Викрадені російськими окупантами діти України

Фото:  Батьки показують фото доньки Поліни Глаголи, Козача Лопань, 21 вересня 20

У серпні окупаційна влада Харківщини відправила українських дітей в літній табір у Краснодарському краї. Після звільнення регіону на початку вересня їх не повернули батькам в Україну.   

У звільненій Козачій Лопані батьки вивезеної в Росію 9-річної Поліни Глаголи розповіли журналыстам видання  «Ґрати», як українські діти опинилися в Росії, і як тепер їх намагаються повернути додому.

За два тижні до відступу російських військ із Харківської області з прикордонного селища Козача Лопань у бік Росії виїхав автобус з дітьми. Спочатку доїхав до селища Жовтневе у Бєлгородській області. Там дітей пересадили на інший автобус, який повіз їх у Краснодарський край. Кінцевий пункт призначення — дитячий табір «Ведмедик» у селищі Кабардинка, між Геленджиком та Новоросійськом.

Автобус віз 20 дітей: семеро — зі Стрілечої, села на кордоні з Росією, ще 13 — із Козачої Лопані. Серед них була восьмирічна Поліна Глагола. Прощаючись із батьками, дівчинка раділа, що вперше побачить море.

Посадивши доньку в автобус 28 серпня, Тетяна та Юрій Глаголи думали, що побачать її через три тижні — стільки триває зміна у дитячому таборі. Але за цей час воєнна ситуація різко змінилася: російські війська відступили з Харківської області, і Україна повернула контроль над кордонами в області. Поліна разом з іншими українськими дітьми залишилася в Росії.

За кошти з бюджету Краснодарського краю

Першу групу дітей із Харківської області відправили до Кабардинки на початку серпня. 203 дитини з Куп’янського району автобусами через кордон у Ростовській області. 6 серпня прибули до Краснодару. Всю дорогу через окуповані території автобуси супроводжувала військова поліція та МВС «ЛНР». Частину шляху з дітьми був мер Краснодара Андрій Алексєєнко.

У його офіційному телеграм-каналі оприлюднене коротке відео з автобуса. На ньому діти виглядають стомленими, але посміхаються, махають і кажуть, що мають чудовий настрій. Алєксєєнко просить їх ще трохи потерпіти та обіцяє, що скоро вони купатимуться, засмагатимуть і відпочиватимуть.

Діти з Харківської області їдуть автобусом до Краснодарського краю, 6 серпня 2022 року. Фото: krd.ru

Дітей попросили також поділитись враженнями від поїздки. Їх цитує пресслужба адміністрації Краснодара.

«У мене все добре, дуже рада, що їду в табір, відпочити перед школою, щоби був хороший навчальний рік. Відпочити, купатися в морі. Батьки казали, щоб я не сумувала, тому що їх немає поряд, щоб я веселилася», —  каже Аліна Сичурська.

Інша дівчинка Марія Перцева розповіла, що поїхати в табір запропонували викладачі.

«До нас прийшли вчителі й сказали, що є така ідея — відправити нас відпочити від цієї напруженої ситуації. Ідея, звісно, ​​хороша — забути, що відбувається у місті. Коли виїжджали, переживали, щоб у Харкові не почалося нічого поганого. Але зараз настрій просто шикарний», — сказала Марія.

Дітей з окупованої частини Харківської області розмістили у дитячому таборі за кошти з бюджету Краснодарського краю. До кінця серпня запланували привезти другу групу — ще 300 дітей.

«Приймати групи плануємо до пізньої осені, активно працюємо в цьому напрямку з колегами з військово-цивільної адміністрації», — повідомив губернатор Краснодарського краю Веніамін Кондратьєв.

Автобус із дітьми з Харківської області на російському кордоні, 6 серпня 2022 року. Фото: krd.ru

Влада Кубані курувала окуповану Харківську область із центром у Куп’янську. Спершу працювала спеціальна робоча група під керівництвом мера Краснодара Алексєєнка. 19 серпня Алексєєнко раптово пішов зі своєї посади та отримав нове призначення — посаду голови «Ради міністрів Харківської області». Публічно Алексєєнко звітував про постачання гуманітарної допомоги в регіон та відправлення дітей на Кубань.

«Ми погодилися на це задля безпеки»

Коли батьки Поліни дізналися про можливість відправити доньку в літній табір, вони спочатку сумнівалися, чи варто це робити. Їхня сім’я шість місяців перебувала в окупації в Козачій Лопані, пережили сильні обстріли.

