А. Шибіко: ЩОДО ПОНЯТТЯ “РІДНА МОВА” ТА СПЕКУЛЯЦІЇ НА МОВНІ ТЕМИ

ЩОДО ПОНЯТТЯ “РІДНА МОВА” ТА СПЕКУЛЯЦІЇ НА МОВНІ ТЕМИ

Невиразність мовної політики держави, протягом шістнадцяти років незалежності України, має своїм наслідком консервацію напівколоніального стану української мови і все більш наполегливе, останнім часом, прагнення проросійських сил надати російській мові статус другої державної в Україні.
Серед аргументів, які використовуються на підтвердження необхідності здійснення цієї мети, апологети надання російській мові статусу другої державної в Україні, найбільш частіше вживають лукаву тезу про те, що більше половини населення України є російськомовним.
Щоправда, на сьогодні, дійсно більшість населення Сходу і Півдня України як і більшість міського населення Центральної України продовжують і надалі у спілкуванні використовувати російську мову. Як і за радянських часів, більшість україномовних громадян у спілкуванні з російськомовними переходять на російську. Залишимо поза межами даного дослідження співвідносність російсько-українського суржику з російською мовою. Однак, викликає подив і обурення намагання укорінити у суспільній свідомості поняття “російськомовне населення” як статичну спільноту людей, оголосивши її, при цьому, більшістю в Україні, вивищивши над етнічними спільнотами і зробивши предметом особливої турботи уряду Російської Федерації, бо російськомовні українці, як виявляється, – “соотечественники” громадян Російської федерації. . Залишається тільки подякувати за “скромність”, що не записали до російськомовної спільноти (“соотечественников”) всіх громадян України, які володіють російською мовою, а таких,за деякими оцінками, більше 90%. Однак і “скромна” констатація, що більшість населення України – російськомовне, вимагає детального аналізу і вивчення.
В контексті вищемовленого, щоби уникнути емоційних голослівних тверджень, розглянемо базове поняття в системі ознак мовної належності – поняття “рідна мова”. Радянські “сусловські” ідеологи зробили все, щоби укорінити в свідомості колишніх радянських громадян, запозичену у В. Даля тезу про те, що рідною є мова, якою людина мислить. Їхні потуги зрозумілі: формування нової спільноти людей – “советского народа” потребувало і єдиної для всієї спільноти мови, як основи такої єдності. В цьому причина форсованої русифікації неросійських народів у радянський період. Штучно створювалися умови, що змушували представників неросійських народів переходити на спілкування російською мовою, а від цього тільки терміном часу відрізнявся наслідок – люди і мислити починали російською, тобто, за визначенням асиміляторів, російська мова ставала для них рідною. В цьому дивного немає нічого. Це є закономірний результат гарно продуманих і спланованих дій. Дивним і незрозумілим є те, що і сьогодні русифікаторське трактування поняття “рідна мова” продовжує використовуватися в Україні, як аргумент в процесі дискусії про надання російській мові статусу державної.
Хочеться запитати у чиновників, які відповідали за підготовку і проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року: чи усвідомлювали вони вносячи в опитувальний лист графу про рідну мову те, що люди сприймуть це поняття саме в русифікаторському трактуванні – як мову, якою вони мислять? Інших трактувань люди просто не знали. В результаті російську мову в Україні назвали рідною 29,6% (14 343 тис.осіб) населення притому, що росіянами себе назвали 17,3% (8 334 тис.осіб). Серед українців число тих, хто назвав рідною мовою російську склало більше 5,5 млн. осіб (14,8%). Щонайменше, половина з них виховувалася в україномовних родинах, чи, навіть, закінчували українські школи, але, цілком закономірно, як і планували асимілятори, попадаючи в російськомовне середовище ставали спочатку російськомовними, а з часом і мислити починали російською. Тобто, у них відбувався процес зміни мови мислення.
Впевнений, що будь-хто з найпалкіших прихильників твердження “рідною є мова, якою людина мислить”, потрапивши на постійне проживання, наприклад, до Англії вже через декілька років і мислити почав би англійською. Особисто я знаю людей, які по три-чотири рази змінювали мову мислення. Це, що означає, що вони змінювали рідну мову? Чи можна міняти рідну мову як шкарпетки?
Висновок один: рідна мова, як і рідна мати, може бути тільки одна, і ця мова є мовою народу, з яким людина себе індентифікує. Людина може не знати рідної мови, як і рідної матері, але замінити їх ніхто і ніщо не можуть.
Отже, для всіх 37млн. українців в Україні та багатьох мільйонів українців поза її межами, якою б мовою вони не мислили, рідною мовою була, є, і буде – українська.
Головним завданням суспільства і держави має стати повернення українців в лоно рідної мови. Слід зауважити, що, згідно даних перепису, серед регіонів тільки в АР “Крим” та м. Севастополі українці складають меншість населення (відповідно 24,3% і 22,4%) і тільки в 5 областях України частка українців менша середньої по Україні (77,8%): в Донецькій – 56,9%, в Запорізькій – 70,8%, в Луганській – 58,0%, в Одеській – 62,8%, в Харківській – 70,7%. Це означає, що вирішення завдання повернення українців до рідної мови назавжди закриє питання про двомовність в Україні.
Що стосується російської мови, існують об”єктивні передумови для постановки питання про надання їй статусу регіональної, відповідно до “Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, тільки в АР “Крим” та м. Севастополі, при неухильному дотриманні, при цьому, в цих регіонах статусу української, як державної мови.. Щодо інших регіонів, то російська мова має бути захищена в них на рівні мов інших національних меншин, згідно міжнародних правових норм.

А. Шибіко

MIXADVERT