МУЗЕЙНІ ГРАБЛІ ДНІПРА

Кажуть, що у нас буде музей історії Дніпра. Вже другий, бо перший нібито є в Агентстві розвитку Дніпра. Тільки перший у вигляді банерів, а другий буде в ранзі комунального підприємства. І для другого вже ніби і приміщення знайшли – на Воскресенській, 14, там де 34 телеканал. Мало того – навіть гроші на переобладнання збираються виділити – 5,4 мільйони гривень.

 

 

Коли то буде і чи буде взагалі – питання інше. Але у людей, дотичних до музейної справи, виникає питання: а експонати де братимуть? Якщо це бюджетні кошти та через аукціони – цікаво виходить, прокуратура вже облизується. Якщо через фондово-закупівельні комісії, то хіба що в нечисленних антикварних крамницях. Та й то не факт, що предмети матимуть реальну прив’язку до історії міста.

Оскільки ще невідомо, – які площі виділяються, на якому поверсі і таке інше, – залишимо ці питання на майбутнє. Головне: експонатів немає і збирання музейних колекцій – процес багаторічний. А ще – фахівці. Де їх брати, і хто вчитиме нових.

На перший погляд складається враження, що міська влада, нарешті, схаменулася і вирішила приділити увагу питанням самоідентифікації міста. Може бути. А може й ні. Музей – це частина ідеї міста, яка має сплітатися і з обличчям міста, і з його зовнішньою привабливістю. Тільки обличчя це – віспувате, через зношену інфраструктуру, занедбані і зруйновані старовинні будівлі, котрі можуть і повинні створювати настрій відвідин.

 

  

 

 

В місті є унікальний музей лоцманів, який розташований на 24 квадратних метрах. Тримається на ентузіазмі, за незначної підтримки міста і волонтерів. Без інформаційної підтримки, не кажучи вже про фінансову.

Свого часу, в 2016 році міські владі пропонувався поетапний концепт «Спадщина» під тодішнє комунальне підприємство «Етнографічні парки Дніпропетровська» – Новий Кодак, Новобогородицька фортеця й Ігрень. З поетапною розбудовою, археологічною експедицією, музеями, реконструкціями, галереями, скансенами. Виважений, реалістичний, продуманий. На сьогодні «Новий Кодак» вже був би. Натомість на посаду пропхали потрібну людину, на Новобогородицькій фортеці та на Ігрені пофестивалили, покопали і затихли, а в Новокодацькому парку зводиться такий собі молодіжний стадіон плядних видів спорту.  Звісно, владі видніше …

 

Восени 2017 року керівництво міста отримало пропозицію про створення на базі колекцій хрестів і дукачів Віктора Векленка міського етнографічного музею. Планувався п’ятимузейний осередок, який мав стати однією з реальних перлин міста.

 

Загорілося. Бігом. Ініціативна група не розгинаючись за півроку розробляє статутні документи і перспективні плани, шукає приміщення, підтягує людей… І нарешті – рішення міської ради! І – розпорядження міського голови! І – тиша. А потім дивна розмова з однією альтернативно обдарованою посадовою особою: ось спочатку треба зробити музей, а потім робитимемо комунальне підприємство… а давайте всі експонати передамо місту, а зберігатимуть їх ентузіасти на громадських засадах… і взагалі юридичних підстав для створення такого комунального підприємства немає… Коли музейники і юристи прослуховували цей запис, то регіт стояв гомеричний.

 

  

 

Причини такої катавасії невідомі. Одні натякають на якусь впливову постать. Інші на особисті взаємини. Є версія, що причина, якраз, саме в українськості концепту, бо в Дніпрі для певних кіл ця тема неприємна, бо краще такий собі легенький космополітизм з елементами деяких національних спрямованостей. Ще кажуть, що грошей немає, бо треба інфраструктуру відновлювати. Тиша.

Можна було б і повірити в останню версію, якби на 2020 рік не було заплановано витратити понад 100 мільйонів на різноманітні інформаційно-рекламні послуги + 8 мільйонів на нове комунальне підприємство «Соціально-аналітичний центр сприяння розвитку міста» – ніби «Агентства розвитку Дніпра» і подібних бульбашок не вистачає. Бог з ними.

В 2013 році місто втратило першу можливість отримати унікальну колекцію хрестів Віктора Векленка, яка сьогодні перевищила кількість в 6 тисяч експонатів. Дякуємо Володимиру Виборному, який перехопив цю тему і організував музей на козацькому хуторі «Галушківка». В 2016 році місто втратило можливість отримати унікальну колекцію катеринославської і дніпропетровської цегли Олександра Харлана. Дякуємо Костянтинові Мешку, котрий із радістю отримав це зібрання для Новомосковського історико-краєзнавчого музею.

 

 

 

А Дніпро танцює на граблях – колекції тихцем ідуть з міста: щось переїжджає, щось розпродується. Приємна облаштована галявинка біля набережної оголошується туристичною принадою. Для розуміння: в цьому році виставки Музею Хреста, здійснені в місті та по Україні завдяки програмі міського голови Бориса Філатова «Культурна столиця» відвідало під 50 тисяч людей.

Тож «жалует царь да не жалует псарь»? Танцюємо далі.

А новоствореному музею історії Дніпра бажаємо створитися реально і стати перлиною хоча б для містян. Колись.