«Певний період просто їсти не було що, — згадує початок окупації Тетяна Глагола. — Коли дитина просить їсти…»

До захоплення регіону російськими військами вони з чоловіком їздили працювати у Харкові. Тетяна — у цеху з виробництва туалетного паперу, Юрій — слюсарем-збирачем в одній із фірм. Щоб хоч якось прогодуватись під час окупації, вона з чоловіком пішла допомагати з гуманітарною допомогою, яку привозили з Росії: фасували крупу, розвозили по вулицях і роздавали людям.

Юрій і Тетяна Глаголи, Козача Лопань, 21 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

До російського вторгнення в Козачій Лопані мешкало п’ять із половиною тисяч людей. Після деокупації залишилося менше половини.

На підконтрольні Україні території була можливість виїхати лише у перші тижні. Далі російські військові відмовлялися відкривати евакуаційні коридори в Харків, натомість людей вивозили в Росію, у тому числі лякаючи обстрілами й наступом українських військ. Місцевих мешканців переконували, що їх в Україні вважають зрадниками, якщо вони не виїхали, а залишилися в окупації.

У селищі майже не лишилося дітей. Поліні дозволяли гуляти лише у дворі під наглядом. Спілкувалася з сусідками — жінками похилого віку, які не могли або не хотіли залишати рідний дім. Батьки трохи займалися з донькою уроками, вона малювала, читала і записувала свої танці на відео.

«Їх не насильно вивозили, — пояснює Тетяна Глагола про поїздку дітей у Росію. — Нам запропонували дитячий табір, щоби дітки відпочили під час війни. Ми погодилися, бо були сильні обстріли. Ми погодилися на це з метою безпеки».

«Показували відео, що там діти відпочивають, — каже її чоловік Юрій. — Дітки відпочивають не одні з окупованих територій».

До того ж на початку вересня у Поліни день народження, і ця поїздка, вирішили батьки, була б гарним подарунком. Дівчинка, за їхніми словами, погодилася з радістю та ентузіазмом.

Перед поїздкою у селищній раді всіх батьків попросили підписати довіреність. У бланку вказали свої дані та дитини, а тих, кому доручали дітей, мали вписати пізніше. Перед від’їздом у батьків забрали оригінал свідоцтва про народження дитини.

Документи збирав Ігор Телятников, колишній депутат Харківської міськради, який у липні став головою окупаційної влади у Козачій Лопані. За словами Глаголів, батьків навіть попередили, якщо раптом що, то дітям продовжать зміну в таборі.

28 серпня о 6 ранку автобус виїхав із Козачої Лопані. Дітей супроводжувала Олена Пипенко, директорка місцевого ліцею, в якому, за словами батьків Глаголи, під час окупації базувалися російські військові. З дітьми також поїхав Максим Губін — мешканець селища, яке з початку окупації очолив Козачу Лопань, а в липні замінив усуненого з посади мера-колаборанта Куп’янська Геннадія Мацегору, ставши головою Куп’янського району.

Залишили на другу зміну

Мобільними телефонами у селищі не дозволяли користуватися, тому єдиний зв’язок із дітьми був через місцеву адміністрацію. 30 серпня до Глаголів прийшли з селищної ради та передали, що з дітьми все добре: вони приїхали в табір і вже купалися. Дитина повинна була повернутися 20 вересня.

З 10 на 11 вересня російські війська відступили й з ними втекли працівники окупаційної влади та колаборанти. До Росії виїхала і викладачка ліцею Олена Пипенко, яка супроводжувала дітей у поїздці, а також батьки 11 дітей, які відпочивають у таборі в Геленджику. У Козачій Лопані залишилися лише батьки Поліни Глаголи та Наталія Мед, мама 13-річної Карини, яка поїхала до того ж літнього табору ще на початку серпня, — фото дівчинки публікували у російських ЗМІ, які висвітлювали приїзд українських дітей на відпочинок у Краснодарський край.

Коли Тетяна Глагола дізналася про відступ — це було рано-вранці 11 вересня — її першою думкою було також поїхати в Росію за дочкою.

«У мене була істерика, я не знала, що робити та казала: пішки піду. А потім сіла, подумала тверезо головою: ну, куди я піду?» — згадує вона свої дії тоді.

