Сто тисяч доларів для «президента» Гордона, або львівська гастроль «повелителя відьом»

  • admin
  • 11/03/2018
  • Коментарі Вимкнено до Сто тисяч доларів для «президента» Гордона, або львівська гастроль «повелителя відьом»

Пірамідка таки вберегла, або ж у відьомській системі стався масштабний збій. Ні Тягнибока, ні «тітушок», ні моря крові. Не «завалений» із жодної зброї – зареєстрованої чи незареєстрованої. Цілий і неушкоджений. Зовсім не розумний (як він сам заявив), зате дуже безстрашний. Словом, «творчий вечір» у Львівській філармонії дуже розчарував Дмитра Гордона…

Сьома вечора, центр Львова, Обласна філармонія. По периметру будівлі і в найближчих кварталах – десятки, а то й сотня правоохоронців. На вході – копи, у фойє – копи, на дверях концертного залу – знову копи. Кожного із відвідувачів прискіпливо оглядають, перевіряють вміст сумок. Керівництво філармонії у компанії менеджерів та бодігардів Гордона «фільтрує» відвідувачів особисто. Через посилену охорону перед дверима концертної зали збирається довжелезна черга. У холі фанати журналіста в купі з його місцевими колегами шукають «бійців Тягнибока» – а результату жодного. Гробова тиша. Її посилює вікова аудиторія – 60+.

 

Із запізненням у 15 хвилин Гордон таки виходить на сцену і співає своєму аншлагові «Чарівну бойківчанку». Вільних місць у залі насправді дуже мало. Однак, як нам стало відомо, заповнювали їх досить цікавим чином.

У день перед виступом, коли Гордон вже кричав про «забитий зал», 30-ом студентам факультету журналістики запропонували безкоштовно відвідати «творчий вечір», а за бажанням – навіть підзаробити. По 250 грн обіцяли чотирьом особам, які впарюватимуть шанувальникам Дмитра Гордона його книжечки.

Як вдалося з’ясувати «Вголосу», студентів на вечір кликав деканат факультету, який, зі свого боку, запрошення отримав нібито із філармонії. У самій філармонії нам заявили, що жодного стосунку до запрошень не мають, і взагалі, не можуть розголошувати жодну інформацію, адже підписали відповідний договір із орендарем.

Прояснити ситуацію нашому виданню спробував один із організаторів. За його словами, піар-служба Гордона сама запропонувала факультетові журналістики 30 безкоштовних перепусток для студентів «з освітньою метою». Охочих, знову-таки – за словами організатора, назбиралося тільки 12. Скільки з них змусили себе дійти до філармонії – невідомо. Так само, на жаль, невідомо, якими шляхами правдоборець заповнював решту місць у цьому концертному залі. Але публіку йому вдалося зібрати насправді добірну.

Одним з перших висловити своє неймовірне захоплення «майбутнім президентом» Дмитром Гордоном вирішив львів’янин Петро Михайлович.

«Дуже би хотів, щоб ви програли цей спір про політику (раніше в ефірі одного з українських телеканалів Гордон обіцяв телеведучому $100 000 у випадку, якщо коли-небудь в майбутньому піде у політику, – ред.). Ми зберемо тих $100 000 і дамо вам. У мене, до речі, 6 ступінь хронічної хвороби нирок, але я зроблю все, щоб зібрати для вас ці гроші. Без таких людей, як ви, біля керма держави, ми не побудуємо українське національне суспільство і в результаті українська держава загине», – виголосив пан Петро під оплески гордонових шанувальників.

Згадав про президентство, до речі, і сам Гордон. Спираючись на свої «унікальні джерела», журналіст напророкував результати наступних виборів глави держави: «Можу сказати точно, я це знаю: жоден з тих, хто сьогодні претендує на посаду президента і з’являється в соцопитуваннях, президентом України не стане».

Отут, за дивним збігом обставин, чи то за велінням Гордонових відьом, слово узяла і затята шанувальниця одного з фігурантів того «безперспективного» президентського списку. Її красномовний виступ перевершив навіть дифірамби пана Петра і таки додав веселощів гробовому спічу Дмитра Ілліча.

