МУЗЕЙНИЦЬКЕ ШТАЙНМАЙЄРСТВО

Ми постійно чуємо про туризм, про необхідність його розвитку, про обсяги коштів, які обертаються в цій галузі, про місце музеїв, яке ті повинні посісти в цьому процесі. Але що ми маємо насправді?

Декларування намірів, активна імітація активної діяльності, круглі столи, знизування плечима. До речі, на цьогорічному Міжнародному туристичному салоні «Україна» Дніпропетровщина була представлена тільки Криворіжжям. В регіоні нічого представити й запропонувати? Чи нікому це не потрібно?

Я недарма до заголовку виніс прізвище німецького політика, яке стало широко відомим в нашому загалі впродовж останніх днів як символ капітуляції. Капітуляції якщо не зараз, то незабаром. А ще як самогвалт, хоча це не про цього.

Така ж сама ситуація в туризмі. Він орієнтований на вивезення клієнтів за кордон. Відповідно – гроші йдуть туди. При нашому багатому потенціалі це злочин. Колективний.

Подивимось на Дніпро й Дніпропетровщину. Приємний історичний музей, гарні музей українського живопису, художній та ретроавтомобілів. Ще не до кінця вбитий музей лоцманів. Ще місцями жива старовинна архітектура. В перспективі можна врятувати Богородицьку фортецю. По області і Петриківка, І Новомосковськ, і Нікопольщина, і Приорілля, і багато чого іншого. Ще живий «зелений» сільський туризм. Потрібно розвивати, потрібні фахівці, гроші і бажання. У влади цього бажання немає зовсім. Не хочеться нікого ображати, але складається враження, що через відсутність великих коштів, котрі можна … «освоїти».

За останні 6 років з Дніпра «пішли» унікальні колекції хрестів і цегли, не кажучи про інші невеликі, але надзвичайно коштовні комплекси. Безумовно, що міська влада хоче, але не може охопити все. Програма «Культурна столиця» – надзвичайно потужна за потенціалом і створеними подіями, але вона, по суті, встигає охоплювати фестивальний напрямок + дещо інше. Потрібен системний підхід і міської, і обласної влади в роботі на перспективу.

Для звичайного споживача, зазвичай, багато не треба. Цікаві об’єкти в обласному центрі і навколо, до яких можна доїхати. Розповіді, легенди, сувеніри, краєвиди і максимум інформації. У дуже виграшному становищі Прикарпаття, Київщина, дуже непогані можливості у Полтавщини й Черкащини. Але Дніпропетровщина активно пасе задніх. І вбиває музеї.

Про ситуацію в Дніпропетровському національному історичному музеї писалося вже багато. Нове керівництво з «командою» розпиналося про занепад, стагнацію й інші жахи. Проте, фактично, для виправлення ситуації не зроблено нічого. Днями жіночки звідти «поторгували» … личиками в дискусії «Музей, на який ми заслужили», незабаром національний музей надасть інформаційну підтримку боям без правил в місцевому цирку… І такого багато. Внаслідок децентралізації приречені районні музеї, чавиться сільський «зелений» туризм (на Петриківщині з п’яти етносадиб залишилось три)…

Чи можна це виправити? Досить просто. Музеям даються необхідні кошти, вирішуються питання зарплатні і ставляться завдання. Приватні й інші музеї вплітаються в загальну мережу і, передусім, отримують потужну інформаційну підтримку. І створюються нові об’єкти. Потрібно кілька років і потужності регіону зростають.

Потрібні різні музеї – загальні, тематичні, краєзнавці. Їх потрібно багато. Чи не найкращий приклад – Переяслав. Заповідник, до якого одну і ту ж групу можна впродовж року привозити кілька разів. 26 музеїв. Київ чи Львів – винятки, бо переважна більшість обласних центрів чи областей – міста одного дня: приїхали, подивилися, поїхали. І більше там робити нічого, бо все те ж саме. Можливості в регіонах є. Але або немає бажання, або місцеві владні структури намагаються вирішити інші місцеві проблеми.

Щоб не бути голослівним. Незабаром мине 6 років від заснування в Петриківському районі Музею Хреста. Фактично одночасно розпочалися зовнішні виставки. Кілька років тому музей отримав грантову підтримку від Програми Бориса Філатова «Культурна столиця». В минулому році здійснено 8 виїзних виставок: Софія Київська, Переяслав, Хортиця, Дніпро, Полтава, Черкаси, Новомосковськ і Красноград; сукупно понад 25 тисяч відвідувачів. В цьому році здійснено вже 7, на наступному тижні буде ще одна і до кінця року планується ще 2-3. При повній байдужості обласного чиновництва.

Музеї це не тільки туристичні об’єкти чи місця зберігання старожитностей. Це – історія, коріння, прив’язка до реальності в часі і просторі. А також – елемнет виховання. Краплинками моря, камінчиками стіни будується місцева і національна ідентичність, відчуття гордості і самоповаги. Не буде цього – готуймося знову до місця «хлопів» і «бидла».