Микола Пимоненко – про майстра

Український живописець, автор багатьох картин на національну українську тематику. У 2006 році був поставлений «абсолютний світовий рекорд продажів художника Пимоненка» — полотно «Продавщиця полотна», було продано з аукціону за 160 тисяч доларів США.

Народився художник у 1862 році в передмісті Києва, у бідній міщанській сім’ї. Його батько був іконописцем і різьбярем по дереву, виконуючи приватні замовлення, споруджував вівтарі й розписував церкви. Хлопцю подобалася професія батька, і з часом він почав допомагати батьку в роботі, їздив з ним по селах і городках Київської губернії. Батько не міг не помітити таланту сина, тому віддав його в учні відомому в Києві іконописцеві Іванову.
Потім Микола Пимоненко отримав початкову художню освіту (1876-1882) в Київській малювальній школі Н.И. Мурашка. Також учень відомих українських художників Й. Будкевича, Х. Платонова. Микола був одним з дуже талановитих учнів Школи, через три роки стає репетитором і помічником керівника школи.
Мурашко неодноразово звертається в Раду Академії мистецтв з проханням присвоїти Пимоненко звання “учителя малювання”. У одному з листів він пише: “Передаю в Раду Академії мистецтв клопотання про одного з моїх гідних співробітників Миколу Корниловича Пимоненко. Порадьте, чим можете, зробіть побратимам велике задоволення і радість. У житті молодого художника звання має велике значення”.
Переглянувши роботи художника, Рада Академії в 1881 році ухвалила:”…удостоїти Пимоненко Н.К. звання учителя малювання в нижчих учбових закладах”.