Глаголи вирішили, що дитину буде нескладно повернути — її одразу депортують, після того, як закінчиться зміна. Однак цього не сталося.

10 вересня у Мінпраці та соцрозвитку Краснодарського краю заявили, що діти з Харківської області, які перебувають на відпочинку в Геленджику, залишаться в таборі на ще одну зміну «з метою безпеки».

«Хотілося би передати батькам, які відправили дітей до Геленджика, що з ними все добре», — прокоментував ситуацію Владислав Соколов, окупаційний мер Ізюма, який у той момент перебував вже два тижні в Росії.

22 вересня кубанські державні ЗМІ повідомили, що 223 дитини з Харківської області влаштували у початкові класи у школі №7 Геленджика. Старші діти — їх кількість не повідомляють — навчаються безпосередньо у «Ведмедику», до них приїжджають вчителі. Під класи облаштували п’ять кабінетів.

Поліна Глагола потрапила у відеосюжет «Кубань24» про учнів із Харківської області — на відео вона їсть у шкільній їдальні. Фото Поліни є на сторінці табору «Ведмедик» ВКонтакте — його запостили 12 вересня, на ньому дівчинка грає у твістер.

Поліна Глагола з Козачої Лопані грає у таборі «Ведмедик», 12 вересня 2022 року. Фото: сторінка табору ВКонтакте

З 28 серпня Тетяна та Юрій Глаголи не бачили свою доньку. У таборі їй виповнилося 9 років.

Вивезли не добровільно, а примусово

«Думали, вони — також люди, навіщо їм чужі діти? Якби розуміли, що так буде складно, ніхто не віддав би», — каже тепер Тетяна Глагола.

Попри те, що батьки давали формальну згоду на поїздку, Україна вважає, що Росія привезла дітей примусово, зважаючи на те, що російська сторона категорично відмовлялася відкривати коридори для виїзду цивільних на підконтрольні Україні території, залишивши для них один варіант — виїзд у Росію.

о

Козача Лопань, 21 вересня 2022 року. Фото: Стас Юрченко, Ґрати

Поверненням українських дітей займається Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій разом із волонтерами та органами виконавчої влади. У коментарі «Ґратам» віцепрем’єрка, голова відомства Ірина Верещук пояснила, що все відбувається у ручному режимі.

«Про кожну дитину окремо ведуться переговори. Для цих дітей визначаються законні представники — здебільшого це рідні, розробляється маршрут, громадські ініціативи допомагають зі збиранням грошей на дорогу. Представники цих дітей проходять непростий шлях як за тривалістю, так і психологічною напругою», — сказала Ірина Верещук.

Наразі вдалося повернути 55 дітей. Більшість із них — діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування. Частина цих дітей втратили батьків уже під час війни. Ще 7862 дитини вважаються примусово депортованими країною-агресором.

Інформацію про депортацію та зникнення дітей збирають через гарячу лінію Національного інформаційного бюро, через платформу «Діти війни», створену Міністерством спільно з Національним інформбюро за дорученням Офісу президента, та з відкритих джерел інформації.

Своїми діями, вважають у Міністерстві реінтеграції, Росія порушує міжнародне гуманітарне право (Порушення статті 49 Женевської конвенції (IV) про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, статті 85 Додаткового протоколу (I) до Женевської конвенції щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 року, статті 7 Конвенції ООН про права дитини, в якій йдеться, що кожна дитина має право на ім’я та громадянство). Крім того, у цьому вбачають ознаки геноциду  (Пункт «e» статті II Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 року та пункту «e» статті 6 Римського статуту міжнародного кримінального суду).

Щоб повернути доньку, Глаголи вже звернулися в поліцію і Червоний Хрест, а також активно спілкуються з журналістами, сподіваючись, що розголос їм допоможе.

«Я хочу передати, що все гаразд, ми її заберемо», — звертається до Поліни через ЗМІ мама і каже, що її дочка — боєць. — Зранку встаю — знову всю ніч проплакала, що вона там. Юра: «А ну, вмилася!» Все, зібралася, нафарбувалася. Поліна боєць — і я маю триматися».

«Поверніть дитину, — звертається Тетяна вже до російської влади, — Це ж діти! Війна війною, але навіщо вам чужі діти?!»

Тетяна Козак,  опубліковано у виданні Ґрати

MIXADVERT