ВІДНАЙДЕНО СТАРОВИННИЙ ПОРТРЕТ ДМИТРА БАЙДИ ВИШНЕВЕЦЬКОГО

ВІДНАЙДЕНО СТАРОВИННИЙ ПОРТРЕТ ДМИТРА БАЙДИ ВИШНЕВЕЦЬКОГО – ЛЕГЕНДАРНОГО ГЕТЬМАНА УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА!
«Un grand soldato» – “Великий солдат” називали князя Дмитра Вишневецького в італійських книгах 16 століття. А в польській книзі 17 століття надрукували його оригінальний портрет, де він виглядає як рицар! І справді, у 1550 році один з українських старост Бернард Претвич називав Вишневецького у ряду знаних організаторів боротьби з кримською ордою. Саме тоді князь став чи не головним організатором козацького руху в Україні-Русі, основною метою якого було знешкодження татарських нападів. З приводу цього Михайло Грушевський відзначав, що неспокійна енергія Дмитра Вишневецького запліднила певними ідеями, певними конкретними прикладами життя українського пограниччя. Видатний історик бачив певні ідейні зв’язки між діяльністю князя та постанням Запорозької Січі, а також в політиці пізніших козацьких ватажків, які намагалися відігравати окрему роль на міжнародній арені.

Після того як Дмитро Вишневецький став черкаським і канівським старостою Великого князівства Литовського він відзначився походом на турецькі фортеці Очаків, Білгород, Іслам-Кермен, що викликало занепокоєння могутнього султана Османської імперії Сулеймана. Велику відвагу Вишневецький проявив у 1553 році, коли разом з невеликим підрозділом козацького війська здійснив похід до Стамбула, де намагався дипломатичним шляхом домовитися з турецьким султаном Сулейманом І Пишним про припинення нападів татарських орд на Україну-Русь. Як засвідчував князь Острозький у листі до польського короля, Дмитро виїхав «з усією своєю ротою, з усім козацтвом і хлопством, яке тримав коло себе». Сигізмунд І так оцінював вчинок свого прикордонного старости у листі до кримського хана: «Можете міркувати з того, що і до султана турецького він ходив против волї нашої, а як там його принято, самі знаєте: він повернувся до держави нашої, розповідав, що там дістав дарунки, і у тебе, брата нашого, ласку мав, і з тих причин ми головно й поручали йому степову сторожу, в тім переконанню, що він буде підтримувати відносини з вашими людьми, зазнавши від вас ласки».
Трохи згодом український князь домовляється про спільні дії проти агресивного Кримського ханства вже з володарем іншої сусідньої держави – московським царем Іваном IV Грозним. Така діяльність князя Вишневецького започаткувала різновекторну міжнародну політику Війська Запорозького, що сягає своїм корінням середини XVI століття. Її основою стали часті зміни гетьманами українського козацтва своїх впливових міжнародних зверхників задля тиску на того чи іншого володаря щодо здобуття для себе більших «прав і привілеїв». Зорганізувавши навколо себе розрізнені козацькі ватаги староста прикордонних українських воєводств Великого князівства Литовського розпочав складну і небезпечну зовнішньополітичну гру. Вона полягала у відмові від підлеглості законному суверену на користь іншого, більш вигіднішого монарха, задля втілення у життя планів боротьби проти татарської загрози.
Отже, спершу, як відзначалося вище, Дмитро Вишневецький, перебуваючи у статусі підданого польського короля і великого князя литовського Сигізмунда у 1553 році самовільно їде до Османської імперії, де має прийом у турецького султана й просить у того допомоги проти його неслухняного васала кримського хана Девлет-Гірея. Однак після повернення з Високої Порти у 1554 році він зустрічається з королем Польщі й отримує від нього охоронний універсал. А вже через кілька років, 1556 року, князь Вишневецький вислав своїх представників до московського царя Івана IV Грозного з проханням про перехід до нього в підданство на основі виконання військової служби. Наступного року він склав присягу царю як своєму зверхникові-сюзерену й отримав за це у володіння від Івана IV Грозного московське містечко Бєлєв з навколишніми селами й 10 000 рублів. Як свідчив документ: ««В 1557 году крупный польский авантюрист Дмитрий Иванович Вишневецкий предложил московскому правительству свои услуги, был принят на службу и пожалован в вотчину Белевом с уездом и подклетными дворцовыми селами. В действиях московских воевод против крымских татар 1558 и 1559 годах Вишневецкий со своими казаками оказал очень большие услуги, но московская дисциплина, видимо, была не по душе своевольному пану, и в 1562 году он изменил и отъехал со своими казаками обратно в Польшу. Так ликвидировалось само собой Белевское владенье князя».
Зважаючи на те, що цар хотів його послати воєводою на Кавказ, Вишневецький порвав з московською зверхністю й повертається до Литовсько-Руської держави. Тут у 1561 році він отримав з рук короля універсал, в якому говорилося, що «може він добровільно в державах наших жити, користуючись всякими вольностями і свободою, як і другі княжата, панята й обивателі держави нашої».
Але вже вкотре українського князя не влаштувало спокійне життя королівського підданого і влітку 1563 року Дмитро Вишневецький на чолі чотирьохтисячного козацького загону без дозволу короля здійснив похід до сусіднього Молдавського князівства з метою оволодіння господарським троном. Ця акція закінчилася поразкою, а самого козацького провідника захопили в полон і відправили до Стамбула, тепер вже як знатного полоненого. За досить короткий проміжок часу, з 1553 до 1563 року, Дмитро Вишневецький зумів налагодити стосунки з турецьким султаном, після чого «зрадив» короля Польщі та великого литовського князя й перейшов на бік московського царя, а через деякий час знову повертається до польського короля, щоб вкотре, порушуючи умови політичного підданства, бути страченим колишнім союзником – султаном Османської імперії.
Очевидно, що поруч з багатьма іншими причинами (серед яких визначальним був бурхливий характер самого Вишневецького), однією з основних мотивацій, які штовхали провідного політичного діяча пізньосередньвічної України на зміну своїх зверхників, було намагання Дмитра Вишневецького, а за ним і наступних провідників українського козацтва грати окрему роль на міжнародній арені.
Однією з найбільших заслуг князя Дмитра Вишневецького стало будівництво за його наказом добре укріпленого замку на дніпровському острові Мала Хортиця. Це відбулося на початку 1550-х років й по суті стало основою заснування невдовзі першої Запорозької Січі на землях України-Русі. У праці польського шляхтича Станіслава Сарніцького за 1585 рік читаємо невелику згадку про це: «Острів знаходиться в кориті Дніпра, славний з воєнного замка героя Вишневецького. Там він закріпив тривку підставу своєї могутності». Австрійський посол на Запорозьку Січ Еріх Лясота у 1594 році залишив такий запис у своєму щоденнику: «Причалили до берега нижче острова Мала Хортиця, який лежить неподалік від першого (острова Велика Хортиця); тут знаходився замок, побудований Вишневеьким років 30 назад і потім зруйнований». А 1600 року Симон Пекалід видав поему латинською мовою, яка називалася «Острів Хортиця на Дніпрі, де переховувалися низові козаки»:
Це надихнуло і Хортицю, вірну захисницю люду
Всякого, що по морях навкруги роз’їжджає на суднах,
Нищить ворожі він скрізь кораблі на Евксінському Понті
Та несподіваним нападом скитські руйнує фортеці.
Зовсім цей люд не боїться на суднах іти проти флоту
Й зараз не хоче сидіти при звичних заняттях і війська
Тисяч аж п’ять посилає, що спокій порушити може
Навіть великих магнатів і вигнать їх з власних палаців.
Під час походу до них приєдналось чимало загонів
Військо велике, готове до бою, ішло непомітно…

