КАРАНТИН ЯК МЕХАНІЗМ МОНОПОЛІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Існуюча структура олігархічної економічної системи України прагне до повного контролю за рівнем життя та витрачанням доходів населення. Після остаточної монополізації сфери житлово-комунального  господарства та обкладання населення непомірним, нічим не обґрунтованим тягарем космічних цін на комунальні послуги (які знову планують підвищувати всупереч карантину, падінню рівня життя та зростанню безробіття), державний апарат вирішив приборкати останню сферу, що була доступною для більшості мешканців населення – виробництво та продаж продуктів харчування.  

У абсолютній більшості світових і вітчизняних підручників та навчальних посібників сільське господарство наводиться в якості прикладу галузі, що являє собою ринок продукції чистої/досконалої конкуренції (крім неї існують ринкові моделі монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії). Така модель ринку характеризується великою кількістю незалежних один від одного виробників, відсутністю перепон на шляху входження до галузі і, найголовніше – неможливістю контролю за цінами. Це сприяє формуванню на ринку порівняно низьких цін і можливості задоволення населенням своїх базових фізіологічних потреб у необхідному обсязі при витрачанні незначної частки своїх доходів. Першочерговим завданням будь-якого державного антимонопольного органу (в нашій державі – це Антимонопольний комітет України) є боротьба з монопольними тенденціями в секторі сільськогосподарського виробництва та реалізації продукції харчування. Натомість в Україні ми можемо спостерігати протилежні тенденції – прагнення до посилення концентрації економічної влади, що здійснюється як правовими, так і адміністративними важелями державного впливу. Саме цим обумовлене перевищення цін на продукти сільського господарства в Україні на 20-40% (за різними продовольчими групами) порівняно з країнами ЄС.

Типовими прикладами таких зловживань є тимчасові стрибки у цінах на різні продукти харчування, що може бути поціноване як тимчасові випадкові негаразди, проте насправді вони мають абсолютно чітких „авторів”, які заробляють на цьому шалені надприбутки. Нагадаємо кілька таких ситуацій – цибуля за ціною більше 40 гривень напередодні останніх президентських виборів  та капуста за ціною м’яса на Великдень кілька років тому.

Правові важелі, що застосовуються державою в цьому напрямі – це намагання у будь-який спосіб «протягнути» через парламент закон про землю, що дозволить через зловживання окремими нормами цього закону концентрувати значну кількість сільськогосподарської землі в одних руках через підставних осіб і фіктивних власників певних земельних ділянок в умовах реального володарювання та здійснення товарної і цінової політики агропідприємств окремим, невеличким колом осіб, які мають можливість у сучасних умовах здійснювати масштабний викуп української землі. Це призведе до зміни товарного асортименту сільськогосподарського виробництва (до тотальної орієнтації на експорт без урахування наслідків) та безумовного підвищення цін на продукти харчування на внутрішньому ринку.

Іншим правовим важелем, спрямованим на знищення конкуренції в сфері сільського господарства, є спроби прийняття нового закону про банківську діяльність (інформаційні важелі українського олігархату охрестили цей закон «антиколомойським»). Цей закон офіційно дозволяє використовувати земельні ділянки в якості застави для отримання банківських кредитів; і якщо такі схеми існували і раніше – зараз це легалізовано і дає можливість банкам ставати великими латифундистами номінально через надання позик під заставу землі, а фактично – через її купівлю за заниженими цінами. Примусом до продажу землі за заниженою ціною може бути як жебрацький стан сучасного селянина, остаточно ослаблений карантином та неможливістю реалізовувати товари на ринках, так і насильницькі дії: викрадення, погрози, катування, саботаж, «пропозиції від яких не можна відмовитись» тощо. Світовій історії відомі багато таких прикладів організації земельних відносин. І там, де відкриваються вільні земельні відносини за умови слабкої системи державного управління, або там, де механізм державного управління відкрито, не ховаючись, обслуговує меншість населення (олігархат та чиновництво вищих ланок), виникає системне зростання злочинності, пов’язане з цими процесами.

