Зеленський конструює перевернутий світ хаосу

 

Президент України

Україна опинилася в нескінченному карнавалі

Базовий принцип маніпулювання свідомістю – перевертання піраміди цінностей. Будь-яке суспільство має свою ієрархію високого та низького, прекрасного та потворного. Маніпулювання полягає в тому, щоб змусити його по-іншому дивитися на цінності. Високе має трансформуватись у низьке й осміяне, святе – у профанне і сороміцьке, прекрасне – у вульгарне й відразливе. Низ повинен посісти місце верху. Кажучи мовою філософа Михайла Бахтіна, зад і процес перманентного випорожнення має зайняти місце голови, блазень має зійти на трон, а найвідоміша в місті хвойда – вшановуватись, як свята.

Це і є карнавал – гра у звільнення від табу. Як і всяка гра, карнавал визначений у просторі й часі. Найвідоміший європейський – Венеційський – розігрується в переддень Великого посту і закінчується 25 грудня. Нині Венеційський карнавал – це шоу для туристів. Він набув комерціалізації і триває два тижні. Але первинно, у ХІІІ столітті, розігрувався один день. Обличчя людини було сховане під маскою, для якої неписані жодні правила. І в цьому була своя логіка. Бо важко уявити, що сталося б з Італією, якби карнавал тривав не день, а, скажімо, п’ять років.

Зад має зайняти місце голови, блазень має зійти на трон

Кажучи мовою Зиґмунда Фройда, карнавал – це перевертання ієрархії особистісної структури: місце Над-Я у свідомості посідає Воно. Фройд порівнював особистість із вершником, який мусить міцно тримати у вузді свого коня. Кінь – це і є Воно – стихійна сила, плетиво м’язів і сухожиль, здатність мчати на всі чотири сторони. І тому вершник тримає коня у вузді – це правила, закони, табу, – створені культурою норми, які існують над Я. Вузда і батіг змушують стихію людських інстинктів – безособових і хаотичних, мов сама природа, – мчати у визначеному напрямку.

Коли ж людське Я ховається за маскою і Воно виривається на поверхню, то вершник, інтерпретуючи метафору Фройда, перетворюється на кентавра. І не на мудрого Хірона, а на одного з тих кентаврів, які ганяють за вакханками.

Людина, писав Фройд, має потребу зазирати в пітьму свого Воно. Фройд був людиною Модерну. Він вірив, що пильний погляд здатен освітити й розвіяти хаос інстинктів. Вірив, що світло свідомості, подібно до пензля митця, здатне зафіксувати і перетворити на артефакт усі вакхічні оргії, які вирують у підсвідомості. Зрозуміти, вважав Фройд, означає підкорити; а підкорити – здобути свободу. Але так вважав Фройд – людина Модерну. Ми живемо в іншу епоху. І маніпуляції свідомістю, які базуються на відкриттях Фройда і Бахтіна, використовують аж ніяк не для контролю над хаосом і визволення людини.

Я люблю відеозвернення Володимира Зеленського. Вони – невичерпне джерело матеріалу для політико-­психологічного аналізу. З останнього: 22 січня президент виступив зі зверненням з нагоди річниці Дня соборності України.

Перші його слова приголомшили. Молотом увігнали мене в крісло. Я захоплювався: яка чіткість формулювань! Яка ясність бачення історичної глибини! Який простір для визначення політичних перспектив! Президент простими словами сказав, що нині 101‑ша річниця єднання України. “Здійснились, – промовляв він, – віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України”. Але я поквапився. Ці слова, провадив далі президент, – цитата з Акта злуки України.

Зробивши такий акцент, не сказавши, що він хоче повторити слова авторів Акта єднання України чи приєднатись до них, а лише відгородившись від них лапками і крапкою, президент вдався до психологічного дистанціювання. Це не мої слова, ось що він заявив. Це лише слова, говорив далі, і їм понад сто років. І вони жодним чином не відобразились у справах. Адже Україна була розділена сусідніми державами.

