ІВАН ПІДГАЙНИЙ

ТВОРЧІ ОСОБИСТОСТІ ДОНЕЧЧИНИ:
ІВАН ПІДГАЙНИЙ

Стисла довідка
Нар. 1950 року в Донецьку. Член НСХУ з 1995 року. Працює в галузі станкового живопису, монументально-декоративного мистецтва. Учасник обласних і всеукраїнських виставок, автор проектів інтер’єрів громадських споруд і виставок.

Про Івана Підгайного не варто говорити, блукаючи у тисняві мистецтвознавчих понять – слід сказати прямо і конкретно: в особі цього мистця маємо Майстра з великої літери, блискучого «профі», що перебуває на вищих щаблях фахової майстерності. Та первинне інше – потужна ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА, здатність проникати в сутність речей, підніматися над марнотою життя і бачити квінтесенції буття з високостей вершин Мудрості. Цього не приховати. Професіоналізм, виплеканий досвідом, є лише специфічним засобом вираження Правдивої Думки, що схожа з волелюбним Соколом, який рветься на волю, не в змозі змиритися з перебуванням у клітці (навіть золотій) …

Пошуки абстрактних засобів вираження в стилістичних площинах П.Пікассо, В.Кандинського, К.Малевича, П.Мондріана, Ф.Леже та ін. легко знаходимо в композиціях «Зв’язки» (2003), «Суїцидальний синдром» (1996) та ін. Перша породжує асоціації з хронічними в українських реаліях зв’язками корупційних схем, між яких заплутався мізерний крилатий правдолюб… Друга – усвідомлюване/неусвідомлюване соціокультурне самовбивство національно невизначеного народонаселення…
Та для багатьох неофітів у царині мистецтвознавства справжнім інсайтом (раптове «прозріння») може стати розкодування семіотичної текстури твору «Розп’яття» (1993), що містить ( як на сьогодні) неймовірно потужну валентність (від лат. valentia – сила), хоча б тому що має всі ознаки зображального пролепсису (від лат. prolepsis – передбачення) й кричущих алярмових сенсів.
Тут мистець, беручи на себе суспільно-моральну відповідальність, виступає декларантом стану вкрай редукованої свідомості (у т.ч. й релігійної), що розтрощується жорнами т.зв «святих отців» з мільярдними прибутками на банківських рахунках…

Від Середньовіччя до сьогодні створено безліч як іконописних, стінописних, так і станкових зображень розп’яття Спасителя, та жодне з них не є подібним до витвору Івана Підгайного. Це – РЕВЕРСІЯ РОЗП’ЯТТЯ (від англ. reverse – зворотній бік), розп’яття навпаки, ре-апотеоза акту Спасіння… Тому й хрест із Сином Людським ПЕРЕВЕРНУТО. Отже за авторським наративом, Спаситель не «воскрес із мертвих», а зотлів на хресті, за два тисячоліття втратив плоть, лишивши по собі притнутий до хреста кістяк… Звідки така версія?! Які до цього підстави?!
Будь-яке наше припущення, зрозуміло, лишиться гіпотетичним домислом. А мотив цього зображення, певно, – багатозначний. Та, гадаю, доцільно тут буде згадати думку відомого угорського мислителя Лайоша Мештергазі: боги живуть доти, доки люди в них вірять.
Так, нині ми, дійсно, потребуємо ВІРИ. Віри, передусім, у себе, у свій народ. Та пліч-о-пліч із вірою має йти невпинний конструктивний ЧИН. Саме він реалізує духовний потенціал людини.
От таких філософічних Майстрів Пензля має наша Донеччина.

Володимир Півень

MIXADVERT

цікаве

Be the first to comment

Leave a Reply