1
З 1882 по 1884 рік Н. Пимоненко знаходився на Педагогічних курсах Академії мистецтв, як вільний слухач, навчаючись в майстерні Володимира Донатовича Орловського, доречи, коли Орловський здобував художню освіту, то брав уроки в Петербурзі і у Т. Г. Шевченко. Саме умінню розчинятися у навколишньому світі, відчувати і бачити його серцем учив свого молодшого колегу Орловський, не схвалюючи пізніше за його членство в Товаристві південноросійських художників. Втім, учитель прекрасно розумів, що Микола Корнилович – передвижник постільки поскільки.
Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Донатовича. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В.Орловського (садиба по вул. Гоголівській, 28 збереглася дотепер, нині про її колишніх мешканців сповіщає меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню. Пимоненко легко виконує академічні завдання, і вже в перший рік навчання нагороджується двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії. На жаль, здоров’я молодого художника не дозволило йому повністю виконати свою програму перебування в Петербурзі. Захворівши запаленням легенів, не маючи грошей на лікування і життя, він покидає Академію. Отримавши медалі і атестат на звання учителя малювання, Н. Пимоненко відбуває в Київ.
5Повернувшись до Києва, викладав у Рисувальній школі Володимира Кунітрона. Після її закриття в 1901 році обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був. Проте він не забуває і займатися живописом, в якому постійно нарощує свою майстерність. Теми для своїх побутових картин він бере з життя українців, що оточує його.
Час від часу, він подає свої роботи на академічні виставки. Великий успіх мала його робота “Галерка” (1885), на якій художник правдиво зображував представників різних станів місцевого населення, які дивляться комедію Гоголя “Одруження”.
У 1885 – 1887 роках в творчості Пимоненко йдуть пошуки своєї теми. В цей час на виставках з’являються його роботи “Після аукціону”, “На канікулах”, але вже у кінці 1880-х головною темою творчості Пимоненко стає зображення українського села. Великий успіх мала його картина “Святочне ворожіння”, яка експонувалася на академічній виставці 1888 року і отримала високу оцінку критиків.
У 90-х роках XIX століття брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлкійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.
Твори Пимоненко, у опоетизованому вигляді, зображують побут і працю українського народу; у його картинах жанрова сцена нерідко поєднується з пейзажем. Якось передгрозовим вечором Микола Корнилович, який велику частину року проводив на своїй дачі під Києвом, допоміг дівчинці загнати в стійло отару овець. І після розкрив альбом для замальовок. Швидко важкі хмари, що рухаються, заволокли небо і ось-ось вибухнуть грозою і зливою. Експресія, збудження, тривога відчувається в тінях, що біжать по землі.
Так народилася картина “Перед грозою” (1906, Музей українського мистецтва УРСР, Київ).
Майстер не соромиться уміння любити, і недаремно головні мотиви його жанрових полотен – побачення, святочні ворожіння, ревнощі, весілля. Одна його картина, з козаком і дівчиною, називається “Ідилією”.
2Пимоненко виконав також ряд драматичних викривальних полотен. Схвильований газетною нотаткою про побиття єврейської дівчини, що наважилася полюбити українського коваля і проклятою своєю общиною, живописець “врізав” правду-матку в картині “Жертва фанатизму” (1899, Харківський художній музей).
Художник з етнографічною точністю зображує українські народні звичаї і обряди. На картині “Свати” перед глядачем розгортається традиційна дія: за столом сидять важливі свати, перев’язані рушниками. Вони розмовляють з матір’ю, а сама наречена, як і належить, скромно сидить осторонь. Цікавий перелік назв його картин на щорічних академічних виставках: “Висватана” (1886), “В Чистий четвер”, “В розлуці”, “На канікулах”, “Художник” (все – 1887), “Святочне ворожіння” (1888), “Опанас Іванович і Хавронья Никифорівна” (1889).
У 1891 році за картини “Весілля в Київській губернії” і “Ранок Христова Воскресіння” Н.К. Пимоненко отримує звання почесного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.
У 1904-му році Рада Імператорської Академії мистецтв «за известность на художественном поприще» присвоїла Миколі Пимоненку звання академіка живопису.
Значну роль в становленні Пимоненко зіграв Ілля Ріпин. За його порадою художник став експонатом Пересувних виставок, а в 1899 його прийняли в члени Товариства передвижників.
У ряді картин останнього періоду художник звертається до вічної для людини теми любові. Тонким ліризмом пронизані роботи “Побачення”, “Ідилія”, “Суперниці. У колодязя”.
Роботи Пимоненко високо цінувалися в усій Російській імперії.
За замовленням прогресивного діяча Н.І. Драгоманова виконав дві картини – “В похід” і “Повернення з походу”. Сюжетом для першої, швидше за все, стала відома українська пісня “Засвіт встали козаченьки”, авторство якої приписують легендарної Марусі Чурай. На картині зображена сцена прощання дівчини з козаком, що зібрався в похід.
Картина М. К. Пимоненка «До дому» послужила причиною скандалу в середовищі Передвижників. Картина без дозволу художника стала прототипом горілчаної етикетки «Спотикач», що випускається горілчаним фабрикантом Шустовим. Передвижники написали гнівного листа Пимоненку, звинувативши його в продажності. Художник був змушений подати у суд на фабриканта з вимогою вилучити з продажу «Спотикач», а етикетку знищити.
3На початку ХХ століття Пимоненко брав участь в міжнародних виставках – в Парижі, Берліні, Мюнхені і Лондоні. Н.К. Пимоненко активно бере участь в громадському художньому житті. Картини художника охоче отримуються колекціонерами.
Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.
25 березня 1912 року перестало битися серце художника. Похований на Лук’янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913-го року, експонувалися 184 картини, 419 этюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад тисячу робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.
У листі до письменника Ясинскому Ілля Ріпин писав: “Яка втрата для “Передвижників”! Він був істинним українцем, і не буде забутий своєю батьківщиною за свої правдиві і милі, як Україна, картини”.
Для ознайомлення з творчістю художника пропоную відео.

Використані джерела :

вікіпедія
http://www.liveinternet.ru/ Щоденник Парашутова.

Підготувала Людмила Тищенко

MIXADVERT