Україна під час війни, у країні воєнний стан, масові акції заборонені. Але що ми бачимо? У самому центрі Києва, біля посольства США, з’являються люди з плакатами, де Трампа і його союзників малюють карикатурними злодіями. Хто дав дозвіл? Чому СБУ не розігнало?
Велика українська дипломатія досягла нових висот. У світі, де США керує людина, яка ненавидить, коли йому вказують, що робити, офіційний Київ вирішує його потролити. Бо, очевидно, якщо намалювати Трампа з козирними картами біля американського посольства, він одразу розплачеться і скаже: “Ну гаразд, візьміть ще сто тисяч мільярдів і ніяких звітів”.
Ні, звісно, сам Зеленський там з плакатами не стояв. Він просто дав можливість стояти іншим. Але у світі, де Трамп президент і має всю владу просто сказати “Я йду!”, така гра з вогнем – це навіть не дурість. Це суїцид з елементами мистецтва.
Тепер розгляньмо сценарій, який усі бояться навіть вимовити вголос. Трамп втрачає терпіння, грюкає дверима і каже: “А тепер розбирайтеся самі”. Скільки часу Україна протримається у війні, якщо її головні “союзники” – це бюрократи Брюсселя?
Проблема в тому, що якщо Трамп справді скаже “я йду”, то це буде не повільний спад допомоги, а стрімке падіння у прірву.
І ось тоді Зеленському доведеться зіткнутися віч-на-віч із власним фальшивим геройством. Що робити, якщо Америки більше немає?
Відповідь Зеленського очевидна – зобразити, що нічого не сталося. Він говоритиме, що Україна сильна, Україна впорається, Європа допоможе, НАТО поруч. Правда, в цей момент йому доведеться щось сказати військовим. Тим, у кого закінчуються боєприпаси, техніка, нормальна логістика.
І якщо в країні є хоч одна людина, яка не збожеволіла від патріотичного Інстаграму, вона скаже: “Так а на біса ти Трампа провокував?”
Ось тут і буде головний момент істини. Бо Зеленський сам штовхав Україну в ситуацію, де США могли сказати “ми йдемо”.
Він особисто зависав із демократами, коли республіканці вже були на шляху до влади.
Він особисто перетворював Україну на частину їхнього передвиборчого протистояння.
Він особисто дав команду взяти участь в американській внутрішньополітичній грі, замість того щоб зіграти у прагматизм.
А тепер, коли ставки зросли, виявилося, що Україна – це не залізний бастіон, а картковий будинок, який тримався на волі США.
І якщо Дональд Трамп справді скаже “Я йду”, всі побачать правду: чудова європейська допомога – це пшик.
Армія без західного озброєння – це не армія, а загони “якось впораємося”.
Українська влада без американської парасольки – це хаос, боротьба кланів і перший крок до нового переділу країни.
Висновок? Зеленський думав, що він геніальний гравець. Виявилося – пішак, якого можуть просто зняти з дошки.
Америка прокинулася. Тепер би ще Україна зрозуміла, що Трампу на неї може стати глибоко начхати. Трамп не Байден, і він не збирається вигадувати нові причини витрачати американські гроші на війну, яку Україна не може виграти. І якщо в Києві цього досі не зрозуміли, то найближчим часом зрозуміють.
Ігор Ковтуненко
You must be logged in to post a comment.