Президент бачить лише аркуш і літери. Але не значення тієї події. Йому не сказали, і він цього не знає, що за словами стояли справи: Січові стрільці – галичани, які боронили Наддніпрянську Україну; і наддніпрянці, приміром, генерали Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греков, які захищали Галичину від наступу польської армії.

Кожен шмат української землі був не зайнятий більшовицькою Росією, Польщею та Румунією, а окупований

І, до речі, оцініть, яку філігранність мови засвідчив пан президент: “Невдовзі УНР залишила Київ під натиском більшовиків”. От за такі евфемізми я й люблю промови політиків. “Під натиском більшовиків” Україна була залита кров’ю! Але президент про це не сказав. І кожен шмат української землі був не зайнятий більшовицькою Росією, Польщею та Румунією, а окупований. Україна билася на всіх фронтах – від Галичини до Кубані включно, від Криму до Сіверщини. І якби не та збройна боротьба, то ніякої УРСР – ерзац-незалежної України не постало б. А отже, не було б і сучасної незалежної України.

Кажучи, що в усіх куточках України радісно сприйняли Акт злуки, президент тамував посміх. Йому смішно, що люди можуть бути такі наївні й так оптимістично дивитися в майбутнє.

“Минуло понад сто років. Чи зробили ми висновки з цієї історії?” – слушно запитує президент. І ось його висновок: “Вона вчить нас простого, але життєво важливого для України принципу: тільки разом ми сильні”. Та невже?! Невже тільки єдності забракло Україні тоді, понад сто років тому?

Не треба телепнів призначати міністрами – це по-перше. Варто менше патякати про миролюбність України – це по-друге. Непоправна помилка глумитися з власної армії, замість того щоб озброюватись і бути завжди готовими до російської агресії, – це по-третє

А я думаю, історія вчить нас іншого. Не треба телепнів, на зразок Винниченка, призначати міністрами – це по-перше. Варто менше патякати про миролюбність України – це по-друге. Непоправна помилка глумитися з власної армії, замість того щоб озброюватись і бути завжди готовими до російської агресії, – це по-третє. Ось до яких висновків підводить історія.

А далі пан Зеленський говорив про найважливіше. Він досі ображається, що його новорічне вітання викликало шквал критики і глузування. Навіть “Голос Америки” відзначився аналітикою – розбором наративних промахів. Але біль пана Зеленського можна зрозуміти: він шоумен. Якщо аудиторії не заходять його фішечки, то це удар і по професійному реноме й особистісній самооцінці.

У другій половині звернення президент змалював образ ідеального українця. Він назвав цінності, які мають скласти основу нашої ідентичності. Говорив стримано, але з притиском. Гарно говорив. Відчувалось, він вірить у те, що каже.

З погляду політичної психології, це важлива частина звернення, тож її варто проаналізувати. Насамперед відзначу, що артикульовані цінності відображають і світогляд самого пана Зеленського, і його уявлення про систему пріоритетів, яку він прагне прищепити кожному з нас. Адже політика – це не лише паразит, що живиться нашими очікуваннями, а й практика – безпосередній досвід конструювання соціальної реальності.

Задля об’єктивності аналізу візьмемо за основу методику американського психолога Мілтона Рокіча. Згідно з нею, всі цінності можна розділити на дві частини. Перша – термінальні, тобто винесені в майбутнє, які і є цілями діяльності, те, заради чого людина, власне, живе. Друга – інструментальні цінності, тобто ті, що особистість розглядає як засоби досягнення цілей.

Кожен із нас, свідомо чи ні, виставляє життєві пріоритети і розвиває в собі якості, які уможливлюють їх досягнення. Скажімо, серед цінностей-цілей Рокіч виокремлює “матеріально забезпечене життя”. Цього прагне кожен. І працює над реалізацією: хтось розвиває працелюбність, а хтось – життєрадісність і сподівається виграти в лотерею.

Цінності-засоби повинні бути адекватні щодо цінностей-цілей. І, будучи службовими функціями, залишатися на другому плані. Тож у персональній ієрархії цінностей “працелюбність” і “життєрадісність”, “акуратність”і “толерантність” мусять мати нижчий ранг, аніж “свобода” і “мудрість”, “кохання” і “продуктивне життя”. Бо тільки з “акуратністю” і “пунктуальністю” людина перетворюється на ідеальну машину для виконання бажань інших.

