоеды, Козюльки, Хилово, Судома, Язвы, Пыталово, Струпливец, Беспутино, Сучкино, Сукино, Поцелуево, Торчилово, Опочка, Лобок, Опухлики, Тупицыно, Лжун, Недомерки.

Або у Калузькій області: села Дебри, Большие Козли, Червяки, Зловодка, Голодское, Неверов, Дряблово, Матюково, Дурино, Дураково, Дурасово, Дуркино, Нижнее Блевково…

Не відстає Нижегородська область: Какино, Лапша, Лохани, Муходоево, Козлиха, Дресвищи, Бусурмановка, Великий Враг, Неверово, Оголихино, Вороватка, Понуровка, Большое и Малое Содомово, Блудово, Клюкино, Хмелево, Розливайки, Болваницы…

До речі, на просторах інтернету бродить історія, як у цій же області дві бабусі до останнього зберігали помираюче сільце Блядуни і нізащо не згоджувались переїздити в суседнє Леніно, бо в часи їхньої молодості воно зневажливо називалось Лежапёрдово.

Не менш екзотичні і назви в Тверській області: Гнилицы, Гнилуха, Лужи, Калошино, Свиново, Смердыни, Выдропужск, Неволино, Баламутово, Сгубово, Тупицыно, Безумово, Дурасово, Остолопово, Неверово, Бухалово, Пьянково, Воровское, Противье, Пуково, Лохово, Большие Пупцы, Грудино, Письяковка, Лобково, Передово, Конец, Елдино, Концово, Задово, Хотеново, Дешевки…

Але найяскравіші — в Московській області. Вслухайтеся: Животино, Жабкино, Жучки, Мухино, Свинное, Большое Свинорье, Суково, Клопово (аж два), Ящерово, Чащь, Гольково, Гольево, Заболотье (5), Болото, Болотня, Болото Старое, Корост, Грязново, Грязь, Чорная Грязь, Грязи, Пупки, Кишкино (3), Пузино, Мошоново, Дрочево, Гульнево, Большие Жеребцы, Раково, Кончинино, Кончеево, Зачатье, Брюханово, Гольево, Хирино, Лешино, Косяково, Лохино, Докуково, Матюково, Угрюмово, Язвищи, Злыхино, Зверково, Злобино (2), Грызлово, Страшино, Дракино, Драчево (2), Вражеское, Жерстоки, Раздоры, Хряслово, Беззубово, Безобразово, Облезлино, Ознобишино, Подмоклово, Облянищево, Храпуново, Потлово, Вонякино, Трусово, Пронюхлово, Чирьяково, Рыгино, Ворово, Заворово, Брехово, Новобрехово, Голохвастово, Страдань, Мерзлово, Бедняково, Бедново, Бедово, Старое Несытово, Новонесытово, Пустоши, Нечесово, Неверово, Пьянкино, Бражниково (2), Бухловка, Бухарово, Бухарево, Бухлово, Чемодурово, Дурыкино, Дурасово, Дурниха, Дурнево, Болванькино, Невежино, Оболдино, Тупицыно!..

І таких назв у високодуховній Росії було і є безліч!

Природно, що до нас дійшли далеко не всі подібні перли, бо в багатьох випадках від таких назв позбувалися. Особливо активізувався цей процес у ХХ столітті. Наприклад, село Абалдуевка[1] Пензенської області ще в дореволюційний період стало Графщино. В Горьківській області село Собакино з 1960 року носить назву Березовка; Польськое Сучкино[2] стало Липовкой; Котомкино[3] у 1962-у перетворилася на Малиновку, а ось Свинолуповка[4] в Мордовії 1946 року стала цілком милозвучним, ще й ідейним Первым Мая.

В Саратовской области Голый Карамыш[5] в 1925 году перейменовано в Красноармейск, Селище Батраки[6] в Самарскій області у 1956 році стало Октябрьским, а Мертовщина[7] Пензенской області у 1960 році стала Сосновкой.

Дуже вдало, на мій погляд, у Волгоградській області перейменували місто Пришиб[8]: у 1919 році воно стало Ленінським! Село Вчерашние Щи[9] в 1926-у було назване Калиновкой (чи не на честь, бува, Всеросійського старости?), а Разореновку[10] вже в 1957 році якийсь жартівник поіменував Октябрьским, натякаючи, мабуть, що це одне і те ж. Не пощастило селу Ибаково[11] в Тамбовскій області, в 1941 році воно перетворилось на зовсім неколоритне Нагорне.

Але якщо ви думаете, що тільки населені пункти мають такі оригинальні назви, то глибоко помиляєтесь. Не менш інтригуючи назви річок та водоймищ! Ще зовсім недавно по Ставропольському краю текли річки Хмелевка і Грязнуха, досі протікають Кундрючья (Ростовська область), Маза (Самарська), Воя, Тужа, Пержа (Кіровська), Дырочная, Высса (Калузька), Дрязга, Пьяна, Хмелевая (Нижегородська), Нюхаловка (Омська); Тухлянка (Сахалін), Тошня (Вологодська).

У Новосибірській області є озеро Штаны і Разбойное, а також Мертвое і Нищенское, в Оренбурзькій — Голодное, в Архангельській — Страшное, в Бєлгородській — Убля, в Курганській — Нюхалово, в Томській — Пьяное, в Рязанській — Тошное, в Ленінградській — Вонюшинское і Рыгозеро, в Свердловській — Здохня, в Мордовії — Умор.

