Екологічні пріоритети національної економіки 

  • Av An
  • 20/06/2018
  • Коментарі Вимкнено до Екологічні пріоритети національної економіки 

 

 

Головним чинником ефективної взаємодії природи та економічної системи є раціональне та морально обґрунтоване природокористування. Раціональне природокористування – це діяльність, спрямована на економне використання природних ресурсів, ефективний режим їхнього відтворення, запобігання або послаблення можливих негативних наслідків. Етичні принципи взаємодії з природним середовищем змінюються в процесі розвитку людства, суспільної свідомості та економічного світосприйняття, але, в обов’язковому порядку, вони мають включати до себе:

  • сприйняття природи не лише як оточуючого середовища, а й як елементу фізіологічної та духовної складової людського існування;
  • використання природних ресурсів як фактору розвитку Землі, а не лише людини тощо [5, С.59].

Суспільство має два найважливіші важелі управління природокористуванням – економічні та нормативно-правові. Економічні заходи – плата за ресурси, штрафи за забруднення та екологічний збиток, об’єктивно знижують економічну ефективність „природоємного” виробництва та роблять його невигідним та нерентабельним.

Зростання обсягів матеріального виробництва доволі часто призводить до забруднення довкілля, тому в умовах промислово орієнтованої економіки система виробничих чинників обов’язково має враховувати екологічний фактор. Відтак надмірне захоплення зростанням обсягів ВВП у матеріальній сфері призводить до погіршення стану довкілля. Кеннет Боулдінг висловлюється з цього приводу ще категоричніше: що б не виробляла економіка – вона виробляє сміття.

З метою зменшення забруднення довкілля держава застосовує два важливі види регулювання: з одного боку, ті, за яких рівень забруднення контрольований, а фірмам заборонено перевищувати деякий критичний рівень забруднення, а з іншого, – ті, за яких держава регулює виробничий процес (відомі як регулювання ресурсів). Наприклад, держава може не дозволяти використання деяких типів вугілля або ж може поставити вимогу застосування газоочищувачів та інших засобів боротьби із забрудненням, або ж вимагати від фірми спорудження на певній висоті вловлювачів шкідливих часток диму [6, С.545].

З точки зору методології вирішення проблеми відходів, слід виходити з їх оцінки як ресурсного джерела та як екологічно небезпечного чинника. В цьому разі, при формуванні політики використання відходів, як напрямку екологізації, слід виходити з таких чинників: тривалість переробки відходу, рівень його шкідливості після переробки, витрати на його убезпечення, тривалість збереження його шкідливих якостей.

 

 

Раціональне використання відходів має велике значення для підвищення ефективності суспільного виробництва, оскільки сприяє поліпшенню режиму економії та зниженню собівартості продукції, є джерелом додаткового випуску виробів широкого вжитку, сприяє розширенню сировинної бази виробництва тощо. Так, у випадку продуманої політики, можна досягати екологічного балансу одночасно з підвищенням рівня конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, повнішого задоволення потреб у товарах широкого вжитку, впровадженні нових технологій та створенні передумов для екологічної нормалізації.

Важливим фактором екологічного розвитку є поширення енергозберігаючих технологій, що зменшують обсяг шкідливих викидів або уникають їх.

Велике значення відіграє перегляд паливного балансу народного господарства. Так, використання нафтопродуктів як джерела енергії несе у собі значну екологічну небезпеку. У містах основним фактором забруднення середовища є автотранспорт: разом із відпрацьованими газами у повітря викидаються вуглеводні, оксид азоту, окис і двоокис вуглецю, двооксид сірки, а також сполуки, що містять свинець та ін.

Одним із напрямів розвитку та руху сучасної суспільно-виробничої парадигми є екологізація.

Екологізація – це зменшення інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва та споживання одиниці продукції. Екологізація не є синонімом „охорони природи”, вона спрямована на екологічне удосконалення, тобто зниження потреби в охороні природи.

Поширеними важелями досягнення структури екологічної відповідності є екологічні дотації (пільги) та екологічні податки. За даними російських демографів, забруднення довкілля сприяє скороченню інтегрального показника – очікуваної тривалості життя населення.