«Шановний пане Дмитро Гордонович, – звернулася жіночка в напрямку сцени, – я вас дуже поважаю! Я вихованка дитячого будинку, живу у Львові в гуртожитку, маю 1600 гривень пенсії. Дуже тяжко мені самій справлятися. Я зламала бедро 4 роки тому, треба було зробити операцію. Дзвоню тоді до колєгів Андрія Івановича, кажу, зробіть так, шоб мені зробили операцію безплатно. Він дав вказівку – і мені зробили операцію на Топольній. Я дуже йому дякую, дай йому, Боже, здоров’ячка. Хай би всі такі добрі були, як наш мер Андрій Іванович. Я ніколи не мала в дитинстві такого, щоб мене хто привітав з Днем народження. А мер ото кожного разу 17 липня мене вітає. Я 1948 року народження. То кожного року, скільки він працює – стільки вітає. Я його дуже поважаю, Дмитро Гордонович. І вам дай Боже, щоб ви, Дмитро Гордонович, 100 років прожили і були президентом. І я, пане Дмитро Гордонович, даю вам своє пісьмо».

Коротше кажучи, з фантазією все в порядку. Особливо у самого Дмитра Гордоновича.

«Історія перекручена – її нема»

«Я абсолютно впевнений в тому, що історія перекручена, – виголосив журналіст. – Історії нема. Все, що нам розповідають, я завжди критикую. Дивіться, Майдан був 4 роки тому, а хто сьогодні може сказати, хто розстріляв Небесну Сотню? Ми досі не знаємо, хто це зробив. Ми не знаємо, що відбувалося рік тому, тиждень тому. То як ми можемо знати, що відбувалося в середні віки чи 100 років тому?»

Цілком можливо, що скоро Гордонові джерела заявлять про те, що Майдан розстріляли націоналісти, якими нині так специфічно «захоплюється» Дмитро Ілліч. Але це потім. Зараз же, за словами Гордона, Україну треба зшивати…національною ідеєю. І воно, погодьтеся, справді так. Тільки от ця національна ідея у Гордона аж ду-у-уже своєрідна.

«У мене є свої погляди щодо Бандери і Шухевича, я не поділяю цю ідеологію. Може, я не все знаю. Може, до мене не все дійшло. Я вам обіцяю при свідках, що сяду вчити історію. Але сьогодні Україну треба зшивати. Її треба об’єднувати на національній ідеї. А національна ідея – це освіта. Якщо у нас будуть освічені люди, ними не можна буде маніпулювати, не можна буде перетворювати їх на бидло. Бажано, щоб люди були освічені за кордоном. Єль, Оксфорд, Кембридж. Щоб це була дуже добра освіта», – зазначив Гордон.

А ще, відповідно до його власної «національної ідеї», громадянам України, яким зараз важко жити у цій державі, нічого перечити у бажанні забратися геть з держави. Принаймні доти, доки тут все не налагодиться. Як воно налагодиться – Дмитро Ілліч не розповів, але наголосив, що нормальним людям (як він) у політиці робити нічого, там лишаються тільки неадеквати. І саме вони, за логікою Гордона, колись та й покращать ситуацію в Україні.

«Я колись був дурний і пішов в Київраду, – зазначив Гордон. – Думав, що буде суцільне щастя. Я настільки розчарувався, побачив таку гниль. Я – заможна людина, у мене внутрішній комфорт, життя одне, тому пішов звідти. Не для нормальних людей ця політика, хай вони там самі». У такому ключі журналіст і провів свою зустріч, періодично повторюючи, що дурний, але достеменно все знає – «від джерела».