У 1556 pоці Дмитро Вишневецький здійснив першу військову операцію проти Кримського ханства, коли на чолі трьох сотень козаків з отаманами Михайлом Єськовичем та Миною Млинським він приєднався до московських військ на чолі з воєводою Чулковим та дяком Ржевським. Разом з московітами українці намагалися здобути Іслам-Кермен та Очаків. У серпні 1557 року князь Вишневецький на чолі запорожців майже місяць оборонявся від багатотисячних орд хана Девлет-Гірея у Хортицькому замку. Йому довелося покинути Запорожжя і перебратися до Черкас, а потім звернутися за допомогою до московського князя Івана Грозного. У 1558 році 30-тисячне козацьке військо під керівництвом Вишневецького оволоділо Перекопом, а в 1559 – 1560 роках здійснило декілька походи на османську фортецю Азак (Азов) у гирлі Дону.
Перший штурм, який відбувся весною 1559 року, ледве не завершився успіхом, якби на допомогу яничарському гарнізону не надійшли війська ногайської орди та шість великих турецьких галер з допоміжними підрозділами. Для Османської імперії атака українського польового ватажка стала великою несподіванкою, адже це сталося вперше в існуванні цієї Азовської фортеці – важливого стратегічного пункту на великому стародавньому торговому шляху, що звався Шовкова дорога. На початку осені того ж року відбувся черговий наступ Дмитра Вишневецького. Турецький адмірал Алі Реіс повідомляв до Стамбула, що войовничий отаман Дмитрашка на чолі чотирьох тисяч козаків декілька тижнів тримав в облозі фортецю, а потім змушений був відійти. Через деякий час він залучив собі на допомогу черкеські загони на чолі з Кансуком та Жане і разом з ними у 1560 році знову здійснив невдалий напад на Азов. Після цього український польовий командир відійшов до Криму, де згідно з документом «взял город Ислам Кермень. С другой стороны подвластные царю Ивану Васильевичу пятигорские черкесы князья Тазруд и Дасиба учинили нападение на остров Тамань, подвластный Крыму, и взяли два города Темрюк и Тамань».
Зображення: Портрет Дмитра Вишневецького з видання 17 століття.
Автор: доктор наук Тарас Чухліб

Yottos