Однак  прийняття зазначеного закону лобіюється (нібито) представниками Міжнародного валютного фонду саме задля дозволу офіційного продажу землі, тобто перетворення землі на товар і формування повноцінних відносин власності з приводу землі не як елементу національного багатства, а звичайного об’єкту купівлі-продажу. Саме земля та державні підприємства, на думку представників зовнішнього управління, має стати залоговим та гарантованим майном повернення державних боргів, повернути які жодної можливості нині не існує, враховуючи існуючі тренди державної економічної, соціальної, енергетичної, валютної та взагалі будь-якої політики. Все це дуже негативно впливатиме на рівень життя мешканців України, позбавляючи їх суб’єктності в процесі управління власним життям та економікою.

Серед адміністративних заходів, що мають місце під час карантину та безпосередньо знищують сільське господарство, слід назвати закриття ринків. Унаслідок таких дій дрібні товаровиробники, які власне й мають складати основу сільського господарства, позбавлені можливості реалізувати вирощену продукцію, не отримують коштів для задоволення інших потреб, крім продукції харчування. Також наслідком цього стає бартеризація стосунків у сільській місцевості, а це є однією з ознак підриву державності.

По-друге – це посилює економічну владу супермаркетів та крупних закупівельних фірм, які системно підвищують ціни, а відтак і погіршують рівень життя більшості населення. Крім усього іншого, це призводить до поступової зміни структури галузі, через зменшення суб’єктів виробництва сільськогосподарської продукції та, особливо, її реалізації.

У багатьох країнах ЄС спостерігається не лише стабільність цін на всі продукти харчування, а й багато акцій та інших маркетингових ходів, що дають можливість придбати товари за нижчими цінами. Відтак, власники супермаркетів піклуються не лише про одномоментний акт отримання прибутку, а й дивляться у перспективу.

По-третє, через ажіотажний попит і нерозуміння принципу дії ринкового механізму можливими є споживання прострочених товарів та масові ускладнення здоров’я споживачів через харчові отруєння.

По-четверте, відсутність коштів у селян суттєво ускладнить посівну кампанію, що зменшить пропозицію сільськогосподарських товарів у наступному агропромисловому періоді, яка й без цього буде набагато меншою, враховуючи суху зиму.

Враховуючи зазначені чинники, селяни, позбавлені можливості реалізації власних продуктів та обігових коштів, будуть набагато поступливішими в процесі відчуження власної землі, нерухомості та засобів сільськогосподарського виробництва, чим може скористатись непродуктивний, паразитарний прошарок населення. Наслідком цього може стати подальше посилення монополістичних тенденцій у сільському господарстві.

До цього додається проблема «закриття» багатьох країн у плані експорту сільськогосподарської продукції через піклування про рівень особистої продовольчої безпеки. Через скорочення пропозиції на глобальному харчовому ринку це призвело до загальносвітового зростання цін на певні групи товарів, у тому числі – пшеницю й борошно. За деякими чутками, цим явищем зараз активно користуються певні ділки від Державного агентства резерву України – які активно продають зернові за кордон, користуючись нагодою ринкової кон’юнктури, ігноруючи національні інтереси України. Зловживання держрезервом вже мало місце безпосередньо перед впровадженням карантину у вигляді вивезення масок, ліків та інших лікарських матеріалів за кордон, що призвело до багаторазового підвищення цін на зазначені товари на внутрішньому ринку України. Нагадаємо, що ціни на ліки та маски так і не повернулись до передпандемійного рівня.

Отже, негайним завданням влади є не лише відкриття харчових ринків (що вже можна спостерігати в багатьох випадках), ринків посівних матеріалів та інших засобів сільськогосподарського виробництва, а й збільшення державної підтримки дрібним фермерам, обмеження або припинення експорту продукції харчування, посилення контролю за діяльністю Антимонопольного комітету та структур Державного резерву України.

Роман ЯКОВЕНКО,

кандидат економічних наук,

м. Кропивницький

Yottos