«Києву потрібна вулиця Першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького»

Отак, наприклад, Гордон достеменно знає, що Києву потрібна вулиця імені Володимира Щербицького – Першого секретаря ЦК Компартії України. Попри те, що із 2015 року в Україні діє закон про декомунізацію, яким заборонено радянську символіку і засуджено комуністичний режим… Попри те, що в Україні не повинно бути вулиць і населених пунктів, названих на честь діячів комуністичної епохи… Вулиця Щербицького потрібна, бо він «набудував в УРСР так багато, що нинішня влада досі не годна розікрасти».

«Щербицький керував нашою Україною 25 років. За цей час саме під його керівництвом Україна побудувала те, що донині не можуть розікрасти наші нинішні вожді. Крадуть і крадуть, а воно ще залишається. Уявляєте собі, він не крав. І навіть комуністи, які керували разом з ним, теж не крали. От коли ховали дружину Щербицького Раду Гаврилівну, всі його друзі прийшли у старих костюмах, старих пальтах, що в них на ногах було – то не передати. Тому повинна бути історична справедливість. Тому має бути вулиця Щербицького!». На жаль, ніхто в залі не запитав у Гордона, чи дозволив би йому комуніст Щербицький створити відьомську армію і робити на ній бізнес.

«У мене думка інакша. Шо я можу зробити з цим?» 

Ну й на завершення те, що Дмитро Гордон віднедавна знає найбільш достеменно – здача Криму. На цьому питанні журналіст протягом останнього місяця штурхає на провладних і «проригівських» телеканалах найбільш незручних для нього політиків, і саме на цьому питанні він зробив рекламу своїй «безстрашності».

Отак, відповідно до заяв Дмитра Гордона, «ввічливий» Тягнибок віддав одну із найвищих посад у найважливіший момент в руки… «бездарного» Тенюха. Питання: яким чином Тенюх здав Крим і чому йому, в такому випадку, ніхто не завадив? Про це автор цих рядків запитала у Гордона під час його феєричного вечора.

На вашу думку, які конкретні дії Ігоря Тенюха на посаді Міністра оборони України в лютому-березні 2014 року спричинили здачу Криму Російській Федерації?

– Гарне запитання. Тут чоловіків багато, які пройшли армію… Але не говоримо про чоловіків. Ти – Міністр оборони країни, на твою країну вчиняють напад. Твої дії? Ти повинен зробити все для відбиття цього нападу. А якщо ти бездієш? А якщо офіцери та солдати сидять у своїх казармах, це я кажу те, що знаю, чекають наказу, а його нема… Вони в Київ: «А що робити?» А наказу нема. То що це таке? Я починаю заводитися.

Як Ви знаєте, у той час Головнокомандувачем був Олександр Турчинов, а віддання наказів бойовим частинам – якраз його компетенція, а не міністра Тенюха.

– Ви спитали про Тенюха? Я вам відповів. Про Турчинова? Ну, так. І його відповідальність – в першу чергу. Ну він же виступав на суді по справі Януковича. Він давав свідчення.

Тенюх теж виступав і теж давав свідчення. І говорив неодноразово про те, що такий наказ мав дати саме Турчинов, бо це його відповідальність.

– Ну якщо міністру оборони хтось повинен дати наказ про те, щоб відбити агресію проти своєї країни – то піди у відставку.

Тут мова йде про законодавство України.-http://vgolos.com.ua/articles/sto_tysyach_dolariv_dlya_prezydenta_gordona_abo_lvivska_gastrol_povelytelya_vidom_306281.html

– Я глибоко поважаю вашу думку, чесно. Але в мене думка інакша. Шо я можу зробити з цим?

Після такої, м’яко кажучи, езотеричної відповіді зал несподівано вибухнув оплесками, що вкотре підтвердило: «медіум» Гордон таки зумів зібрати собі «унікальну аудиторію». У дусі «у мене є думка і що я можу з цим зробити» минув увесь «творчий вечір» «Дмитра Гордоновича». Бла-бла-бла без жодної конкретики, розбавлене не менш сумнівними з професійної точки зору співами у стилі а-ля Поплавський.

Одним словом, «пірамідка проти Тягнибока» свою роль таки зіграла.

Яна Федюра, «Вголос»