Ставлення до радянського минулого та його ключових постатей в Україні давно перестало бути академічною дискусією істориків. Це чутливий маркер ментального розриву з тоталітарною спадщиною та один із найточніших індикаторів реальної декомунізації.
Свіжі дані соціологічного моніторингу, які оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) за результатами всеукраїнського опитування, проведеного у червні 2026 року, фіксують разючий цивілізаційний перелом. Постать Йосипа Сталіна в масовій свідомості українців фактично маргіналізована та остаточно втратила будь-який ореол суспільної легітимності.
Дослідження охопило 1005 респондентів у всіх підконтрольних уряду регіонах України. Як зазначають автори пресрелізу — президент КМІС Володимир Паніотто та виконавчий директор Антон Грушецький, динаміка ставлення до кремлівського диктатора за 35 років незалежності демонструє фундаментальну еволюцію нашого суспільства. Якщо одразу після розпаду СРСР та на початку 2000-х років частина українців ще перебувала в полоні радянських міфів про «сильну руку», то роки російської агресії та повномасштабного вторгнення розставили всі крапки над «і».
Сьогодні образ одного з найжорстокіших тиранів XX століття викликає в українців стабільне несприйняття, ворожість або байдужість, натомість у сусідній Росії процес пішов у діаметрально протилежний бік. Тамтешній режим послідовно реставрував сталінський культ, зробивши з організатора Голодомору та масових репресій головного ідола сучасної імперської величі. У результаті прірва в оцінках між двома народами сягнула історичного максимуму.
Цей ментальний розрив є не просто абстрактною соціологією. Він прямо пояснює причини теперішньої війни: суспільство, яке остаточно відкинуло тиранію та обирає свободу і європейські цінності, захищає своє право на майбутнє від держави, де культ насильства, державного примусу та агресії офіційно зведений у ранг національної чесноти.
Міф про «великого вождя»: від радянської інерції до повної маргіналізації
.png?ssl=1)
Ви згодні чи не згодні з твердженням: «Сталін був великим вождем»?, %
Коли соціологи поставили пряме запитання: «Чи згодні ви з твердженням, що Сталін був великим вождем?», абсолютна більшість громадян відповіла категоричним запереченням. За даними КМІС, у червні 2026 року лише 7% українців так чи інакше погоджуються з цим тезою (3% «повністю згодні» та 4% «скоріше згодні»). Натомість 62% респондентів прямо відкидають визначення Сталіна як «великого вождя» (з них 46% повністю не згодні, а 16% скоріше не згодні).
Якщо поглянути на довгострокову ретроспективу, то шлях суспільного протверезіння був непростим. У 1991 році частка тих, хто вважав Сталіна видатним керманичем, становила 27%, а на тлі економічної скрути 2002 року цей показник навіть сягнув пікових 39%. Проте подальше десятиліття відкриття архівів, відновлення історичної правди про Голодомор 1932–1933 років та радянський терор кардинально змінили картину: у 2019 році показник упав до 26%, у 2021-му — до 16%, у 2023-му — до 9%, а у 2026 році закріпився на історичному мінімумі у 7%.
Порівняно з 2023 роком підтримка сталінського міфу навіть трохи зменшилася, проте соціологи звернули увагу на інший важливий нюанс. Частка тих, хто безапеляційно не погоджується з тезою про «вождя», дещо знизилася з 72% до 62%, водночас зросла кількість невизначених або поміркованих відповідей (з 19% до 31%, переважно через зростання варіанту «у чомусь згоден, у чомусь не згоден» до 21%). Фахівці пояснюють, що це не свідчить про симпатії до тирана, а скоріше відображає зниження емоційної гостроти дискусії про давно мертву історичну постать на фоні щоденних трагедій сучасної війни.
Регіональний та віковий зріз підтверджує стійкість загального тренду. Найбільше противників культу вождя мешкає в Києві (71%) та на Заході (69%), тоді як у Центрі їх 62%, а на Півдні та Сході — по 50%. Серед молоді віком 18–29 років симпатії до тирана практично дорівнюють нулю (лише 4%), хоча саме в цій віковій групі найбільше тих, хто обирає амбівалентні оцінки, сприймаючи радянські події як далеку, відірвану від сучасного життя історію.
Особисті емоції – ненависть, ворожість та байдужість замість поваги
Ще показовішою є структура особистого ставлення громадян до радянського диктатора. КМІС традиційно розподіляє відповіді на три великі групи: позитивні (захоплення, повага, симпатія), байдужі та негативні (відраза, ненависть, ворожість, роздратування, страх). За свіжими підрахунками, лише 3% українців відчувають хоч якісь позитивні емоції до Сталіна (з них захоплення — 0%, симпатія — 1%, повага — 3%).
