Політичний і мовний контекст латинської абетки

  • admin
  • 29/03/2018
  • Коментарі Вимкнено до Політичний і мовний контекст латинської абетки

У мене були гарні викладачі з мовознавства. Коли я ще вчився на філологічному факультеті Університету, ми дуже детально вивчали історію виникнення української мови. Були концепції Шевельова (про походження української з праслов’янської), Шахматова і Кримського (про походження української з спільноруської прамови), були концепції радянських науковців, які говорили про спільне походження української, російської та білоруської. Були й такі ( Максимович, Потебня), які говорили про унікальність і автохтонність української.

Для мене ж ближчою завжди була новітня концепція Олександра Царука, який вважав, що праслов’янська мова мала дві великі групи: словенську й антську. До антської він відніс українську, білоруську, польську, чеську, словацьку, хорватську. До словенської підгрупи — старослов’янську, російську, болгарську, македонську, сербську, словенську.

Це й пояснює той факт, що до польської українська мова ближче, ніж до болгарської. Обидві вивчав в університеті (а болгарською писав навіть дипломну) – то знаю напевне:)

Тому для мене відмежування від російської “передісторії” відбулося давно і незворотно. І тут не треба абетку змінювати, як радить міністр Клімкін, щоб структурувати це в своїй голові.

Це – відволікання уваги на манівці. І актуалізація політичного контексту – не більше. Для користувачів мови це не додасть, а от зайвих клопотів і витрат будемо мати колосальну кількість.

Viktor Shlinchak