Дотації на  охорону навколишнього середовища або екологічні дотації, спрямовуються на компенсацію видатків для тих, хто добровільно обмежує обсяг продукованого ним забруднення. У коло прикладів можна внести дотації на впровадження сонячних енергетичних установок, на посадку дерев для створення лісосмуг, що запобігають ерозії ґрунтів, і на вилучення недостатньо плідної, досить піддатливої ерозії землі із сільськогосподарського користування чи перетворення такої землі на постійні пасовиська.

Екологічні стандарти – нормативи, які регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем: норми викиду шкідливих речовин у повітря чи водойми, рівень радіаційного забруднення тощо.

Екологічні катастрофи мають колосальний економічний вимір, зокрема у розмірі заподіяних збитків.

Втрати бюджетних коштів за рахунок впровадження податкових пільг можуть компенсуватися надходженнями від додаткового оподаткування підприємств з екологічно небезпечною технологією або тих, що випускають екологічно небезпечну продукцію.

Переробка сміття має бути пов’язана із захистом ґрунтів від забруднення токсичними речовинами та продуктами  розпаду, а також виробництвом енергії й компостів. Існують різні сучасні технології від спалювання сміття до комплексної переробки шляхом біоочистки і гранулювання відходів у горючі брикети енергетичною здатністю на рівні бурого вугілля, що має бути використано у широкому масштабі. Ця галузь у найближчому майбутньому від дотаційної має стати рентабельною, а санітарні та рекреаційні зони мають стати привабливим і безпечним місцем для відпочинку.

Сьогодні міжнародне співробітництво України в питаннях збереження довкілля здійснюється в основному за такими схемами: надання пільгових кредитів з відстрочкою платежів та низьким процентним обслуговуванням, спільне фінансування проектів силами міжнародних фінансових організацій і різних організацій-донорів з приверненням значних коштів місцевих та державних органів влади, об’єднання грантів іноземних держав та міжнародних фінансових організацій із заходами місцевих та державних органів влади для виконання пілотних (демонстраційних) проектів з метою їх подальшого розповсюдження на території всієї країни.

Необхідність розв’язання сучасних проблем екологічної нестабільності та нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу вимагає оптимізації територіальної структури землекористування, формування інституту приватної власності на землю, розвитку ринку земель несільськогосподарського призначення; впровадження маловідходних водозберігаючих технологій; створення комплексної загальнодержавної системи моніторингу водних джерел; нарощування обсягів посадок лісу в межах лісового фонду та закладок нових насаджень на землях, що неефективно використовуються у сільському господарстві. Особливої уваги заслуговує розвиток вторинного ресурсокористування шляхом залучення в господарський обіг відходів металургійної промисловості на основі використання новітніх технологій, їх утилізації та стимулювання підприємницької активності на ринку вторинних ресурсів.

Неоіндустріальні продуктивні сили створюють умови для розв’язання суперечностей між людиною і природою [7, С.100]. Специфіка їх дії полягатиме у мінімізації потреби забруднення навколишнього середовища, і навпаки – у його розвитку та відновленні, з метою гармонізації відносин „людина-довкілля”.

Як свідчать розрахунки, при асигнуваннях на екологічні потреби у розмірі 1 відсотка від ВВП ситуація з охороною довкілля погіршиться, 2-4 відсотки – залишиться на сьогоднішньому рівні, 5-7 відсотків – поліпшиться. Проте, збільшення витрат на екологічні потреби має сенс лише у випадку цільового наукового обґрунтування та жорсткого контролю стосовно їх використання.

 

 

 

Використана література:

  1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
  2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
  3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
  4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
  5. Яковенко Р. В. Екологічні фактори соціально-економічного розвитку / Роман Яковенко // Вісник Академії митної служби України. – Дніпропетровськ : Академія митної служби. – 2007. – № 1 (33). – С. 57–61.
  6. Державне регулювання економіки : підруч. / [ Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З.]. – К. : Атіка, Ельга-Н, 2000. – 592 с.
  7. Чухно А. А. Твори : у 3 т. / НАН України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Наук.-дослід. фін. ін-т при М-ві фін. України / А. А. Чухно. – К., 2006. – Т. 1 : Становлення і розвиток ринкової економіки. – 592 с.

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент