Володимир Путін – коли президент не хоче бути хорошим

  • admin
  • 08/08/2019
  • Коментарі Вимкнено до Володимир Путін – коли президент не хоче бути хорошим

Розуміння сучасної політики на Заході, сформувалось під впливом думок Платона щодо ідеального правителя. Але дедалі більше глав держав та урядів діють інакше, вважає німецький публіцист Александер Ґерлах.

Затримання під час протестів за вільні вибори у Москві. 3 серпня 2019 Затримання під час протестів за вільні вибори у Москві. 3 серпня 2019

Ще школярем мені пощастило отримати гуманістичну освіту, включно з вивченням впродовж п’яти років старогрецької. Тоді ми читали “Державу”, центральний твір Платона, у якому він вбачає філософа ідеальним правителем на королівському троні. Йдеться про правителя, який, керуючись правилами правди й добра ухвалює правильні рішення. “Але коли, – запитав наш суворий учитель старогрецької, – такий ідеал стає неможливим?” Співучениця-розумниця відповіла: “Якщо король не хоче”.

У політиці ми завжди виходимо з припущення, що державні керманичі “хочуть” у платонівському сенсі цього слова, тобто – завжди зацікавлені у вирішенні конфліктів шляхом ухвалення хороших рішень. Ми, європейці, світогляд яких сформувався під впливом західної філософії, завжди припускаємо, що також регенти на кшталт російського президента Володимира Путіна “хочуть”, переслідуючи у підсумку раціональні цілі, досягти яких можна завдяки здоровому глузду та хорошим нормам поведінки. Але чи хоче цього Володимир Путін? Чи він хоче досягти найкращого для росіян, хорошого для Росії та з Росією в світі? Минулого тижня на вулицях Москви можна було чітко побачити, чого насправді прагне регент. І тут не йдеться про інтереси народу, який хоче, аби його проблеми почули політики.

Александер Ґерлах Александер Ґерлах

Християнський ідеал можновладця

Оскільки Платон у своїй “Державі” говорить про ідеального короля, то ми зараз тут не будемо вимагати демократії (як це роблять демонстранти), а натомість уявімо собі Володимира Путіна царем або королем. У середньовічних уявленнях король мав відповідати певним ідеалам, аби бути легітимним можновладцем. Ці ідеали орієнтуються на Христа, царя небесного. Оцінити президента Путіна можна було б і з огляду на такі уявлення, адже він наполегливо підтримує ідею рехристианізації Росії. Такий цар мав би дещо більше прислухатися до своїх вірнопідданих: “Vox Populi – Vox Dei”, голос народу – голос Господа.

Президент Росії далекий від цього. Тому решта світу мала б задатися питанням, до якого конкретного результату призведе діалог з Росією? Я особисто вірю в провідну роль слова: дебати й конструктивна суперечка є неминучими в будь-якому об’єднанні чи суспільстві. За допомогою усталених міжнародних правил учасники, які, як передбачається, діють раціонально, висловлюють свої інтереси. Але Росія стає дедалі більш автократичною, цей стан цементується, громадянське суспільство примушують замовкнути. В Криму й надалі порушується міжнародне право. Міжнародне спільнота не знає, як на це відповісти, оскільки анексія суперечить тим уявленням, які встановилися під впливом філософії Платона: а саме, що політична стратегія XIX-го століття вже давно залишилась у минулому, що жодна європейська країна не зацікавлена в захопленні території іншої держави. Чимало цілей Путіна спрямовані на внутрішнє використання, аби подати сигнали всередині країни й продемонструвати успіхи.

Путін більше не є винятком

Такий курс переслідує не лише президент Путін, що робить проблему лише ще більшою: кілька днів тому під час зустрічі зі своїми прихильниками Дональд Трамп відповів сміхом на слова однієї з учасниць заходу, яка виступила з вимогою розстрілювати іммігрантів. До чого докотились США, якщо президент цієї країни, виступаючи з публічної сцени, не засуджує заклик до масового вбивства? У Великобританії низка егоїстів поставила собі мету загнати країну знову під батіг невеликої еліти й залишити Європейський Союз заради досягнення цієї цілі.

Коло політичних діячів, які “хочуть”, стає дедалі обмеженішим. Але світ з багатьма маленькими й великими царями й королями зовсім не стане кращим за демократичний, оснований на чітких правилах світ, який ми маємо сьогодні. Більше того! Дискусії та дебати між різними учасниками лише тоді набувають сенсу, якщо всі грають за єдиними правилами. Росія нині цього не робить. Тому розмови з Росією ведуть у нікуди. На жаль. Для тих, хто вірить у політику, в основі якої лежать чіткі правила, нині настали нехороші часи. Якби ж у нас все ж таки було більше філософів на троні чи на найвищих посадах!

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Александер Ґерлах старший науковий співробітник Ради Карнегі з етики у міжнародних відносинах та Інституту релігії та міжнародних студій при Кембриджському університеті. Доктор філологічних та теологічних наук у 2014-17 рр. був позаштатним науковим співробітником у Гарвардському університеті, а у 2017-18 рр. запрошеним науковцем у Національному університеті Тайваню та у Міському університеті Гонконгу

DW.COM