Отже, слухаючи президента, я виписав цінності, які він назвав. І за якими, на його переконання, українців мають ідентифікувати в усіх куточках планети. Подаю їх у тому порядку, як були названі. Логічно припустити, що їх послідовність відповідає тому ступеню пріоритетності, який надає їм президент.

Тож, пані та панове, хіт-парад цінностей, за версією президента України:

Перше місце: доброчесність і порядність.

Друге місце: вихованість і толерантність.

Третє: свобода і демократія.

Четверте: добробут і процвітання, бути заможним.

П’яте місце: повага до закону, приватної власності та один до одного.

А тепер інтерпретація, за Мілтоном Рокічем.

“Доброчесності та порядності” у переліку Рокіча найточніше відповідають дві – “відповідальність (почуття обов’язку, вміння тримати слово)” і “чесність (правдивість, щирість)”. Показово, що обидві цінності, які президент поставив на перше місце, – з переліку інструментальних.

“Вихованість і толерантність” – тут стовідсоткове попадання в систему Рокіча: “вихованість (гарні манери)”, “толерантність (терпимість до поглядів інших людей, уміння пробачати їхні помилки та хибні судження)”. Й обидві – інструментальні.

“Свобода і демократія”, “Добробут і процвітання”- термінальні, тобто цінності-цілі.

“Повага до закону, приватної власності та один до одного” – перетинаючись із цінністю “толерантність”, найбільше відповідає “дисциплінованості”, “раціоналізму (ухвалення обдуманих і зважених рішень)” і “самоконтролю (стриманості, самодисципліні)”. І все це – з переліку інструментальних цінностей.

Тож із п’яти цінностей президент назвав три інструментальні і дві термінальні. Причому, перші два ранги займають цінності-засоби, і тільки далі йдуть цінності-цілі, а завершує перелік, знову ж таки – цінність-засіб.

Зеленський згадав про “свободу і демократію”. Але чи допомагає “вихованість і толерантність” досягненню свободи? Сумніваюсь, що цей зв’язок очевидний. Бо для здобуття свободи корисні інші інструментальні цінності – “незалежність”, “сміливість у відстоюванні свої поглядів”, “тверда воля”. Про них президент не казав.

Про його пріоритети промовляють і наступні слова. Я процитую це дежавю з інавгураційної промови: “Я – українець. Бо я відповідальний громадянин. Бо я сплачую податки. Не їду на червоне, правильно паркуюся, ніколи не сідаю за кермо напідпитку”.

Це саме ті слова, які ми хотіли почути від президента в День соборності України.

Світ, який конструює для нас пан Зеленський, – перевернутий. У ньому засоби стоять на першому місці, але й вони не відповідають цілям. Це світ хаосу – перевернутої піраміди. Він закликає нас до щирості й толерантності: будьте хорошими хлопчиками та дівчатками, каже він нам. З такими закликами звертаються до малих дітей. І таких жертв – чуттєвих, щирих і толерантних – шукають собі садисти.

Він закликає: будьте хорошими хлопчиками та дівчатками, каже він нам. Таких жертв шукають собі садисти

Як сталося, що Володимир Зеленський опинився в кріслі президента? Як сталося, що він викликав довіру в українців? Як ми опинились у просторі карнавалу, за Бахтіним? Україна не впоралася зі стрес-фактором попереднього президентства. Голосування за Володимира Зеленського було проявом регресії – втечею в простір жартів та інфантильності. А це одна з можливих і закономірних реакцій на перманентний стрес.

Минуло вісім місяців з того дня, коли пан Зеленський виголосив інавгураційну промову. Відтоді ми чули чимало подібних. І нині у нас є вибір: і далі носити маски, втішаючись карнавальними іграми, чи все ж – зривати їх. Далі залишатися безіменними, заперечуючи власне Я, чи все ж – згадати про свої обов’язки й ті цінності, заради яких билися, помирали, але перемагали тисячі.

Валентин БУШАНСЬКИЙ, політолог

MIXADVERT

цікаве