Але знову б’є всі рекорди Московська область. Кілька століть на землях Савино-Сторожевського монастиря під Звенигородом текла річка Ненаебуха, яка згадується в документації на монастирські угіддя і під 1558, і під 1687 роками. А недалеко від неї — її щаслива сестра Наебуха[12]. Але й досі тут течуть річки Жужа, Филька, Хабня, Хлупня, Жабня, Чурилиха, Лупандиха, Нахавня, Нушполка, Звероножка, Разварня, Разводня, Раздериха, Перемойка, Война, Нищенка, Незнайка, Заведейка, Загребка, Язвенка, Злодейка, Беспута, Андреевские Заразы, Вытравка, Нудовка, Гнилуша, Мутня, Плесенка, Мошна, Моча, Лохня, Вобла, Свинорье. І дуже ніжні порівняно з попередніми назвами — Свинка і Щетинка[13].

Ну, не може не виникнути запитання: звідки такі назви? І, повірте, не тільки ми, але й серйозні дослідники цікавляться ними. Пояснення знаходять різні.

Ось етнографи встановили, що за легендою, селу Дурыкино в Сонячногірському районі Підмосков’я назву дав Петро I. Цар замовив сирі яйця як скріплюючий матеріал для будівництва стін, а селяни ці яйця зварили.

В.Д.Назаров непристойні назви деяких сіл пов’язує зі слідами традиційних язичницьких вірувань. Як приклад він наводить назви сільця і річок, які ще в кінці XV ст. входили до складу досить великого володіння Троїце-Сергіївого монастиря на південному сході Владимирського повіту (відома жалувана грамота великого князя Івана III ігумену монастиря Спиридону, видана між 1467-1474 роками). Дослідник стверджує, що відокремлена «…деревня Ебехово, Пихалово на речке на Пиздюрке, вверх по Мудовке...» [14] могла бути сакральним місцем.

Деякі ж дослідники і краєзнавці вважають, що в назвах, не звичних для нашого вуха, нема нічого смішного. Ось, наприклад, на їхню думку, назви, які проіснували до 1950-х років, сіл Малые і Большие Рюмки в Рязанській області, до посудин для розпивання алкоголю ніякого стосунку не мають[15]. Витоки назви походять від слова рюма —плакса, разрюмиться — розплакатися, а рюмки — зменшувальне від рюмы — плаксії, скиглії.

А чого варта назва села Бздюли в Кіровській області! Але, як стверджують знавці, на місцевому діалекті «бзднуть» означає хлюпнути води на кам’янку в лазні. Хоча краєзнавець Анатолій Тінський[16] вважає, що в назви села може бути лише одне значення — похідне від просторічного «бздеть», тобто «псувати повітря, пукати».

В.Бєліков підтверджує, що низка назв населених пунктів, які зустрічаються в літописних зводах і збереглися досі, утворені від особових імен, повідомляючи нам про існування людей з дуже немилозвучними іменами[17]. епристойні прізвища були настільки широко розповсюджені, що в 1825 році Микола І видав спеціальний указ «Про заміну непристойних прізвищ у нижніх чинів». Але, напевно, указ не був виконаний на всі 100%, якщо і сьогодні ми можемо почути прізвища, які я згадувала на початку…

Про назву Содомово (тільки в межах заволзьких районів Нижегородської області ми знайдемо більше десятка таких сіл) дослідник Л.Трубе писав, що воно є похідним від біблійного символу аморальності, і в ньому «…позначилося презирливе ставлення «ревнителів благочестя», які почали заселяти Заволжя у XVII столітті,… і зіткнулися з побутом марійців — корінного його населення»[18].

Стоп-стоп! А тут виникає логічне питання: а до XVII століття, виходить, «ревнителів православного благочестя» там взагалі не було? Дивовижний факт! Утім, він дивним може здатися тільки на тлі розмов про більш ніж тисячолітнє хрещення нинішніх російських земель і помпезних святкувань «ювілейних дат» цього «хрещення». Хоча є безліч даних про хрещення російських територій лише в кінці XIV — XV століть. Окремі з них наведені, наприклад, у книгах Г. Могильницкої[19]. А ось про те, як у 1656 році в Шацькому повіті мордвини-язичники з луками та киями гналися за архієпископом рязанським Місаїлом, який спробувавши їх «в святое крещение приводити», дослідниця чомусь не розповіла. А варто було б!

Подумати тільки — XVІІ століття! 1656 рік! А за якихось 380 км від Москви язичники вбивають християн-місіонерів!..

Щоправда, сумлінні російські краєзнавці таки визнають, що «мордва знайшла віру Христову через 1800 років після Різдва Христового і 800 років після хрещення Русі»[20].

В одному зі своїх інтерв’ю викладач Московського державного університету Д. Володихін стверджує, що в назвах, подібних до тих, про які ми згадаили, «видно національну психологію»[21], а голова відділу зовнішніх зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, що «…мова — це дзеркало історії та культури народу… яке відображає сукупність уявлень, що історично склалася в буденній свідомості і позначилася у мові. Це, по суті, колективна філософія, виражена мовними формами»[22]!

І тому, прислухавшись до їхньої вагомої думки, давайте ще раз уважно вдивимося в це своєрідне мовне дзеркало сусідньої держави, яка так наполегливо називає себе старшим братом, пропонує нам свої духовні скріпи і подумаємо, а чи хочемо ми в її русскій мір?..

Ярослава Різникова

http://chas-time.com.ua/liudyna/davajte-rozkriemo-kartu.html

MIXADVERT