Вундеркінд Френкель очолила УЦКД

  • admin
  • 08/12/2017
  • Коментарі Вимкнено до Вундеркінд Френкель очолила УЦКД

Вундеркінд Френкель очолила УЦКД

Цікава інтрига почалася в сонному царстві Мінкульту. Нарешті проявилася яскрава особистість, яка… В цій системі творчі люди не приживаються…

Або, або… Інтрига!!!

«5 грудня 2017 року у Міністерстві культури України відбулося друге засідання конкурсної комісії з конкурсного добору на посаду директора Українського центру культурних досліджень.

Конкурсна комісія, керуючись нормами Закону України «Про культуру»,  Положенням про формування складу та організацію роботи конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника державного закладу культури, що належить до сфери управління Міністерства культури України, затвердженого наказом Міністерства культури України від 31 травня 2016 року № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 червня 2016 року № 809/28939 прийняла рішення:

визначити Френкель Ірину Володимирівну переможцем конкурсного добору на посаду директора Українського центру культурних досліджень».

Вперше маловпливову бюрократичну структуру нищуківського Мінкульту очолила талановита жінка-вундеркінд. Її або відразу підставлять, або вона очолить всю цю піраміду, провівши швидкі реформи. Це цікаво! Читайте самі:

« Ірина Френкель, начальник управління культури Вінницької міської ради. Народилася у рік Півня під сузір’ям Тельця у місті Северодвинську Архангельської області в сім’ї фізика-ядерника. Закінчила Ордена Леніна Петрозаводську філію Ленінградської консерваторії імені Миколи Римського-Корсакова за спеціальностями: соліст, артист оркестру, викладач класу скрипки. У 27 років стала наймолодшою артисткою, яка отримала почесне звання «Заслужена артистка України». Це досягнення подолала лише Ані Лорак у 1999, яка отримала це звання у 19 років.

Організовує музичні фестивалі, зокрема джазові, за що в колі джазових музикантів її називають «Мама-Джаз».

Навчається в університеті Donau Uni (Австрія), здобуваючи науковий ступінь.

-Про особисте життя розповідати не люблю – на те воно й особисте, але з упевненістю можу сказати, що найбільш вдалий проект мого життя – це моя дочка Олександра. Вона навчається в Німеччині, чудово грає на скрипці. Вступила на підготовчі курси Штутгартської консерваторії, грає у міжнародному симфонічному молодіжному оркестрі. Вільно володіє кількома мовами, ще двома – цілком пристойно розмовляє. Це людина нової формації, яка легко сприймає все нове.

Я поставила на один рівень спеціальну освіту й інтуїцію. Здійснила порівнювальний аналіз фаз розвитку спонсорства у Європі й у нас. Також у моїй роботі вперше проведено аналіз спонсорства як виробничого процесу, який має завдання продажу продукту, в даному випадку культурного продукту. Шлях, який спонсорство в Європі проходило за півстоліття, у нас пройдено за десяток років. Ми, звичайно, не досягли ще того рівня, але рухаємося семимильними кроками і у правильному напрямку.

– Незнання мов не гальмувало процес?

– Ще й як гальмувало! Були випадки, коли перекладачі просто ігнорували якісь нюанси, а ми мали потім непорозуміння, які переростали в дипломатичні проблеми. І тоді я сказала собі, що мови треба вивчати.

– Ви робили це на курсах чи самостійно?

– Самостійно, хоч не всі в це вірять. Мені подобається вислів: «Іноземну мову неможливо вивчити. До неї можна тільки звикнути». Швидкість звикання залежить від тебе самого. Тому я створила штучне мовне середовище. Дивилася фільми, читала книжки, іноді нічого не розуміючи. Дві години щодня – на вправи, година – на читання, година – на фільми. Це що стосується англійської. Німецьку вивчала на курсах ЄШКО. Знаходила час на заняття щодня, точніше – щоночі. А на певному етапі (зірки так зійшлися), я закінчила Гумбольдт-Інститут, склала іспит та отримала Сертифікат «Deutsch». Поклала сертифікат і вирішила, що колись згодиться. Я не ставила собі за мету продовжувати навчання за кордоном. Час плинув, я працювала. Грала концерти у Європі, фестивалі організовувала, з музикантами спілкувалася… У пошуках інформації в Інтернеті про сучасну музику Австрії наткнулася на оголошення: «Якщо у вас є вища музична освіта та Сертифікат «Deutsch», власні культурологічні проекти, яким не менше п’яти років, ця інформація для вас». Розмірковуючи, я вирішила, що у мене є все для цього необхідне, і… відправила документи. Минуло 7 місяців. Про відправлені документи я навіть забула. За цей час дала згоду працювати на посаді начальника управління культури. І ось надійшло повідомлення, що мої документи пройшли і мені треба написати роботу на одну з трьох заданих тем. Я обрала тему і тиждень розмірковувала: писати чи не писати? Через тиждень вирішила: писати, адже є ще чотири дні. Але робота стосувалася менеджменту, якого в культурі України практично ще не було. І все ж написала, відправила. А потім отримала запрошення на співбесіду. Приїхала. Витримала спеціальну співбесіду. У мене, крім іншого, запитали, чи маю я час читати? Я відповіла, що взагалі багато читаю. Але тільки тепер я зрозуміла, що означає ЧИТАТИ. Через три тижні я отримала розклад своїх занять на два роки.

– І як ви розриваєтеся між роботою і навчанням?

– Я пообіцяла міському голові, що все буду встигати. Намагаюся. Сучасні засоби зв’язку дозволяють вирішувати багато проблем на відстані. Відверто кажучи, дві сесії пропустила за час навчання. Потім наздоганяла індивідуально. Там ставляться до цього з повагою.

Але поєднувати – важко. Я майже не дивлюся телевізор, хіба що новини. Читаю багато, але наукову літературу з економіки, юриспруденції та менеджменту. Вже два роки мрію прочитати книжку про кохання… Я дуже люблю плести і добре це вмію, але часу не вистачає.

– А що у ваших планах? Ви не збираєтеся «зав’язати» з навчанням?

– Я захищусь, і далі буду писати докторську. Треба вчитися постійно. Я бачу, як ставляться до навчання в Європі. І це все міфи, що їхня освіта слабша за нашу. Вона просто інша і міцно пов’язана із життям. Мабуть, напишу підручник з арт-менеджменту, бо в Україні такого немає.

У мене є мрія: хочу вивчити китайську мову. Адже китайці заполонили значну частину культурного ринку світу. І взагалі я радію тому, чого я ще не досягла, адже попереду – життя.

– За сценою сумуєте?

– Дуже. Хочу знову почати грати. До речі, я в Німеччині сама опанувала гру на органі, склала іспит. Навіть концерти російської органної музики там влаштовувала. Коли буваю на сесії, граю на органі.

– Ваш улюблений композитор?

– Вольфганг Моцарт. Я відкрила його для себе по-іншому – як взірець менеджера в мистецтві. Це геній не тільки в музиці, а й у менеджменті. Інша справа, що заробленими грішми він розпоряджався по-своєму: програвав, пропивав. Адже це було його право. Його життя було коротким, але дуже яскравим. Але це вже окрема історія…»

http://vin-gazeta.net/portret-bez-rami/301-irina-frenkel-radiyu-tomu-chogo-ya-ne-dosyagla