Натомість 57% респондентів ставляться до тирана суто негативно, а ще 27% декларують абсолютну байдужість. Для порівняння, ще у 2012 році чверть населення України (23%) оцінювала Сталіна позитивно, а негатив висловлювали лише 37%. Вирішальний перелом стався навесні 2022 року, коли повномасштабне вторгнення РФ знищило будь-які залишки радянської ностальгії: негативне сприйняття підскочило до рекордних 64–65%, а позитив упав до мізерних 4–6%.
.png?ssl=1)
Динаміка кількості українців та росіян, які вважають Сталіна великим вождем, %
Цікаві трансформації відбулися всередині самої структури негативних емоцій протягом 2023–2026 років. Частка тих, хто реагує максимально емоційно словами «з відразою та ненавистю», трохи знизилася — з 47% до 38%. Водночас зросла частка тих, хто ставиться «з ворожістю та роздратуванням» (з 11% до 16%). Це свідчить про те, що первинний шок і гострий емоційний гнів трансформуються у раціональне, холодне неприйняття ката власного народу.
Географія особистого ставлення демонструє схожі закономірності: найвища частка ненависті та відрази до тирана фіксується в Києві (68% негативу загалом, з них 50% — пряма відраза) та на Заході (64% негативу). Натомість на Сході України домінує байдужість — її обрали 50% опитаних при 32% негативного ставлення. У віковому розрізі абсолютний нуль симпатиків спостерігається серед молоді 18–29 років, де 53% висловлюють негатив, а 39% демонструють повну байдужість до радянського кумира.
Два світи. Як Росія проголосила тирана своїм головним героєм
Найбільш вражаючий контраст відкривається при зіставленні українських тенденцій із результатами соціологічних досліджень у Росії. Як свідчать дані, що регулярно публікує незалежний Левада-Центр, у сусідній державі відбувся повномасштабний реванш сталінізму, який став основою державної ідеології.
Якщо на початку 1990-х років між українцями та росіянами практично не було розбіжностей у сприйнятті диктатора, то зараз прірва сягнула небачених масштабів. У той час як в Україні частка прихильників концепції «великого вождя» скоротилася з 16% у 2021 році до 7% у 2026-му, у Росії вона залишається незмінно високою: 56% у 2021 році, 54% у 2023-му і знову 56% у 2026 році. Різниця між двома суспільствами досягла рекордних 49 відсоткових пунктів.
Ще більш показовою є динаміка особистих симпатій. Між 2012 та 2021 роками частка росіян, які ставляться до Сталіна з захопленням, повагою чи симпатією, злетіла з 28% до майже 60%, і сьогодні абсолютна більшість населення РФ відкрито прославляє диктатора. В Україні ж цей показник за той самий період упав з 23% до нинішніх 3%.
Більше того, за багаторічними опитуваннями Левада-Центру щодо найвидатніших людей усіх часів і народів, Сталін незмінно утримує перше місце в російському пантеоні, починаючи з 2012 року. У квітні 2025 року його назвали 42% росіян, залишивши позаду навіть Володимира Путіна (31%), Володимира Леніна (28%) та Олександра Пушкіна (24%). Культ кривавого диктатора міцно вкоренився у свідомості російського обивателя як еталон державної могутності.
.png?ssl=1)
Порівняння позитивного ставлення до Сталіна в Україні і Росії, %
Культ насильства та манія величі: соціологічний діагноз імперського реваншу
Коментуючи наведені результати, президент КМІС Володимир Паніотто звертає увагу на глибокий символічний сенс цих показників. Ставлення до Сталіна — це не просто оцінка історичної постаті, а відображення світогляду, у якому людське життя нічого не варте порівняно з інтересами міфічної «великої держави», а жорстоке насильство та примус вважаються цілком допустимими інструментами досягнення геополітичних цілей.
Аналізуючи різке зростання популярності самого Путіна в Росії під час війни (з 15% у 2021 році до 31% у 2025-му), соціологи зазначають, що війна додає російським лідерам легітимності саме через масштаби жертв і руйнувань. Володимир Паніотто навів відоме гумористичне визначення українського соціолога Євгена Головахи: «Манія величі — це претензії на велич без необхідних для справжньої величі багатомільйонних жертв». Російське суспільство та його керівництво розуміють велич саме через призму крові, намагаючись наздогнати свого кумира за кількістю знищених життів.
Остаточна маргіналізація сталінізму в Україні підтверджує, що наше суспільство безповоротно вийшло з орбіти «руского міра». Українці більше не бачать сили в тиранії, не шукають «сильної руки» серед кривавих ідолів минулого і послідовно будують власну ідентичність на засадах поваги до людської гідності та свободи. Ця цивілізаційна прірва між двома берегами історії вже ніколи не заросте компромісами, бо там, де для одного народу починається національна гордість, для іншого лежить вічна історична ганьба.
You must be logged in to post a comment.