День міста, та не з того тіста

Нині вже Кропивницький вперше з новою назвою відсвяткував День міста. А що змінилося від попередніх часів, і чому саме так трактують історію та проведення цього свята?

По-перше слід згадати чому цей день святкують у вересні, і чому треба змінити цю дату.  В кінці вересня з радянських часів, а саме тоді і започаткували святкування Дня міста, завжди проходив всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», до якого і прив’язали святкування цього дня, як до міста, де народився український професійний театр. Потім про це забули, а можливо навмисне зробили вигляд, що забули, і штучно, по підказці московських попів прикріпили День міста до іншої події.

По команді з Москви по силенно почали доводити, що місто нарекли Єлисаветградом не на честь цариці Єлизавети ІІ, а на честь святої. Хоча і відомо багато чого про це іншого. Тітка Ісуса не була навіть  християнкою, на царському гербі міта та його описі у своді законів імперії згадують саме царицю, а до падіння імперії в 1917 році умісті не було жодного храму на честь згаданої «святої», жодного свята чи ходи, не говорячи про існування ікон цієї святої, а тим паче з додатком слова «єлисаветградська» до ікони навіть Божої матері. Але всі ці байки на віру по силенно цілих більше ніж двадцять років розповідають московські попи місцевим прихожанам. А чому вони не говорили про це раніше?  Відповідь є лише одна – не шукатиме на свою голову пригод і не співатиме оди комусь  московський піп без команди згори.

По – друге слід звернути увагу на так званий «вік міста». Радянські історики діяли по команді, зачитуючи сторінки брехливої російської писанини.  Тому і дату «заснування» міста міцно прив’язали до закладки фортеці,навіть гублячись іноді у початку відліку. Йшли суперечки від чого рахувати, чи від указу цариці 1752 року, чи від «закладки першого каменя» в земляні вали в 1754-му.  В багатьох джерелах можна прочитати, що фортецю заклали на вишині правого берега Інгулу на місці вільному від поселень. Тобто навкруги жило безліч людей у кількох поселеннях, які разом з фортецею і утворили місто в 1775-1777 роках. До того слово та назва Єлисаветград ніде не згадувалася. Вперто замовчуються старі і нові топоніми тих часів – Новокозачин, Ковалівка, Інгульська свобода, Лелеківка, Кущівка, Завадівка, Млинки, Криничувата Балка, Піски та інші, що спочатку або з часом увійшли у склад міста. Дати виникнення тих поселень посиленно ніхто ніколи не шукав. На це влада наклала «історикам» табу.

По-третє слід згадати про значення та наслідки побудови фортеці, від якої наші сучасники вирішили вести облік часу існування міста. Що вона не населений пункт, і при тому не перший на цій землі вже зрозуміло. Але на додаток не  слід забувати про головне, що будівництво фортеці на українській землі, яка належала Запорожській Січі означало загарбання та колонізацію цієї землі.  Тоді що святкуємо на День міста, ведучи відлік з дати захоплення нашої землі колонізаторами, і саме тими, що нині знову прийшли на нашу землю зі зброєю та вбивають українців на Донбасі?

Ганьба цієї фортеці, ще в тому,  що саме з неї пішли війська руйнувати Січ. Чергова ганьба, а місто її святкує щороку?  Всім колишнім кіровоградцям за командою «невидимого і невідомого дяді» розповідають про вік з числом 262. Зрозуміло , що дата дуже сумнівна. Указ цариці був у 1752 році, закладка фортеці у 1754, юридично місто утворили у 1777 році. А до  того, як пишуть історики та краєзнавці існували вже Кущівка, Інгульське(Лелеківка), Завадівка, Криничувата Балка (нині Велика), та інші населені пукти з яких і утворили місто 239 років тому.  Писав про це у своєму щоденнику і академік Йоган-Антон Гільденштедт, що у 1773-1774 роках побувавши на території  тодішньої Новоросійської губернії. Влітку 1774 року він відвідав Єлисаветинську провінцію, залишивши унікальні за змістом спостереження про поселення, природні та економічні умови краю. Записи академіка є найпершим і повним історичним джерелом, яке дає змогу найбільш точно відтворити початковий період розвитку майбутнього міста. Але там ні слова про Єлисаветград, якому за літочисленням  сучасних  горе-істориків повинно бути … 20 років. Невже академік не помітив ціле місто?  Помітив би, як би воно існувало. А була тоді лише фортеця та низка розрізнених поселень навколо, про що він і засвідчив. То чому відлік ведеться від закладки фортеці, а не він дати виникнення інших складових майбутнього міста. Відлік зі стелі? Здається, що ні. Саме у далекому 1754 році започаткована колонізація (окупація) краю Російською імперією.

Святкування подібних ювілеїв  та дат в незалежній Україні за сценарієм викривленої у Москві «української історії» не личить владі, що презентує себе перед нами українською. Про штучність свята та не ту «історію»  не першій рік пишуть журналісти, історики, краєзнавці:  Рибченков, Матівос, Шевченко, Авдєєв, Багацький та інші. Але зовсім інші хибні версії знову і знову лунають на радіо, телебаченні, інтернеті  при повній мовчанці  місцевої «української влади». Так і хочеться запитати: «Кому прислуговуєте, панове?»

Почуття громадянина незалежної держави Україна в такій ситуації перебувають не у святковому стані. А тих хто сіріший та необізнаніший раз на рік  годують кашею, пирогами, і пригощали раніше навіть «шаровою горілкою»  з принизливим проходження через довгу чергу всіх бажаючих, привозили  зірок естради.

Що святкуємо, панове? І ніякої відповіді ніхто не дає. Настрою після невеселих роздумів не додається тим хто ще здатен думати. Думки про  не шкурне, про витоки коріння та скривджену історичну правду рояться в голові багатьох. Набридає жити на своїй землі з чужою «правдою» та вигаданими для переказу серед хохлів міфів. Всюди лунають закиди про переписування історії, але історична брехня  від російських істориків насправді з  історією немає нічого спільного. Але чомусь саме та брехня перебуває у службовому користуванні кіровоградських, а нині вже кропивницьких  чиновників.  Сказати, що дуже прикро, значить не сказати  майже нічого.

Але фактично, зваживши на здоровий глузд,  треба сміливо сказати правду: “Святкується чергова річниця московської окупації краю!” Про це говорить і поява російських гусарів, а іноді і самої цариці на театралізованих дійствах, які раніше проводили за часів регіоналів. Хтось стверджує, що з пісні слів не викинеш…  Звичайно, що так воно і є, але для чого співати чужих пісень, коли є свої власні?

 

Тож день міста святкувати у вересні та ще з таких літочисленням віку міста є яскраво антиукраїнським явищем тих,  хто перебуває при владі та не хоче прокидатися від «летаргічного російського історичного сну». День міста доречніше нині прив’язати до дня народження Марка Кропивницького чи дня перейменування міста. Варто замислитися і над датою заснування, а ще важливіше зайнятися умиротворенням затятих єлисаветинців та їх духовних наставників московських попів. Як вони вже набридли українцям… Прикро, що деякі речі, такі як ворожа «антиукраїнська агітація у воєнний час» не названа своїм власним визначенням, а тому відвертим ворогам та їх добровільним посібникам все сходить з рук.

День міста, та не з того тіста
Поделиться

Читать полностью: http://h.ua/story/

Be the first to comment

Leave a Reply